9.2. Класифікація ринку праці.

Ринок праці можна класифікувати, виходячи із різних критеріїв. Так, за ознакою структури економіки розрізняють ринки праці окремих галузей, окремих видів діяльності, групи господарств з різними формами власності.

За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня ВВП, оплати праці, доходів населення.

За територіальною ознакою розрізняють ринки праці: місцевий, регіональний, національний, міжнародний (транснаціональний та світовий).

За змістом ринок праці поділяють на потенційний, циркулюючий, внутрішньофірмовий.

До потенційного ринку праці включаються працездатні особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.

Циркулюючий (фіксований) ринок праці (сфера купівлі-продажу робочої сили) — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.

Внутрішньофірмовий ринок праці охоплює процеси та відносини між найманим працівником та роботодавцем з моменту найму його на роботу і до звільнення. На внутрішньофірмовому ринку праці з´являються вакансії за рахунок звільнених з різних причин, розширення, модернізації та технічного переоснащення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.

За демографічними ознаками існують:

• ринок праці молоді — відрізняється високою мобільністю, різним рівнем кваліфікації, високим рівнем безробіття;

• ринок праці осіб предпенсійного віку та пенсіонерів — характеризується невисокою продуктивністю праці, низькою економічною активністю, відсутністю або обмеженістю можливостей для перенавчання;

• ринок праці жінок — його особливістю є можливі довгі перерви в роботі, пов´язані з народженням та вихованням дітей, зниження з цієї причини професійних здібностей.

Професійні ринки праці — це сегменти національного ринку праці, в яких працюючи об´єднані професійними інтересами (ринок праці вчителів, лікарів, шахтарів тощо).

Залежно від соціального підходу розрізняють ринки:

• робочих кадрів — працівників переважно фізичної праці;

• спеціалістів, менеджерів — працівників переважно розумової праці.

Залежно від умов конкуренції розрізняють ринки праці:

• необмеженої конкуренції (досконалої конкуренції — вільний ринок);

• обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

На практиці існує значно більше ознак, за якими можна класифікувати ринки праці.

Так, на національному рівні пропонується розглядати три основних сектори ринку праці:*

• зайняті у офіційній економіці: висококваліфіковані спеціалісти, підприємці, менеджери, зайняті у виробничій та невиробничій сферах;

• зайняті одночасно у офіційній та неофіційній ( вторинна зайнятість) економіці: ті, хто з причини низької сплати праці за місцем

____________________________________________________________

^* І.Петрова. Процес сегментації ринку праці України. Економіка України. №9 1995.с.59.

• офіційної зайнятості вимушений працювати ще й неофіційно;

• нелегальна зайнятість.

• Основні відмінності наведених трьох секторів ринку праці полягають у способі включення робочої сили у трудовий процес, оцінці праці.