Фармакобезпека при лікуванні нпзс

НПЗС зменшують фармакологічну дію діуретиків та підвишують дію антикоагулянтів непрямої дії й похідних сульфанілсечовини та інсуліну.

Селективні інгібітори ЦОГ-2 (целекоксиб (целебрекс), мелоксикам) пригнічують синтез ПГ переважно у місці запалення, тому значно менше, ніж інші НПЗС, ушкоджують ШКТ, впливають на нирки та агрегацію тромбоцитів.

При збільшенні дози селективність втрачається. При використанні целекоксибу у пацієнтів похилого віку, хворих з легкою або помірною нирковою або серцевою недостатністю лікування треба починати з малих доз.

Саліцілати знижують алергічні реакції, запобігаючи виділенню гістаміну. Із-за тяжких побічних ефектів саліцилової кислоти у багатьох країнах світу їх заборонено виробляти, ввозити і застосовувати. У вагітних жінок саліцилати можуть спричинити затримку пологів, викликати судинні захворювання легень плода та призводити до мутагенного ефекту.

Бутадіон несумісний з глюкокортикоїдами.

Індометацин знижує ефекти β-адреноблокаторів.

Не слід використовувати бен-гей разом із зігрівальними компресами. Слід уникати потрапляння препарату в очі та на слизові оболонки.

Мелоксикам не поєднують з циклоспорином, метотрексатом.

Після їди призначають ацетилсаліцилову кислоту, кетопрофен, диклофенак натрію, тіапрофенову кислоту, ніфлумову кислоту, мефенамову кислоту, фенілбутазон, артротек, етодолак, під час їди - мелоксикам, німесулід (месулід).

Протиподагричні засоби високоефективні при сукупному застосуванні невеликих доз антурану та алопуринолу (прискорюється зникання тофусів, зменшується виведення оксипуринів з сечею). У випадку необхідності призначення препарату в сукупності з протипухлинними засобами дозу його слід зменшити удвічі внаслідок підвищення його токсичності. Алопуринол не призначають одночасно з препаратами заліза. Він підвищує ризик розвитку алергічних реакцій (шкірні висипання). 

Дія пробенециду блокується саліцилатами, тому їх одночасне застосування не рекомендоване. Доцільне комбіноване лікування пробенецидом та фенилбутазоном. Препарат затримує виведення з організму пеніциліну, що використовується заради подовження та посилення дії цього антибіотика. При одночасному лікуванні сульфаніламідами відзначається зменшення їх екскреції та підвищення концентрації у крові.

Взаємодії препаратів кальцію. Вітамін D збільшує абсорбцію та засвоєння кальцію. Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення кальцію. При одночасному застосуванні серцевих глікозидів посилюється ризик розвитку аритмії. Кальцію цитрат не рекомендується одночасно приймати з антацидами, що містять алюміній. Не рекомендується призначати з іншими препа­ратами кальцію. Кальцитріол проявляє антагонізм при взаємодії з глюкокортикоїдами, При застосуванні з препаратами, що містять магній, підвищує ризик розвитку гіпермагніємії. Стимулятори мікросомального окиснення (фенітоїн, фенобарбітал) знижують концентрацію кальцію в сироватці крові.

Взаємодії препаратів вітаміну D. Не призначають одночасно з іншими препаратами групи вітаміну D, препаратами кальцію, паратиреоїдними засобами.

Взаємодії біофосфонатів. Клодронова кислота знижує біодоступність антацидів. Одночасний прийом із НПЗП може призвести до порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з аміноглікозидами може виникати виражена гіпокальціємія.

Остеогенон сповільнює всмоктування препаратів заліза та антибіотиків тетрациклінового ряду.

Взаємодія ретарпену з іншими лікарськими засобами. Слід мати на увазі можливість розвитку конкурентного інгібування виведення з організму при одночасному застосуванні Ретарпену з протизапальними, протиревматичними та жарознижувальними препаратами (індометацину, фенілбутазону і саліцилату). Пеніцилінові препарати, які мають бактерицидну дію, не слід застосовувати у поєднанні з бактеріостатичними антибіотиками. Комбінація з іншими антибіотиками можлива лише тоді, коли можна очікувати синергічну дію або будь-який додатковий ефект. Ретарпен підвищує ефективність непрямих антикоагулянтів (пригнічує кишкову мікрофлору, знижує протромбіновий індекс); знижує ефективність пероральних контрацептивів, лікарських засобів, у процесі метаболізму яких утворюється параамінобензойна кислота, етинілестрадіолу – ризик розвитку кровотеч “прориву”.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами біциліну-5. Не слід змішувати розчин біциліну-5 КМП з іншими ін’єкційними розчинами. Не рекомендується поєднувати введення препарату із застосуванням індометацину, фенілбутазолу та саліцилатів. З обережністю призначають при підвищеній чутливості до цефалоспоринових антибіотиків (через можливу перехресну алергію). 

Хондротоксичність препаратів

До препаратів, що пошкоджують хрящ, відносять фторхінолони. Вони здатні викликати артропатію, тріщини й ерозії в суглобах. Хондротоксичними є НПЗП, за винятком парацетамолу, сургаму, які стимулюють ріст хряща, і диклофенаку, мелоксикаму й телоксикаму, які не змінюють хрящової тканини.

Цей ефект треба враховувати, призначаючи дітям і вагітним жінкам НПЗП з анальгезуючою, жарознижуючою й протизапальною метою. Тому слід:

1. Проводити індивідуальний підбір НПЗП. При схожості хімічних властивостей і основних фармакологічних ефектів різних НПЗП в окремих пацієнтів з однаковим діагнозом один і той самий ЛЗ в аналогічному дозуванні може здійснювати неоднаковий терапевтичний ефект.

2. Поступово титрувати дозу НПЗП до максимально ефективної (не перевищуючи максимально допустимої). Якщо протягом 1–2 тижнів ефект відсутній, варто використати інший ЛЗ. Наприклад, при подагрі всі НПЗП ефективніші, ніж толметин, а при анкілозуючому спондилоартриті — індометацин та інші НПЗП ефективніші, ніж аспірин.

3. Звертати увагу на період напіввиведення препарату з плазми крові, хоча кінетичні параметри НПЗП у синовіальній рідині та тканинах можуть суттєво відрізнятися від сироваткових.

4. Враховувати білковозв’язуючу здатність НПЗП. Відомо, що всі НПЗП (крім піроксикаму і саліцилатів) більше, ніж на 98% зв’язуються з альбуміном. При гіпоальбумінемії, печінковій або нирковій недостатності необхідно призначати менші дози.

5. Враховувати добові коливання клінічних симптомів, запальну активність захворювання і пік дії ЛЗ. Наприклад, при РА максимальна інтенсивність скутості, болю у суглобах відзначається вранці, тоді як при ОА ці симптоми підсилюються ввечері. Хворим на ОА, у котрих біль максимально виражений ввечері та зранку, доцільно приймати пролонгований індометацин безпосередньо перед сном, що зумовлює суттєве зменшення частоти побічних ефектів. Синхронізація призначення НПЗП із ритмом клінічної активності дозволяє підвищити ефективність лікування, особливо ЛЗ з коротким періодом напіввиведення.

За силою протизапальної дії середніх доз: індометацин > флурбіпрофен > диклофенак натрію > піроксикам > кетопрофен > напроксен > ібупрофен > амідопірин>аспірин. За аналгезуючим ефектом: диклофенак натрію > індометацин > флурбіпрофен > амідопірин > піроксикам > напроксен > ібупрофен > аспірин > кетопрофен.

При остеоартрозах широко використовують хондропротектори. Хондропротекторна терапія базується на застосуванні препаратів, які містять у своєму складі природні компоненти суглобового хряща (хондроїтин сульфат і глюкозамін), що позитивно впливає на структуру хрящової тканини і підвищує резистентність до взаємодії прозапальних цитокінів. Призначення препарату артрон/комплекс забезпечує анальгетичний та протизапальний ефекти, приводить до нормалізації обмінних процесів у хрящі, особливо при пролонгованому болю на тлі спондилоартрозу.