Препарати, що інгібують синтез сечової кислоти

Алопуринол швидко всмоктується, в організмі перетворюється в головний метаболіт (діючу основу) оксипуринол. Максимального рівня в крові досягає за 2—6 год. Зв'язування білками крові не перевищує 5 %. При низьких концентраціях у крові до 10 % алопуринолу виводиться з сечею у незміненому вигляді, а при вищих — до 30 %, а також у вигляді метаболітів.

Фармакодинаміка. Механізм дії алопуринолу зв'язаний зі здатністю препарату інгібувати ксантиноксидазу. Наведений вплив є неповним, оскільки численні інші функції ферменту, що не відносяться до утворення сечової кислоти, наприклад, участь у процесах включення заліза до гемоглобіну.

Застосовують алопуринол для лікування та профілактики захворювань, що супроводжуються гіперурикемією: подагрі, сечокам'яній хворобі (з творенням уратів), при первинній та вторинній гіперурикемії.

Вживають алопуринол усередину (після їжі). Дози встановлюють у відповідності з вмістом сечової кислоти у крові. При помірній гіперурикемії призначають 0,3— 0,4г, тобто 3—4 табл. щоденно протягом 2—3 тижнів. Потім дозу знижують до 0,2—0,3 г щоденно. Під час лікування необхідно слідкувати за вмістом уратів у крові та сечі. При припиненні вживання алопуринолу урикемія та урикозурія на 3—4-й день повертаються до вихідного рівня. Тому лікування мусить бути тривалим. Пропуск вживання препарату, що перевищує 2—3 доби, є небажаним. При лікуванні за допомогою препарату слід підтримувати діурез на рівні щонайменш 2 л на добу; бажано, щоб реакція сечі була нейтральною.

Препарат протипоказаний вагітним, а також хворим з вираженою нирковою недостатністю. При неявно вира­женій нирковій недостатності його слід призначати з обережністю (в дозі, що не перевищує 0,2г на добу).

Кислота оротова зв'язує фосфорибозилпірофосфат, необхідний для синтезу пуринів, зменшуючи таким чином утворення ендогенної сечової кислоти. Здатний також знижувати вміст холестерину у крові, а тому має сприятливий терапевтичний вплив при наявності поєднання подагри та атеросклерозу (інфаркт міокарда, захворювання печінки — токсичні ураження).

Форми випуску: флакони гранул з цукром по 100 г, таблетки.

Застосовується у вигляді гранул з цукром (в одній чайній ложці міститься 1,5 г). Рекомендується вживати всередину за годину перед їдою або через 4 год після їди тричі на день по одній чайній ложці протягом 20 днів. Після двадцятиденної перерви курс лікування по­вторюють.

Дія препарату слабка і зниження урикемії не перевищує 0.02 г/л (приблизно на 25 %). Спостерігається подібний ефект у 90 % випадків. Показники урикозурії або не змінюються, або ж зменшуються. На жаль, вона біль­шою мірою знижує рівень холестерину в крові, аніж сечової кислоти. Незважаючи на це, хворі на подагру почу­ваються бадьоріше, кількість суглобових кризів у них зменшується. Оротова кислота застосовується у тих ви­падках, коли наявні протипоказання до вживання більш ефективних засобів або коли хворі погано переносять їх. Після відміни оротової кислоти рівень урикемії поволі зростає.

Побічні дії. Препарат витримується добре. Препарати, що посилюють виведення сечової кислоти нирками

Пробенецид (бенемід) швидко всмоктується зі шлунка. Приблизно 90% його зв'язується з білками. Максимальна концентрація у крові досягається протягом 2-4 год. У кислій сечі резорбується, а в лужній його секреція в канальцях збільшується. Зв'язується з глюкуроновою кислотою або перетворюється в гідроксильні чи карбоксильні похідні, що також виявляють урикозуричну дію.

Фармакодинаміка. Механізм дії препарату зв'язують з пригніченням канальцевої реабсорбції сечо­вої кислоти та збільшенням її кліренсу. Невеликі дози препарату можуть викликати зниження урикозурії, не впливаючи при цьому будь-яким чином на швидкість фільтрації сечокислих сполук. Вказану парадоксальність впливу бенеміду пов'язують з тим, що невеликі дози препарату, очевидно, стимулюють канальцеву реабсорбцію, а великі викликають зворотний ефект. Крім того, бенемід має властивість знижувати канальцеву реабсорбцію фосфатів, що вторинно може призвести до гіперкальціємії. Форма випуску: таблетки по 0,5г.

Звичайні терапевтичні дози препарату при лікуванні подагри коливаються у межах 0,5—2 г; іноді добову нор­му збільшують до 3г. Протягом першого тижня лікування бенемід призначають по 0,5г щодобово. Кожного наступного тижня дозу збільшують на 0,5г до рівня, який забезпечує стабільну нормалізацію урикемії (частіш 1,5—2 г щодобово). Слід мати на увазі, що урикозуричне діяння тотожних добових доз бенеміду протягом перших 6—8 днів лікування є більш вираженим, ніж в наступний час. Тому оптимальна доза бенеміду мусить встановлюватись лише через декілька тижнів лікування.

Під впливом бенеміду може відбуватись помітне зменшення кісткових тофусів і не спостерігається утворення нових тофусів. Лікування бенемідом мусить тривати протягом усього життя хворого. При цьому частіше воно здійснюється практично безперервно, з використанням підтримуючих доз, адекватних тяжкості стану.

Бенемід є протипоказаним при тяжких формах нефролітіазу, нирковій коліці, вираженій нирковій недостатності, гострому та підгострому гастритах, незарубцьованій виразці шлунка та дванадцятипалої кишки, а також при вагітності.