Фармакокінетика антикоагулянтів

Шлях застосуван-ня	Натрієва сіль гепарину	Кальцієва сіль гепарину	Еноксапарин
Підшкірне введення	Дія проявляється через 40-60 хв, макс. концентрація – через 3-4 години, тривалість дії – 8-12 годин.	У крові виявляється через 30-60 хв, досягає рівноважного рівня через 120-150 хв, а через 8-14 годин у крові не визначається. Період напіввиведення – 60-90 хв.	Пік концентрації у плазмі крові настає через 3 години. Період напіввиведення – 4 години.
Внутрішньо-венне введення	Дія проявляється відразу і триває до 3 годин . Період напіввиведення – 30-60 хв.

Показаннями для використання антикоагулянтів прямої дії у нефрології є: нефротична форма захворювання, розвиток гострої ниркової недостатності при гострому гломерулонефриті, ДВЗ-синдром у фазі гіперкоагуляції на фоні патології нирок. Проте слід пам’ятати про схильність до кровотеч у хворих із нирковою недостатністю.

Протипоказання. У нефрології гепарин протипоказаний у випадку тяжкого захворювання нирок; гіпертонічної хвороби з фіксацією АТ на високих цифрах; за наявності супутніх патологічних станів, які супроводжуються кровотечею, або ж при високій ймовірності виникнення геморагій різного ступеня вираженості (туберкульоз, пептична виразка, захворювання крові – гемофілія, тромбоцитопенія, ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура тощо); наявність злоякісного новоутворення, перенесеного оперативного втручання на головному чи спинному мозку, патології печінки тощо.

Спосіб застосування гепарину при патології нирок. Гепарин вводять підшкірно в параумбілікальну ділянку по 5000-10000 ОД через кожні 6 годин. Добова доза становить 10000-40000 ОД. Спостерігається покращення ниркової мікроциркуляції, поява діуретичного та гіпотензивного ефектів при використанні гепарину у добовій дозі 25000-30000 ОД. Лікування прямими антикоагулянтами проводиться під контролем показників згортання крові. Дозу вважають адекватною, якщо через 5 годин після ін’єкції час згортання крові збільшується у 2-3 рази, а протромбіновий час – у 2 рази в порівнянні з вихідним рівнем. У подальшому призначення та відміна препарату – поступові, зі зміною дози на 15-25% за добу. Курс лікування гепарином становить 6-8 тижнів (при необхідності – до 3-4 місяців).

Враховуючи можливість геморагічних ускладнень антикоагулянтів прямої дії, пацієнтам із високим ступенем ризику розвитку кровотечі вони протипоказані. Слід зауважити, що низькомолекулярні фракції гепарину володіють вибірковим антитромботичним ефектом і з меншою ймовірністю викликають геморрагічні ускладнення.

Антиагреганти – це ацетилсаліцилова кислота (аспірин), клопідогрель (плавікс), тиклопідин, пентоксифілін (трентал), дипіридамол.

Механізм дії. Їхня дія полягає у пригніченні адгезії та агрегації тромбоцитів, пригніченні внутрішньосудинної гемокоагуляції. Дипіридамолу (курантил) властиво збільшувати швидкість клубочкової фільтрації та виявляти гіпотензивний ефект, ацетилсаліцилова кислота забезпечує антиангінальну, жарознижувальну та протизапальну дії.

Фармакокінетика. Ацетилсаліцилова кислота, клопідогрель, тиклопідин, тиклопідин, трентал добре всмоктуються із шлунково-кишкового тракту. Аспірин досягає максимальної концентрації у крові через 2 години, а період напіввиведення складає 4–6 годин.

Клопідогрель у крові зв’язується із білками плазми, частково біотрансформується у печінці; період напіввиведення становить 8 годин; екскретується із сечею та калом.

Максимальна концентрація тиклопідину в крові виникає через 2 години, виділяється в основному із сечею.

Трентал застосовують парентерально (внутрішньовенно або внутрішньоартеріально краплинно) чи всередину після прийому їжі. Максимальна концентрація препарату в крові виникає через 1–2 години, а терапевтична концентрація зберігається протягом 4–8 годин; біотрансформація тренталу відбувається у печінці, період напіввиведення – 2 години, екскретується на 94% із сечею.

Дипіридамол застосовують парентерально (внутрішньовенно або внутрішньом’язево) чи всередину за 1 годину до їди; максимальна концентрація у крові виникає через 1,5–2 години; у крові зв’язується із білками плазми; біотрансформується в печінці; період напіввиведення становить 2–10 годин.

Показання. У нефрологічній пратиці препарати використовують для покращення ниркового кровотоку. Показанням для призначення курантилу є будь-який варіант гострого гломерулонефриту, крім гематуричного.

Протипоказання. Див. прямі антикоагулянти.

Спосіб застосування курантилу та дози. З лікувальною метою при патології нирок препаратом вибору є дипіридамол (курантил). Дипіридамол приймають у дозі 3-5 мг/кг/добу перші 3 дні, потім 10-15 мг/кг/добу щодено. Добова доза – 200-400 мг. Курс лікування в оптимальній дозі триває 6-8 тижнів, а в подальшому в підтримуючій дозі, яка становить 50-75 мг, – 1-6 місяців (при необхідності лікування затягується до 12 і більше місяців). Монотерапія курантилом використовується вкрай рідко. Зазвичай, його призначають в поєднанні із антикоагулянтами, глюкокортикостероїдами та цитостатиками.

Уроантисептики – це препарати переважно рослинного походження, які виділяючись через клубочки і канальні нирок здійснюють зміну рН сечі в кислу сторону, проявляють легку протизапальну, спазмолітичну дію.

Канефрон Н є препаратом, який складається таких діючих речовин: 1 драже містить по 18 мг висушених лікарських рослин у вигляді порошку трави золототисячника (Herba Centaurii), кореня любистку (Radix Levistici) і листя розмарину (Folia Rosmarini).

Фармакологічні ефекти. Препарат володіє протизапальною, спазмолітичною, сечогінною та судинорозширювальною діями. Під впливом препарату посилюється виділення солей сечової кислоти і змінюється кислотність сечі, що попереджує утворення та ріст конкрементів у сечовивідних шляхах та протидіє росту бактерій. Складові Канефрону Н містять речовини, які зумовлюють широку антимікробну дію препарату. Впливаючи на канальцеву та клубочкову систему нирок, даний ЛЗ призводить до зниження виділення білка при протеїнурії.

Показання до застосування: гострі та хронічні цистити, пієлонефрити (у тому числі і у вагітних жінок) у вигляді базисної, а також як компонент комплексної терапії; хронічні неінфекційні захворювання нирок (гломерулонефрит, інтерстиціальний нефрит); профілактика утворень сечових камінців, у тому числі й після їх видалення.

Протипоказання. Підвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату, дитячий вік до 7 років.

Спосіб застосування та дози. Дорослі застосовують по 2 драже 3 рази на день, діти шкільного віку (до 7 років) – по 1 драже 3 рази на день. Для дітей дошкільного віку, яким призначають менші дози, використовують форму препарату у вигляді крапель.

Після ослаблення гостроти захворювання прийом препарату слід продовжити протягом 4–6 тижнів та при необхідності можливе тривале застосування. Драже ковтати, не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини.

Афлазін^тм – препарат, який проявляє свою протимікробну активність проти інфекційних збудників, здатних викликати запальний процес у сечостатевій системі. Дія даного ЛЗ пов’язана із підкисленням сечі, що спричиняє бактеріостатичний ефект; а завдяки антиадгезивним властивостям екстракту унеможливлює адгезію мікроорганізмів до стінки сечовивідних шляхів, їх розвиток та розмноження.

1 капсула Афлазину^тм містить 100мг патентованого екстракту UTIRose^тм виробництва BURGUNDY Botanikal Extracts, Франція. Селективні фітомолекули^тм – сучасна генерація високотехнологічних сполук рослинного походження. На відміну від синтетичних засобів селективні фітомолекули^тм не завдають шкоди організму, навіть при тривалому застосуванні і можуть прийматися вагітними, починаючи з 13-го тижня вагітності.

UTIRose^тм – представник селективної фітомолекули^тм, створений для природної перемоги неспецифічних інфекцій сечовивідних шляхів, який містить унікальну комбінацію флавоноїдів, проантоцианідів, полісахаридів та органічних кислот.

Фармакологічні ефекти. Препарат проявляє протизапальні та протинабрякові властивості, запобігає розвитку дизуричних явищ.

Показання до застосування: профілактика загострень хронічних інфекцій сечовивідних шляхів; профілактика розвитку інфекцій сечовивідних шляхів, у тому числі після інструментальних втручань (ендоскопічні, рентгенологічні, гінекологічні); гострі та хронічні інфекції сечовивідних шляхів, викликані чутливими до екстракту препарату мікроорганізмів; інфекції сечовивідних шляхів вагітних, починаючи із 13-го тижня вагітності; асимптоматична бактеріурія; профілактика утворень сечових конкрементів при збільшенні рН сечі, у тому числі після їх вилучення.

Протипоказання: підвищена чутливість до будь-якого з компонентів; термін вагітності до 12-го тижня включно.

Спосіб застосування та дози: препарат призначають дорослим у дозі по 1 капсулі 2 рази на день, незалежно від прийому їжі. Тривалість застосування встановлюється індивідуально. У разі потреби можливим є повторне проведення курсу лікування.

КренМакс^тм – це комбінований засіб рослинного походження. Біологічно активна харчова добавка торгової марки Nature’s Bounty.1 капсула (масою 665мг) містить: порошок концентрату журавлини – 140мг, аскорбінової кислоти – 100мг, вітаміну Е – 3МО, соєвої олії – 122мг, лецитину – 65мг, жовтого віску – 0,7мг.

Фармакодинаміка. Препарат володіє протизапальною, протимікробною та сечогінною діями, покращує функцію сечовивідних шляхів. Завдяки підкисленню сечі, збільшує її бактерицидні властивості, підвищує ефективність деяких антибактеріальних засобів.

Показання до застосування: комплексне лікування безсимптомної бактеріурії; попередження рецидивів ХПН у вагітних різних термінів; для проведення передгравідарної підготовки жінок, які страждають на ХПН з метою поліпшення функціонального стану сечовидільної системи; з профілактичною метою загострень ПН під час вагітності.

Спосіб застосування та дози: дорослі приймають по 1 капсулі 3 рази на добу. Вагітним жінкам з безсимптомною бактеріурією та для попередження рецидивів хронічного циститу або ПН від 1 до 3 капсул на добу за призначенням лікаря. Тривалість лікування становить 1 місяць. У разі необхідності курс лікування можна повторювати 2–3 рази на рік. Препарат приймати під час їжі, не розжовуючи, запивати достатньою кількістю рідини.

Протипоказання. Підвищена чутливість до складових препарату.

Фурамаг – протимікробний засіб для системного застосування, похідне нітроніфурану.

Фармакологічні властивості. Фурамаг - комплексна сполука фурагіну розчинного (солафуру) та магнію магнію карбонату основного у співвідношенні у співвідношенні 1:1, яка має принципово інші фармармакологічні властивості, ніж фурагін розчинний – у кислому середовищі шлунка не відбувається її перетворення на фурагін, а її біологічна доступність у 3 рази вища. Фурамаг не змінює рН сечі і у високих концентраціях циркулює в нирках; не викликає резистентності мікроорганізмів до препарату. Фурамаг має широкий спектр антибактеріальної дії. Препарат активний щодо грамнегативної та грампозитивної мікрофлори. Він ефективний під час тяжких інфекцій, коли застосування інших антибактеріальних засобів не ефективне.

Показання до застосування: тяжкі захворювання інфекційно-запального характеру, спричинені чутливими до розчинного фурагіну збудниками; застосування для лікування пацієнтів з неускладненими інфекціями сечовивідної системи (гострі та хронічні цистити, уретрити, ПН, простатити); запобігання інфекціям при урологічних операціях, цистоскопії, катетеризації тощо.

Протипоказання. Підвищена чутливість до препаратів групи нітрофуранів та інших складових даного ЛЗ; полінейропатія; поліневрит; токсичний гепатит; вагітність та період годування груддю; гостра та хронічна ниркова недостатність, в тому числі у хворих, які перебувають на гемодіалізі або на перитонеальному діалізі.

Спосіб застосування та дози. Препарат приймають після їди, запиваючи великою кількістю рідини. Дорослим призначають Фурамаг по 50–100 мг (1–2 капсули) 3 рази на добу. Курс лікування триває 7–10 днів. У разі необхідності за 10–15 днів курс можна повторити. Максимальна добова доза – 600 мг.

Якщо один чи декілька разів своєчасно не було прийнято чергової дози, курс лікування слід продовжити у раніше призначених дозах.

Для запобігання інфекцій при урологічних операціях, цистоскопії, катетеризації тощо препарат приймають у вищезазначених дозах.

Уролітики – це ЛЗ, які сприяють розчиненню та виведенню сечових каменів (цистон, алогексал, уролесан, блемарен).

Цистон – це препарат рослинного походження. Дія цистону обумовлена властивостями компонентів, які входять до його складу. 1таблетка містить екстракти квіток дідимокарпусу стеблового (65мг), стебел ломикаменя язичкового (49мг), стебел марени серцелистої (16мг), ризоми смикавця плівчастого (16мг), насіння соломоцвіту шорсткуватого (16мг), надземної частини оносми приквіткової (16мг), веронії попелястої (16мг) і порошки: вапна кремнієвого (16мг), смоли мінеральної очищеної (13мг), оброблених у водному екстракті із трави васильків справжніх, плодів якірців сланких, насіння мімози сором’язливої, насіння доліхосу двоквіткового, півонії запашної, хвощу польового, насіння дерева тикового.

Цистон сприяє розчиненню та руйнуванню каменів у коханках, сечовому міхурі шляхом зменшення маси каменеутворюючих субстанцій (щавелева кислота та ін.). Видалення конкрементів здійснюється за допомогою властивості засобу до мікроподрібнення кристалів. Дезінтеграція каменів та кристалів відбувається за рахунок дії на муцин, який з’єднує окремі часточки разом. Цистон сприяє припливу крові до нирок та сечових шляхів, викликаючи сечогінну, антисептичну, протизапальну та протимікробну дію. Протимікробна активність проявляється на E. Coli та Klebsiella. Має також спазмолітичну дію, яка полегшує стан при болючому сечовипусканні.

Фармакокінетика не вивчена.

Показання до застосування: літоліз оксалатних, фосфатних каменів та каменів, що утворені сечовою кислотою та уратами; профілактика появи каменів після операції; як допоміжний засіб при інфекції сечовивідних шляхів; неспецифічний уретрит, цистит, пієліт; напади, що виникають при виведенні сечової кислоти; нетримання сечі у жінок, порушення сечовиділення; сіалолітіаз.

Спосіб застосування та дози:

• літоліз оксалатних, фосфатних каменів та каменів, що утворені сечовою кислотою та уратами, - дорослим по 2 таблетки;

• при інфекціях сечових шляхів - дорослим по 2 таблетки 3 рази на добу протягом 4 – 6 тижнів;

• при рецидиві інфекцій сечових шляхів: дорослим по 1 таблетці 2 рази на добу протягом 6-12 тижнів;

• при гострій нирковій коліці: дорослим по 2 таблетки 2 рази на добу до зникнення симптомів;

• для запобігання утворення каменів у нирках: дорослим по 1 таблетці 3 рази на добу протягом 4 – 5 місяців.

Протипоказання. Підвищена чутливість до окремих компонентів препарату.

АллоГексал – це препарат, що пригнічує утворення сечової кислоти.

Склад: діюча речовина - 1 таблетка містить 100мг аллопуринолу.

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, гіпромелоза, магнію стеарат.

Фармакодинаміка. АллоГексал порушує синтез сечової кислоти через пригнічення ксантиноксидази, яка каталізує окислення гіпоксантину до ксантину і сечової кислоти, що призводить і зменшення концентрації сечової кислоти і сприяє розчиненню уратів.

Показання. Для лікування гіперурикемії з рівнями сечової кислоти в сироватці в межах 500 мкмоль (8,5 мг/100 мл) і вище, коли гіперурикемія не контролюється за допомогою дієти; при захворюваннях, спричинених збільшенням рівнів сечової кислоти в крові, особливо при подагрі, уратній нефропатії та уратній СКХ.

Протипоказання. Підвищена чутливість до аллогексалу або до будь-якого з компонентів препарату; виражені порушення функції нирок і печінки; вагітність і період годування груддю; діти до 3 років.

Спосіб застосування та дози: приймоють внутрішньо після їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини ( не менше 200 мл). Дорослим та дітям старше 10 років добову дозу визначають індивідуально, залежно від рівня сечової кислоти в сироватці крові. Зазвичай добова доза становить від 100 до 300 мг/добу. При необхідності початкову дозу поступово підвищують на 100 мг кожні 1-3 дні до отримання максимального ефекту. Підтримуюча доза зазвичай становить 200-600 мг/добу. В окремих випадках доза препарату може бути підвищена до 600-800 мг/добу. Якщо добова доза перевищує 300 мг, її слід розподілити на 2-4 різних прийоми. Максимальна разова доза становить 300 мг, максимальна добова – 800 мг. При підвищенні дози препарату необхідно проводити контроль рівня оксипуринолу в сироватці крові.

Уролесан – ЛЗ, який сприяє виведенню сечових і жовчних конкрементів. 1мл препарату містить олії ялиці 0,0676 г, олії м’яти перцевої 0,0169 г, олії рицинової 0,09295 г, плодів моркви дикої екстракту рідкого 0,19435 г, шишок хмелю екстракту рідкого 0,2788 г, трави материнки екстракту рідкого 0,19295 г.

Фармакологічні ефекти. Складові ефірних олій, що входять до складу уролесану, зменшують запальні процеси, сприяють посиленню кровопостачання нирок і печінки, справляють діуретичну, жовчогінну та бактерицидну дію, утворюють захисний колоїд в сечі, а також нормалізують тонус гладкої мускулатури сечових шляхів і жовчного міхура. Ефірні олії препарату легко всмоктуються в кров. Стимулюючи нирковий та печінковий кровообіг, вони викликають збільшення сечо- та жовчовиділення. Уролесан має виражений протизапальний ефект, сприяє відтоку жовчі, виведенню піску та камінців з нирок, сечового та жовчного міхурів. Препарат виявляє також м’які седативні властивості, що дуже важливо при відходженні конкрементів.

Показання до застосування: уролесан призначають дорослим і дітям від 7 років при лікуванні СКХ, сечових діатезів, гострих і підгострих калькульозних ПН.

Протипоказання: алергічна реакція на компоненти препарату.

Спосіб застосування та дози: Для дорослих: по 8 – 10 крапель (на цукор) 3 рази на добу. Тривалість прийому становить 5 – 30 днів. За необхідності можливі повторні курси. При печінкових та ниркових коліках разова доза становить 15 – 20 крапель.

Блемарен – препарат, який попереджує утворення і сприяє розчиненню каменів. Це гранули для приготування розчину 100г, приймається всередину: лимонна кислота (39,9 г, калію гідрокарбонат (32,25 г), тринатрію цитрат безводний (27,85 г) в поліетиленових пакетах по 200г, в пластиковій банці 1 пакет, в комплекті з мірною ложкою, індикатором та контрольним календарем.

У таблетках шипучих: 1 табл містить: лимонної кислоти (1197,0 мг), калію гідрокарбонату (967,5мг), тринатрію цитрату безводного (835,5мг).

Фармакологічна дія: нефролітолітична, олужнює сечу. Поступово нейтралізує реакцію сечі, коли вона наближається до нейтральної і встановлюється в межах рН 6,6 – 6,8. значно підвищує розчинність уратів, збільшується екскреція калію. Якщо дане рН вдється підтримувати на одному рівні протягом тривалого часу, відбувається розчинення наявних сечокислих конкрементів і попереджується їх утворення. Окрім цього, препарат зменшує екскрецію кальцію, покращує розчинність кальцію оксалату в сечі, інгібує утворення кристалів і, відповідно, перешкоджає утворенню кальцій-оксалатних каменів.

Показання: СКХ; розчинення і попередження утворення сечокислих і кальцій-оксалатних конкрементів, а також змішаних сечокислих-оксалатних каменів, що містять до 25% оксалатів; для олужнення сечі пацієнтів, котрі приймають цитостатики чи препарати, які підвищують виведення сечової кислоти із сечі; порфірія (симптоматичне лікування).

Протипоказання: ГНН, ХНН, метаболічний алкалоз, хронічні інфекційні захворювання сечовивідних шляхів, викликані бактеріями; строга безсолева дієта. Не рекомендується при вагітності та в лактаційний період.

Спосіб приймання: всередину, після їди. Середня добова доза – 6–8г гранульованого порошку чи 2–6 шипучих таблеток. Добову дозу розділяють у 2-3 прийоми. Гранульований порошок чи таблетки розчиняються в рідині (1 мірна ложка чи 1 таблетка на склянку води, чаю, соку чи лужної мінерально води).

Крнтроль ефективності препарату здійснюється 3 рази на день перед кожною разовою дозою шляхом визначення рН сечі за допомогою індикатора. Отриманий колір на індикаторі порівнюють зі шкалою протягом 2 хв і заносять отриману величину в контрольний календар. При правильно підібраній дозі рН сечі коливається протягом доби в межах 6,2–6,8. При рН нижче 6,2 – дозу блемарену збільшують до рН сечі - 6,8. Для розчинення сечокислих каменів величину рН треба підтримиувати в межах 6,2-7,0, а цистинових - 7,5–8,5.

Для попередження утвореня каменеутворення при наявності кальцій-оксалатних каменів величину рН слід підтримувати в межах 6,8–7,4. При порфірії – 7,2-7,5. У випадку лікування цитостатиками – як мінімум 7,0. Курс терапії становить від 4-ох тижнів до 6місяців.

Спазмолітики – це дибазол, папаверин, дротаверину гідрохлорид (но-шпа), дриптан (оксибутинін).

Механізм дії спазмолітичних (міотропних) засобів полягає у безпосередньому релаксуючому впливі на судини шляхом прямого гальмування скоротливості їхніх клітин непосмугованих м’язів. Вони істотно розширюють судини нирок.

У нефрології дану групу препаратів найчастіше використовують як спазмолітичний засіб при спазмах гладких м’язів сечовидільних шляхів (ниркова коліка, цистити тощо), при захворюваннях судин, які супроводжуються ураженням нирок. Враховуючи гіпотензивний ефект спазмолітиків, можливим є використання їх у комплексному лікуванні артеріальної гіпертензії.

Призначають препарати всередину після їди та парентерально. Вони швидко всмоктуються в шлунково-кишковому тракті та виділяються нирками.

Дриптан (оксибутинін) – спазмолітичний засіб, який впливає на сечовидільні шляхи.

Фармакологічні властивості. Препарат є спазмолітиком антихолінергічного типу. Він знижує скорочувальну здатність детрузора (м’яза, який скорочує сечовий міхур) і у такий спосіб зменшує вираженість і частоту скорочень сечового міхура, а також тиск у сечовому міхурі.

Показання до застосування: нетримання сечі, позиви до сечовипускання і полакіурія у випадках нестабільності функції сечового міхура нейрогенного походження або внаслідок ідіопатичної нестабільності функції детрузора. Нічний енурез у дітей (віком старше 5 років).

Протипоказання. Гіперчутливість до оксибутиніну або одного з наповнювачів; ризик затримки сечовипускання, пов'язаний із захворюваннями уретри і передміхурової залози; непрохідність кишечника; токсичний мегаколон; атонія кишечника; тяжкий виразковий коліт; міастенія; вузькокутова глаукома або мілка передня камера ока.

Спосіб застосування та дози. Початкова доза 2,5 мг 3 рази на добу. Її можна підвищити до – 5 мг 2–3 рази на добу. Максимальна доза – 5 мг 4 рази на добу.

Аналгетики у нефрології використовують як симптоматичні засоби, які мають здатність зменшувати або усувати больові відчуття. Вони мають обмежене застосування і використовуються виключно при ниркових коліках як доповнюючий компонент, тому що основна дія покладається на спазмолітики і М-холіноблокатори.

Сучасні анальгетики поділяють на опіоїдні (наркотичні) – морфіну гідрохлорид, промедол, омнопон, фентаніл, пентазоцин, бупренорфін, буторфанол, ненаркотичні анальгетики і НПЗП – кислота ацетилсаліцилова, парацетамол, анальгін, індометацин, диклофенак-натрій, кеторолак, кетопрофен і речовини змішаного механізму дії – трамадол.

Еталонним препаратом опіоїдів є морфіну гідрохлорид. Він пригнічує одні структури мозку і збуджує інші. До перших належить ангалезія, пригнічення центру дихання і кашльового центру, сонливість, загальмованість. З іншого боку, він збуджує тригерну зону блювотного центру, підвищує тонус блукаючого нерва (брадикардія), окорухового нерва (міоз), ейфорію.

Аналгезивна дія морфіну й інших препаратів цієї групи використовується для профілактики і лікування больового шоку, при травмах, опіках, гострому інфаркті міокарда, для премедикації перед операціями, у післяопераційному періоді. При коліках морфін використовують лише в комбінації з атропіном, оскільки він викликає підвищення тонусу гладенької мускулатури сечовивідних і жовчовивідних шляхів, інші препарати цієї групи (омнопон, промедол) можна використовувати самостійно. Знеболююча дія морфіну розвивається через 10-15 хв при його підшкірному і внутрішньом’язовому введенні і триває 4-6 год.

Морфін викликає пригнічення тонусу вазомоторних центрів із розширенням артеріол і венул, що зменшує навантаження на серце і використовується при гострій лівошлуночковій недостатності. Пригнічення кашльового центру використовують при травмах грудної клітки, що супроводжуються кашлем.

Вища разова доза морфіну 0,02г, вища добова – 0,05г. Випускається в ампулах по 1 мл 1% і 2% розчину.

Побічні дії – див. розділ 5.6.

Препарат протипоказаний при хронічних больових процесах, оскільки тривале його застосування веде до привикання (наркоманії), лише 1-2 ін’єкції. Його не призначають дітям до 2 років, обережно – при бронхіальній астмі й старим людям (чутливий дихальний центр), вагітним і годуючим грудьми жінкам. Морфін не застосовують для знеболення пологів, при травмах черепа і крововиливах у мозок, бо підвищує внутрішньочерепний тиск.

Омнопон містить суміш алкалоїдів опію, не викликає спазмів гладенької мускулатури, може використовуватись для знаяття колік. Випускається в ампулах по 1 мл 1% і 2% розчину.

Промедол є синтетичним препаратом. Тривалість його аналгезивної дії 3-4 год. Проявляє помірний спазмолітичний вплив на гладеньку мускулатуру внутрішніх органів, знімає коліки, але стимулює ритмічні скорочення матки. Не пригнічує дихального центру, може використовуватись для знеболення пологів. Випускається в ампулах по 1 мл 1% і 2% розчину.

Фентаніл є синтетичним наркотичним анальгетиком короткої дії. Його аналгезивна дія у 300 разів вища, як у морфіну, розвивається через 1-3 хв і триває 15-30 хв при внутрішньовенному введенні, через 5-10 хв при введенні у м’яз і триває довше, ніж при введенні у вену. Застосовується з нейролептиком дроперидолом (комплексний препарат - таламонал) для нейролептаналгезії – різновид загального знеболювання. Випускається в ампулах по 2 мл, 5 мл і 10мл 0,005% розчину.

Кодеїн використовується як протикашльовий препарат. Він має невелику аналгезуючу дію.

Бупренорфін (норфін) – частковий агоніст мю-опіоїдних рецепторів. Він діє довше, як морфін (6 год.), і сильніше. Використовується в дозах 0,3-0,6мг. Призначають всередину або сублінгвально для зменшення болю. Випускається в таблетках по 0,0002г.

Буторофанол (морадол) –агоніст-антагоніст опіоїдних рецепторів, який за силою аналгезуючої дії перевищує морфін. Застосовують при сильному болю, кольках внутрішньом’язово або внутрішньовенно по 2 мл кожні 4 год. Препарат не призначають особам до 18 років і хворим на артеріальну гіпертензію. Випускається в ампулах по 1 мл, у яких міститься 0,002г речовини.

Клінічна фармакологія ненаркотичних анальгетиків і НПЗП представлена у розділі 2. З метою аналгезії при ниркових коліках використовують найчастіше анальгін і кеторолак (кетонов). Одноразове введення останнього внутрішньовенно чи внутрішньом’язово в дозах 10-30мг проявляє аналгезуючу дію, аналогічну введеного морфіну. Ефект розвивається через 30-60 хв, триває до 6 год. Не показане його введення при хронічному больовому синдромі.

Трамадол – аналгезивний засіб змішаного механізму дії з активністю морфіну. При внутрішньовенному введенні ефект розвивається через 5-10 хв, при застосуванні всередину – через 30-40 хв і триває 3-5 год. Застосовують при всіх видах болю. Мало пригнічує дихальний центр, але при систематичному вживанні може розвинутися психічна залежність і абстинентний синдром. Випускається в ампулах по 1 мл і 2 мл 5% розчину і капсулах, таблетках по 0,05г.

Діуретики показані для лікування захворювань нирок, що супроводжуються затримкою натрію і води. Але ефективність препаратів цієї групи виявляється при відносно збереженій гломерулярній фільтрації – при нирковій недостатності середньої тяжкості. У випадку тяжкої ниркової недостатності вони малоефективні або взагалі протипоказані. Основними показаннями призначення діуретиків при захворюваннях нирок є: артеріальна гіпертензія; захворювання нирок, які супроводжуються набряковим синдромом; гіперкаліємія (для лікування якої використовують тіазидні та петлеві діуретики). Раціональність використання сечогінних засобів у хворих із нефротичним синдромом залежить від урахування об’єму плазми крові, онкотичного тиску плазми, наявності артеріальної гіпертензії, вираженості затримки натрію і води. Слід зауважити, що діуретики ефективні у випадку збільшеного об’єму плазми крові та наявної артеріальної гіпертензії, при будь-якому онкотичному тиску плазми. При одночасному зменшенні об’єму і онкотичного тиску плазми використання даної групи препаратів протипоказане, оскільки це може призвести до подальшого зменшення об’єму плазми, погіршення гломерулярної фільтрації та значної гіпотензії.

Для лікування набрякового синдрому в нефрології, враховуючи його вираженість та перебіг, можливим є використання всіх груп діуретичних засобів. У пацієнтів із захворюваннями нирок і нирковою недостатністю, для усунення набряків, препаратами вибору є петлеві діуретики. Вони забезпечують сильний діуретичний ефект, покращують нирковий кровотік та підвищують клубочкову фільтрацію, значно посилюють виведення калію із сечею. У нефрології використання тіазидних діуретичних засобів можливе за нефролітіазу при гіперкальційурії, оскільки вони мають здатність підвищувати реабсорбцію кальцію в нирках і знижувати кальційурію. Застосування їх неефективне при ШКФ 30мл/хв, а при ШКФ менше 20мл/хв - вони протипоказані. Необхідно пам’ятати про розвиток гіперліпідемії на фоні тіазидних діуретиків, що є небажаним при патології нирок.

Калійзберігаючі діуретики забезпечують слабкий діуретичний ефект. Поєднання їх із іншими засобами гіпотензивної дії, препаратами калію та НПЗП підвищує ризик гіперкаліємії, схильність до якої є значно вищою у пацієнтів із патологією нирок та нирковою недостатністю. Небажаною є комбінація триамтерену із індометацином, яка спричиняє ГНН. Не призначають тріамтерен і у випадку нефролітіазу (через погану розчинність він сприяє утворенню каменів).

Інгібітори карбоангідрази мають м’який сечогінний ефект. При нирковій недостатності їх дозу необхідно знизити, оскільки вони екскретуються через проксимальні канальці. Діакарб збільшує виведення калію з сечею.

Осмотичні діуретики забезпечують сильний діуретичний ефект, підвищують осмотичний тиск у клубочках та канальцях, гальмують реабсорбцію води, збільшують кровотік у клубочках нирок та перитубулярному просторі, зменшують реабсорбцію натрію та хлору у висхідному відділі петлі Генне, порушують концентраційну функцію нефрону. Осмотичні діуретики застосовують тільки в преренальній стадії гострої ниркової недостатності. Адекватною вважають дозу, якщо при їх використанні приріст діурезу не менший ніж 50 мл/м² поверхні тіла на годину. Слід пам’ятати, що в олігануричній фазі гострої ниркової недостатності застосування препаратів даної групи призводить до їхньої затримки у кров’яному руслі, наслідком чого є виражене зневоднення організму (в тому числі головного мозку). При ШКФ менше 30 мл/хв калійзберігаючі, інгібітори карбоангідрази та осмотичні діуретичні засоби – протипоказані.

Захворювання, які супроводжуються значними набряками, вимагають використання інфузійної терапії (реосорбілакт, реополіглюкін, реоглюман (10-15 мл/кг), декстран (10-40мл/кг), 10-20-50% р-н альбуміну 0,5-1 мг/кг), яку проводять зі швидкістю 20-25 крапель на хвилину; в кінці довенно вводиться лазикс.

При вичерпаних можливостях діуретичної терапії можливе застосування ультрафільтрації плазми.

Альтернатива для лікуванні резистентних набряків - можливе використання фітопрепаратів з сечогінним ефектом (леспенефрил, нефрофіт, фларонін, канефрон, цинара (хофітол).

ТАБЛИЦЯ 39