1.11. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються в кардіології, їх клініко-біофармацевтичні особливості, принципи раціонального затосування

Ефективність пролонгованих форм ЛС досягається за рахунок зміни фармакокінетичного профілю, що забезпечує стабільнішу концентрацію препарату протягом 24-годинного інтервалу зі збільшенням показника мінімальної концентрації (С_min) і зростанням мінімального ефекту (E_min) в інтервалі дозування. Показник максимальної концентрації (C_max) препарату в крові для таких лікарських форм має менше значення, що пов’язано зі зменшенням максимального ефекту (E_max). Це робить застосуваня нових лікарських форм більше безпечним, що дуже актуально в особливих категорій хворих. Однократний режим дозування зручний для пацієнтів, а особлива структура таблетки, що складається з окремих захищених гранул, дозволяє ділити її на необхідні дози.

Для позначення пролонгованих форм використовують такі терміни: retard – ретард (пролонгований), CD - controlled delivery (контрольована доставка), CR – controlled release (контрольоване вивільнення), CC - coat core (вкритий оболонкою), LA – long-acting (тривалодіючий), Lp – liberation prolongee (подовжене вивільнення), SRO – sustained release oral (подовжене вивільнення в ротовій порожнині).

Перші технології ретард-препаратів (retardo - перешкоджаючий, що сповільнює) з'явилися в 1970-1980-х рр., коли виникла необхідність у лікарських формах, які забезпечують тривале рівномірне виділення ЛС у просвіт ШКТ, що попереджає розвиток побічних ефектів, виникаючих при використанні ЛС зі швидким усмоктуванням і високими піковими концентраціями. Рівномірне виділення лікарської речовини, поміщеної в капсулу у вигляді розчину, за рахунок осмотичного градієнта лягло в основу технології осмотичного насоса OROS (Oral Osmotic). Пізніше була розроблена технологія геоматрикс (Geomatrix, Skye Pharma), заснована на пошаровому покритті таблетки й створенні навколо неї бар'єру з високов'язкої гідроксипропілметилцелюлози. У центрі такої таблетки перебувала активна речовина, покрита одним або більше шарами полімеру, що контролює швидкість дифузії ліку. Під час розчинення таблетки бар'єр, що набухає, товщає, але не руйнується, потім поступово розпадається, відкриває внутрішнє ядро таблетки, що приводить до контрольованого виділення діючої речовини.

Наступним етапом на шляху створення пролонгованих лікарських форм стала сфероїдальна система для орального застосування (SODAS, Elan) з використанням часток з контрольованим виходом ліків. Кулясті частки діаметром 1–2 мм, що містять діючу лікарську речовину, покриті специфічними для даних ліків полімером і забезпечують його контрольований вихід. Виділення активної речовини починається, коли полімер розчиняється, рідина входить у ядро сфери, розчиняє його, після чого ліки починають дифундувати.

Існують пролонговані форми бета-адреноблокаторів, антагоністів кальцію, нітратів, тіазидоподібних діуретиків.

12. Критерії ефективності та безпечності медикаментозної терапії в кардіології

Ефективність комплексного лікування ІХС (різними групами препаратів – антиангінальні, β-адреноблокатори, антагоністи кальцію, інгібітори АПФ, статини й інші) оцінюється зменшенням частоти й тривалості больових приступів, кількості таблеток нітрогліцерину, прийнятих додатково за добу, і збільшенням переносимості фізичних навантажень, зменшенням задишки.

Безпечність терапії нітратами визначається головним болем, інтенсивність якого дозволяє відмінити чи зменшити дозу, або замінити його на сидноніміни, та артеріальною гіпотонією і розвитком толерантності до препаратів. При лікуванні верапамілом і β-адреноблокаторами оцінюють частоту серцевих скорочень атріовентикулярну провідність (інтервал Q-T), величину АТ, який теж при цьому знижується.

Ефективність гіполіпідемічних засобів оцінюється досягненням цільових значень загального холестерину і холестерину ліпопротеїдів високої й низької щільності.

Безпечність терапії гіполіпідемічними препаратами полягає у контролі за гепатотоксичністю – за рівнем трансаміназ і креатинфосфокінази в крові, які слід проводити періодично.

Ефективність протиаритмічних препаратів контролюється зменшенням кількості екстрасистол на добу, частоти виникнення і тривалості пароксизмів тахікардій.

Безпечність застосування антиаритмічних засобів полягає у контролі за кількістю серцевих скорочень, тривалістю інтервалів Р-Q, Q-T на ЕКГ, появі нових аритмій.

При оцінці ефективності лікування АГ виділяють наступні показники – зниження АТ до цільового рівня, відсутність гіпертензивних кризів і підвищення якості життя. Протягом усього лікування слід добиватися регресії ураження органів-мішеней (зменшення гіпертрофії лівого шлуночка, мікроальбумінурії тощо) і відсутності прогресування їх ураження.

Контроль за безпечністю лікування антигіпертензивними препаратами полягає у попередженні ортостатичного колапсу (празозін, клонідин) й гіпотензивних реакцій (при передозуванні всіх груп засобів), брадикардії (β-адреноблокатори, верапаміл, дилтіазем) й тахікардії (амлодипін, ніфедипін), гіперкаліємії (інгібітори АПФ), бронхоспазму (β-адреноблокатори).