Розділ 4. Основні структурні співвідношення національної економіки

4.1. Основні види та показники структури економіки

Можливості економічного розвитку визначаються структурою економіки. На макроекономічному рівні основними видами структури є:

• відтворювальна;

• галузева;

• регіональна.

Відворювальна структура характеризується співвідношенням окремих компонентів валового випуску за вартістю: фондів заміщення, споживання і нагромадження та за матеріально-речовим складом: засобами виробництва і предметами споживання.

Галузева структура економіки характеризує співвідношення валових випусків окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і визначається часткою кожної галузі у загальному валовому випуску.

Регіональна структура характеризує співвідношення випуску по окремих адміністративно-економічних районах.

Фонд заміщення у відтворювальний структурі включає вартість матеріальних витрат і амортизацію. Його висока частка у валовому випуску свідчить про ресурсовитратність економіки. Але треба окремо аналізувати частку матеріальних витрат і амортизації в самому фонді заміщення. Амортизація зв´язана із заміною вибуваючих основних виробничих засобів, її збільшення може свідчити про активне оновлення основного капіталу, що є позитивним.

Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення та інших суб´єктів ринку. Кінцеві споживчі витрати та їх структура детальніше розглянуті в наступному питанні.

Нагромадження розрізняють як валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження і амортизацію, тобто частину фонду заміщення. Чисте нагромадження є аналогом чистих інвестицій у СНР, а валове — валових інвестицій.

Між споживанням і чистим нагромадженням існує певне протиріччя. Це пояснюється тим, що нагромадження якоюсь мірою обмежує споживання. Але чисте нагромадження в той же час є джерелом розширеного відтворення, сприяє економічному зростанню. Збільшення нагромадження призводить до скорочення можливостей споживання і навпаки.

Основним регулюючим параметром розвитку економіки є норма нагромадження:

(4.1)

де п — норма нагромадження;

ЧН — чисте нагромадження;

НД — національний дохід;

ВВП — валовий внутрішній продукт.

Норма нагромадження вважається достатньою, якщо становить приблизно 25% від ВВП. Якщо частка чистого нагромадження у ВВП менша, то в економіці можуть спостерігатися застійні явища, оскільки не вистачає коштів для відновлення застарілих основних засобів. Тоді процеси відтворення не ефективні. Проте, надто висока норма нагромадження (більш за 30%) одночасно знижує можливості споживання, зменшує фонд споживання у ВВП.

Оптимальна норма нагромадження має верхню та нижню межу. Нагромадження не повинно погіршувати рівень споживання, який вже склався. Це означає, що верхня межа норми нагромадження визначеється умовою не зниження досягнутого рівня матеріального добробуту населення. Нижня межа норми нагромадження обумовлюється вимогою забезпечення вищої зайнятості, тобто забезпечення розширення виробництва. Ці протиріччя не дають можливості побудувати модель оптимізації нагромадження і визначити оптимальний рівень норми нагромадження. Тому на практиці аналіз співвідношення між споживанням і нагромадженням здійснюють, враховуючи вплив на них ряду факторів.

Перш за все — це ефективність нагромадження, тобто віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу або ВВП:

(4.2)

деЕф.н. — ефективність нагромадження.

Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим вище ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонда нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або ВВП.

Потреба у нагромадженні залежить також від рівня фондовіддачі, яка в цілому по економіці може бути визначена як відношення національного доходу до вартості основних виробничих засобів. Підвищення фондовіддачі довзоляє створювати додатковий національний дохід без додаткового збільшення нагромадження.

На норму нагромадження впливає амортизація, яка частково може використовуватися разом із чистим нагромадженням як джерело розширенного відтворення. Тому амортизація дозволяє зменшити загальну потребу у нагромадженні. Але за умов інтенсивного економічного розвитку збільшуються амортизаційні витрати на прискорену заміну основних засобів, отже зменшуються можливості використання амортизації для нагромадження.

Суттєво впливає на потребу у нагромадженні необхідність прогресивних структурних зрушень в економіці, під час яких потреба у нагромадженні підвищується.

Розраховуються також показники середньої (п_сер.) та приростної (Δп) норми нагромадження:

(4.3)

(4.4)

За матеріально-речовим складом в структурі економіки розрізняють засоби виробництва і предмети споживання.

Засоби виробництва — найважливіші в структурі економіки. Аналіз ринку засобів виробництва здійснюється за показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному і натуральному виразі.

Споживчі товари (товари для населення) аналізуються по окремих групах: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші транспортні засоби тощо.Такий аналіз здійснюється за кількісними і якісними характеристиками, а також за формами власності.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити превалюючий тип розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні фактори економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний розвиток. При визначенні галузевих пріоритетів треба віддавати перевагу розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу. Це легка і харчова промисловість, а також галузі, що забезпечують їх сировиною. Інша група галузей, що потребує пріоритетного розвитку — це наукомісткі галузі промисловості: машинобудування, хімічна, приладобудування.

Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації характеризується показниками:

• коефіцієнтом спеціалізації (R_c):

(4.5)

деЧЗ_р.і, ЧЗ_заг.і — чисельність зайнятих в і-й галузі спеціалізації в регіоні та

по країні в цілому;

РС_р, РС_заг. — чисельність робочої сили в регіоні та по країні в цілому.

• коефіцієнтом локалізації (R_л):

(4.6)

деП_р.і, П_заг.і — продукція галузі спеціалізації по регіону і по країні в цілому;

В_р, В_заг. — випуск промислової продукції в регіоні та по країні в цілому.

• коефіцієнтом міжрегіональної товарності (R_т):

(4.7)

деП _і.в. — продукція галузі спеціалізації, яка вивозиться за межі регіону.

• коефіцієнтом рівня споживання на душу населення (R_сп):

(4.8)

Галузі, по яким зазначені коефіцієнти перевищують 1, крім R_т є галузями спеціалізації даного регіону, а їх розвиток повинен стимулюватися.

Структура економіки не є стабільною, вона постійно змінюється під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів. Таким чином відбуваються структурні зрушення, які супроводжуються прогресивними чи депресивними змінами в економіці. Об’єктивною основою цих зрушень є невідповідність можливостей економіки її загальним потребам.

Під впливом негативних структурних зрушень, коли занепадають провідні, базові галузі економіки, виникає тривала структурна криза, яка супроводжується макроекономічними диспропорціями. Структурна криза настає, коли можливості пропозиції не задовольняють зростаючий сукупний попит. Особливо це стосується обмеженості сировинно-енергетичних ресурсів, необхідних для виробництва тих чи інших товарів. Так, наприклад, енергетична криза вражає насамперед енергомісткі галузі, а через них і всю економіку.

Структурна криза виникає також за умов скорочення сукупного попиту на певні види продукції або його дуже повільного зростання. Така криза гальмує економічний розвиток, супроводжується відносним перенагромадженням основного капіталу, його знеціненням, послабленням інвестиційної активності та переливом капіталу із кризових галузей у перспективні.

Структурні диспропорції порушують пропорційність економічного розвитку. Провідні вчені — економісти^* вважають найсуттєвішими такі диспропорції:

• між високими темпами економічного зростання і погіршенням стану державних фінансів;

• між зростаючими основними макроекономічними показниками і погіршенням фінансового стану суб’єктів господарювання (останнє проявляється у збільшенні кількості збиткових підприємств в окремих галузях);

• між зростаючими темпами розвитку економіки і низьким рівнем доходів населення.

Для ліквідації структурних диспропорцій потрібен довготривалий час. Їх подолання може здійснюватися як через перерозподіл основних економічних ресурсів між окремими галузями, так і через розвиток ринкового механізму господарювання. Цей процес структурної перебудови потребує створення сприятливих інвестиційних умов, стимулювання науково-технічного прогресу — особливо переходу до високих ресурсозберігаючих технологій, поширення комп’ютерізації, створення прогресивної виробничої інфраструктури.