9.9. Критерії ефективності та безпеки лікарської терапії в ендокринології

Критерієм ефективності лікування цукрового діабету є нормоглікемія, зниження маси тіла до нормальної, за якими слідкує сам хворий. За рівнем глюкози в крові пацієнт чи медичний персонал слідкують за допомогою портативних приладів чи тест-полосок.

Про ефективність лікування свідчить досягнення рівня глюкози перед їдою – 3,9-6,7 ммоль/л, а після їди - < 10 ммоль/л. Крім того, у хворого не повинно бути ознак гіперглікемії, кетонурії й епізодів гіпоглікемії.

Основна побічна дія при лікуванні цукрового діабету – це гіпоглікемія (рівень глюкози нижче 3,5 ммоль/л. Поява ознак гіпоглікемії вимагає негайної дії).

Критерієм правильності лікування цукрового діабету є профілактика розвитку чи прогресування ускладнень.

При лікуванні препаратами сульфонілсечовини щомісячно контролюють за загальним аналізом крові й сечі (для виявлення порушень функції нирок і кровотворення).

Про ефективність терапії дифузного токсичного зобу можна судити за ослабленням симптомів гіпертиреозу і нормалізації рівня тиреоїдних гормонів у крові.

Про ефективність терапії гіпотиреозу свідчать зникнення ознак гіпотиреозу і досягення нормального рівня ТТГ у крові. Оскільки передозування тироксину може викликати небажане підвищення симпатичної активності, дозу підбирають під контролем параметрів серцевої діяльності (ЧСС і ритм серця).

9.10. Принципи фармацевтичної опіки хворих ендокринологічного профілю

При вживанні цукрознижуючих засобів провізор рекомендує разом з лікарем здійснювати профілактику гіпоглікемічних станів – строге дотримання регулярності вживання препаратів і їжі – не пізніше, ніж через годину після використання препарату.

Перед їжею вживають карбутамід, глібенкламід, глімеперид, гліпізид, репаглінід; під час чи після їжі – метформін, акарабозу; під час їжі – гліквідон, гліклазид.

При відпуску L-тироксину вказують про доцільність прийняття зранку, натще. Доза титрується: поступово збільшують до максимальної переносимої (1,5-2 мкг/кг маси). Контролюють ЧСС, рівень ХС. У літній період дозу зменшують через спеку і погану переносимість препарату, взимку, навпаки, збільшують. Слід пригадати пацієнтові про несумісність його з антибіотиками про посилення ефекту L-тироксину саліцилатами, фуросемідом і навпаки, зниження ефекту – рифампіцином, карбамазепіном. При сумісному прийомі з непрямими антикоагулянтами – посилюють їх дію.

При відпуску мерказолілу слід нагадати хворому, що до початку лікування і кожні 2 тижні перші 2 місяці лікування і щомісячно при прийомі підтримуючої дози мерказолілу необхідно проводити загальний аналіз крові. Підвищення температури тіла, поява болю в горлі під час лікування вимагає негайного звернення до лікаря та проведення загального аналізу крові. Незначна лейкопенія на початку лікування не є перешкодою до призначення мерказолілу, оскільки для тиреотоксикозу характерна незначна лейкопенія, а в міру досягнення еутиреозу прояви лейкопенії зникнуть.

Фармацевтична опіка при відпуску ЛЗ для лікування дефіциту йоду. Після народження дитини проведення профілактичних заходів залежить від характеру вигодовування. У разі грудного вигодовування, що є ідеальним на першому році життя, проводиться йодна профілактика матері-годувальниці. У молозиві у перші дні після пологів міститься в середньому 8-40 мкг% йоду, на 5-й день – 2-3 мкг%. У подальшому вміст цього мікроелемента залежить від йодного забезпечення матері.

При штучному вигодовуванні слід звертати увагу на кількість йоду в адаптованих сумішах. Оптимальним є вміст йоду для доношених дітей – до 10 мкг/ 100 мл , а для недоношених – до 20 мкг/ 100 мл суміші.

Слід зазначити, що фізіологічним є вживання відповідної добової дози йоду щоденно! «Сезонних ритмів» в йодній профілактиці, на відміну від прийому багатьох вітамінних комплексів, не існує. Навпаки, соціологічні дослідження демонструють навіть зниження вживання морепродуктів улітку, а рослинна та тваринна їжа, як уже зазначалося раніше, не здатна забезпечити надходження в організм добової дози йоду.

Припинення йодної профілактики, масової чи індивідуальної, призводить до швидкого відновлення йодного дефіциту та зростання кількості йододефіциту.

Неприпустимо використовувати для йодної профілактики біологічно активні добавки, які не мають чітко визначеної і головне – контрольованої кількості йоду у своєму складі, і у разі їх вживання людина, особливо дитина, може отримувати або недостатню, або надмірну дозу йоду, що в обох випадках є нефізіологічним і небезпечним. У 2002 р. науковий комітет з харчування Європейської комісії здоров’я та захисту споживача опублікував висновок, згідно з яким «вживання збагачених йодом препаратів морських водоростей, особливо висушених продуктів, може спричинити небезпечне надмірне надходження йоду» з ризиком виникнення порушення функції ЩЗ.

Йодна профілактика в регіонах із високим антропогенним забрудненням оточуючого середовища проводиться на загальних засадах.

Передозування йоду, як і його дефіцит, спричиняє виникнення цілого ряду патологічних станів, у т.ч. порушення функції ЩЗ .

Ні в якому разі не можна використовувати для профілактики та лікування йододефіциту спиртовий розчин йоду, який призначений для зовнішнього застосування та має надвисоку концентрацію йоду.

У разі прийому високих доз йоду може виникнути гостре отруєння – йодизм. Для нього характерні специфічний запах із рота, зміна кольору слизових оболонок, спрага, блювання жовтуватими або синіми масами, пронос, слабкість, запаморочення, субфебрильна температура. Може виникнути асептичне запалення слизових оболонок: ринорея, кон’юнктивіт, гнійничкові висипи, слинотеча тощо. Невідкладна допомога: дати випити водний розчин крохмалю або муки, промити шлунок тіосульфатом натрію.

Протипоказаннями до проведення індивідуальної та групової, а не масової, йодної профілактики є тиреотоксикоз різного ґенезу та індивідуальна непереносимість препаратів йоду, яка зустрічається вкрай рідко.

Для подолання йодного дефіциту в масштабах популяції необхідні спільні зусилля громадськості, влади та фахівців. Безумовно, роль у цьому процесі медичних працівників важко переоцінити. Лікарі різних спеціальностей мають усвідомити, що йодний дефіцит притаманний Україні в цілому, а не окремим її регіонам, як вважалося раніше. Дифузний нетоксичний зоб, порушення фізичного, інтелектуального та статевого розвитку дітей, передчасне переривання вагітності, народження неповноцінних малюків, висока поширеність вузлових форм зобу, гіпотиреозу, раку ЩЗ у дорослого населення – лише частина його наслідків. Для подолання цього негативного явища необхідна постійна йодна профілактика, особливо в періоди напруженого функціонування ЩЗ – дитинство, статеве дозрівання, вагітність та годування груддю.