13.2 Міжнародна торгівля: напрями та методика аналізу.

Провідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє світова торгівля, яка розглядається як процес купівлі-продажу товарів і послуг, що відбувається між різними країнами. Значення зовнішньої торгівлі полягає в тому, що вона сприяє розвитку міжнародної спеціалізації, яка випливає із міжнародного поділу праці.

У сучасній світовій торгівлі спостерігаються такі тенденції: збільшення у експортно-імпортних операціях частки готової продукції порівняно із часткою сировини, що призводить до покращення якісної структури міжнародної торгівлі; випереджаючі темпи зростання торгівлі послугами, на які припадає приблизно 30-35% всього обсягу експортно-імпортних операцій; промислово-розвинуті країни (Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Швеція, Японія) займають передові позиції у зовнішньоекономічних зв’язках.

Зовнішня торгівля знаходиться під впливом різноманітних факторів, найважливішими з яких є: основні тенденції розвитку міжнародного поділу праці ( глобалізація і лібералізація світової торгівлі ); загальний стан економіки країни; кон’юнктура світового ринку; економічний стан основних торгових партнерів; рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами. В сучасних умовах поряд із зростанням обсягу торгівлі товарами стрімко розвивається світовий ринок послуг — транспортних, міжнародний туризм, банківських, біржових, посередницьких, страхових операцій, реклама, обмін у культурній сфері, інформації, ярмарки тощо.

Слід зазначити, що не всі товари і послуги можуть бути експортовані чи імпортовані. Особливо це стосується послуг (наприклад, юридичні, оренда житла тощо). Це має економічні наслідки, а саме, рівновага між попитом і пропозицією цих товарів і послуг складається лише на внутрішньому ринку, внутрішні ціни можуть відрізнятися від світових. [ ].

З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля, кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо мультиплікативно впливає на ВВП. Оскільки експортуються вітчизняні товари і послуги, то зростання експорту прямопропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки і ВВП. Закупівля імпорту, навпаки, означає витрати на іноземні товари і послуги. Різниця між витратами на експорт та імпорт становить чистий експорт, який знаходиться під впливом таких основних чинників:

• динаміка ВВП власного і у країнах — торгових партнерів;

• зовнішньоторговельна політика країни;

• коливання курсу національної валюти.

Зростання ВВП у торгових партнерів позитивно впливає на їхні можливості закуповувати товари і послуги, вироблені в інших країнах, збільшуючи експорт останніх. Але закупівля імпорту прямо пропорційно залежить від динаміки власного ВВП. Отже, на експорт прямо пропорційно впливає динаміка ВВП у торгових партнерів, а на імпорт — динаміка власного ВВП. Тоді можна зробити висновок, що чистий експорт прямо залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено — від динаміки національного ВВП.

Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежать від характеру торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і нетарифних обмежень. Кількісна оцінка цих інструментів різна. Якщо рівень тарифних обмежень досить точно обчислюється кількісно як середня ставка імпортно-експортного мита до обсягу імпорту-експорту товарів та послуг, то нетарифні заходи кількісно оцінюються лише приблизно. Середній рівень нетарифних обмежень зазвичай розраховується як вартісна частка імпорту-експорту, що підпадає під ці обмеження, у загальному зовнішньоторговельному обороті з поправкою на ступень інтенсивності самих обмежень. Наприклад, високо інтенсивними кількісними обмеженнями вважаються ембарго, квоти (не всі), обов’язкове ліцензування експорту-імпорту. До низько інтенсивних відносять гнучкі квоти, автоматичні ліцензії, які обов’язково видаються органами влади.

Отже, характер торгової політики країни визначається з урахуванням середнього рівня митного тарифа і середнього рівня та інтенсивності кількісних обмежень. З огляду на це розрізняють відкритий, помірний, обмежувальний, заборонний характер зовнішньої торгівлі. Відкритою визнається зовнішня торгівля країни, де середній рівень імпортного мита не перевищує 10%, а кількісні обмеження низько інтенсивні ( в основному у формі реєстрації) і не перевищують 25% імпорту. Помірна торгова політика характеризується середнім рівнем імпортного мита від 10-15% до 25%, а нетарифні обмеження можуть бути високо інтенсивними, але коливатися в межах 10-25% імпорту. Для обмежувальної політики характерні більш високі митні та нетарифні обмеження від 25% до 40%. Якщо ж такі обмеження перевищують 40%, то має місце заборонний характер зовнішньої торгівлі.

Зовнішньоторгівельна політика, таким чином, може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції шляхом застосування різних протекціоністських бар’єрів. Так, більш жорсткі протекціоністськи заходи на імпорт в національній економіці зменшують останній, а такі ж заходи у країнах — торгових партнерів знижують можливості експорту з країни. В результаті у першому випадку прийняті заходи сприяють зростанню чистого експорту, а в другому — його зменшують.

Стосовно впливу коливання курсу національної валюти на чистий експорт відомо, що девальвація національної валюти відносно інших валют призводить до збільшення експорту і зменшення імпорту, тобто позитивно впливає на чистий експорт. І, навпаки, ревальвація національної валюти викликає скорочення чистого експорту внаслідок зменшення експорту і збільшення імпорту.

Активність країни на світовому ринку оцінюється різними показниками, основні з яких такі.

1.Загальний товарооборот, у тому числі окремо товарів і послуг аналізується в динаміці по роках у вартісному вимірі та у відсотках до певного періоду (попереднього чи базового року, півріччя).

2.Рівень експорту визначається як відношення обсягу експорту до ВВП і вимірюється у відсотках. Так само визначається рівень чистого експорту. Цей показник залежить від конкурентоспроможності національних товарів і послуг на світовому ринку і від потреб країни в імпорті.

3.Коефіцієент покриття імпорту експортом — відношення доходів від експорту до витрат на імпорт (вимірюється у відсотках).

4.Рівень імпорту характеризує імпортозалежність національної економіки від світового господарства і визначається у відсотках як відношення обсягу імпорту до ВВП.

5.Структура експорту — це частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі експорту. Сировинна або технологічна спрямованість структури експорту характеризує місце країни у міжнародній спеціалізації. Так, розвинуті країни спеціалізуються на експорті науковомістких товарів, кінцевої продукції, а слаборозвинуті країни — на експорті сировини, палива (проміжної продукції). Такий аналіз дозволяє виявити розрив у рівні технічного розвитку окремих країн.

6.Структура імпорту — частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі імпорту. Відрізняють, так званий, критичний імпорт, до якого належать переважно енергоресурси (якщо такі відсутні у країні) або інша продукція, яка не виробляється у країні, але є необхідною для нормального розвитку її економіки. До критичного імпорту можуть відноситись також інвестиційні товари — машини, устаткування, — без яких неможливі інвестиційні процеси, структурні зрушення в економіці, але випуск яких недостатній в країні.

7.Експортно-імпортна квота — відношення суми обсягів експорту та імпорту до ВВП (розраховується у відсотках).

8.Сальдо торгового балансу визначається у вартісному вимірі окремо по товарах і послугах.

9.Загальний товарооборот, експорт та імпорт по окремим торговим партнерам країни ( у вартісному вимірі та у відсотках).