Підходи до медикаментозного лікування захворювань нирок і сечовивідних шляхів

Медикаментозне лікування сечовидільної системи здійснюється в умовах урологічного або нефрологічного ( окрім патологічних станів, лікування яких вимагає оперативного втручання) стаціонарів, аналогічних кабінетів поліклінік в амбулаторних умовах. Терапія включає диференційоване призначення етіотропних, патогенетичних, симптоматичних лікарських препаратів, проведення корекції водно-електролітних порушень, кислотно-лужної рівноваги, застосування десенсибілізуючих засобів за умови імунного генезу захворювання, враховуючи важкість, ускладнення, допоміжні характеристики та наявність супутньої патології.

Ефективно призначені препарати вимагають врахування: етіологічного чинника захворювання; необхідності призначення симптоматичної терапії в поєднанні з патогенетичними засобами; можливості розвитку спонтанної клініко-лабораторної ремісії; наявності супутньої патології; можливих ускладнень та побічних ефектів лікування.

Головний принцип лікування – це індивідуальний підхід.

1. Інфекційні захворювання (цистит, пієлонефрит) потребують застосування антибактеріальної терапії залежно від збудника. Захворювання, спричинене бактеріальною інфекцією, лікують антибактеріальними препаратами, вірусами – противірусними засобами.

2. При гострому перебігу патологічного процесу антибактеріальна терапія призначається емпірично після посіву сечі на стерильність і визначення чутливості до антибіотиків та уточнення діагнозу.

3. При впливі токсико-алергічного чинника виправданим є призначення глюкокортикостероїдів з антигістамінними лікарськими засобами;

4. У випадку аутоімунного генезу і тяжкого стану пацієнта доцільним буде застосування тривалого курсу глюкокортикостероїдів в поєднанні з цитостатиками.

5. Необхідність призначення препаратів для покращення ниркового кровотоку у випадку його погіршення ( дезагреганти, ангіопротектори та антикоагулянти );

6. Захворювання, які супроводжуються затримкою рідини та наявністю набряків потребують використання швидко та інтенсивно діючих сечогінних засобів. При застосуванні сечогінних препаратів слід пам’ятати: проведення підбору дози та шляху введення відбувається індивідуально, враховуючи стан пацієнта і відповідь на індивідуальну дозу; низький онкотичний тиск та набряк інтерстицію нирки зменшують ефективність дії діуретиків; збільшення дози препарату, спричинене відсутністю ефекту, слід здійснювати поступово, контролюючи діурез, гематокрит, рівень калію у крові; перевага надається дробному введенню діуретиків для рівномірного розподілу рідини в організмі; призначивши препарат, необхідно врахувати його дію протягом доби ( бажано, щоб діуретичний ефект не припадав на ніч ); сечогінна дія може настати при використанні глюкокортикостероїдів на 7 – 10 день захворювання;

7. За наявності гіпертензивного синдрому застосовують гіпотензивні засоби, використання яких має бути систематичним та сталим; дотримуються можливості застосування ”зростаючої” дози препарату до постійного гіпотензивного ефекту; використовують комбінації гіпотензивних препаратів з різним механізмом дії. Препаратами вибору є інгібітори АПФ, блокатори кальцієвих каналів, β-адреноблокатори;

8. У випадках розвитку прогресуючої азотемії, диселектролітемії, порушень кислотно-лужної рівноваги та гіпергідратації виникає необхідність в усуненні цих ускладнень. Обов’язковим є проведення протишокової терапії з усуненням гіпотонії та дегідратації при шокових станах та колапсі;

9. Лікування захворювань нирок повинно бути комплексним та тривалим (курс терапії залежить від важкості перебігу );

10. Хронізація патологічного процесу визначає необхідність у проведенні протирецидивного та санаторно-курортного лікування (Трускавець, Мінеральні Води, Карлові Вари, Південний берег Криму (Ялта), зони напівпустель Туркменістану (Байрам-Алі) та в Узбекистані (Бухара)).

Лікувальна програма при ГПН. Необхідно дотримуватися ліжкового режиму до нормалізації температури тіла, ліквідації дизуричних проявів та припинення больових відчуттів у поперековій ділянці.

Харчовий раціон пацієнта повинен містити повноцінну кількість білків, жирів, вуглеводів та вітамінів. Дієта передбачає виключення гострих страв, приправ та спецій, алкогольних напоїв, консервів, м’ясних наварів, кави, какао. Рекомендованим є вживання молочних продуктів, фруктових та овочевих пюре, білий хліб, яйця, відварене м'ясо, неконцентровані морси (особливо брусничний та журавлиновий), відвар шипшини, неконцентрований чай, соки; у період затихання клінічної картини – мінеральні води (“Миргородська”, ”Нафтуся”, ”Трускавецька”, ”Березівська”, ”Моршинська №4”). Добова кількість спожитої рідини повинна становити 2,5 – 3л.

Для ефективного проведення медикаментозного лікування важливим є врахування визначення етіологічного чинника захворювання. Протиінфекційна терапія включає в себе застосування антибактеріальних ЛП. Своєчасність, застосування оптимальних доз та врахування чутливості мікрофлори до антибіотика, достатня тривалість терапії (до усунення клініко-лабораторних проявів ПН) забезпечує повне одужання та перешкоджає хронізації патологічного процесу. Лікування пієлонефриту згідно наказу МОЗ України представлене у нижче поданій таблиці 35.

ТАБЛИЦЯ 35