Глава 2. Клініко-фармацевтичні аспекти використання ліків при інфекційних захворюваннях

2.1. Основні принципи антибактеріальної терапії

Розвиток інфекційного захворювання визначається складним комплексом – людина і бактерії. Для досягнення ефекту антибактеріальної терапії слід дотримуватись визначених принципів. Для людини (хворого) це:

1. Перед початком антибактеріальної терапії провести бактеріологічне дослідження.

2. Зібрати інформацію про непереносимість ліків.

3. Враховувати вікові аспекти антибактеріальної терапії:

а) відносний дефіцит печінкової глюкуронілтрансферази у новонароджених веде до накопичення левоміцетину з розвитком гострої ССН;

б) сульфаніламіди у новонароджених порушують обмін білірубіну;

в) тетрацикліни накопичуються у кістках, змінюють колір зубів, порушують розвиток скелета;

г) зниження функції нирок з віком зумовлює накопичення аміноглікозидів з наступним розвитком токсичних реакцій.

4. Більшість антибактеріальних препаратів повинна прийматися з урахуванням функціонального стану печінки та нирок.

5. Хворі з онкопатологією, особи, котрі одержують цитостатичну чи імунодепресивну терапію, часто схильні до інфекційних процесів, викликаних особливо грам^– бактеріями. Гранулоцитопенія створює високий ступінь ризику септицемії і є показанням до призначення антибіотиків, як і наявність лихоманки (без бактеріологічного дослідження).

6. Пеніциліни і цефалоспорини не є шкідливими для плоду, але групи тетрацикліну, аміноглікозиди пошкоджують його (тератогенна дія).

Що стосується мікроорганізмів, то перед лікуванням слід визначити чутливість мікроорганізмів до антибіотиків. Існує три ступені чутливості: чутливі – ріст збудників припиняється при терапевтичній кон­центрації ліку в крові; помірно чутливі – потрібні максимальні дози; стійкі – ефект in vitro при високих концентраціях (токсичних для макроорганізму). Існує термін - виживання мікроорганізмів, що означає– in vitro при повній чутливості вони продовжують жити. Тому для одноразового вживання потрібна висока доза, а для пролонгованого – нижчі дози антибактеріальних засобів.

Стійкість мікроорганізмів – це здатність до розмноження при терапевтичній концентації засобу.

Класифікація антибактеріальних засобів за механізмом дії

1. Специфічні інгібітори біосинтезу клітинної стінки (пеніциліни, цефалоспорини і цефаміцини, ванкоміцин, рістоміцин, циклосерин, бацитрацин, тієнаміцини).

2. Засоби, що порушують молекулярну організацію і функцію клітинних мембран (поліміксини, полієни).

3. Засоби, що пригнічують синтез білка на рівні рибосом (макроліди, лінкоміцини, аміноглікозиди, тетрацикліни, левоміцетини, фузідин).

4. Інгібітори синтезу РНК на рівні РНК-полімерази і фолієвої кислоти (ріфампіцини, сульфаніламіди, триметоприм, піріметамін, хлорохін).

5. Інгібітори синтезу РНК на рівні ДНК-матриці (актиноміцини, антибіотики групи ауреолової кислоти).

6. Інгібітори синтезу ДНК на рівні ДНК-матриці (мітоміцин С, антрацикліни, стрептонігрин, блеоміцини, метронідазол, нітрофурани, налідиксова кислота, новобіоцин).