Глава 4. Фармацевтична опіка при симптоматичномулікуванні уражень шкіри

4.1. Ураження шкірних покривів, які можна лікувати без рецептурними лп у межах відповідального самолікування

Мікротравми (порізи, садни, подряпини) не є приводом звертання до лікаря, а до провізора в аптеку. Провізор повинен вміти надати першу допомогу, грамотну консультацію і порекомендувати потрібні препарати.

Поріз – це пошарове пошкодження всіх шарів шкіри і навіть нижче лежачих тканин. Подряпина – це пошкодження епідермісу (поверхневого шару шкіри) лінійної форми, обмежене за площею. Садно – це значний за площею дефект поверхневих шарів шкіри.

Найчастіше причинами мікротравм є неуважне поводження з ріжучими предметами в побуті, при травмах. Подряпини можуть бути спричинені домашніми тваринами. Рани можна одержати від падіння на бите скло. Тоді в ній можна знайти чужорідні предмети (скло, дерево, каміння). У таких випадках рану треба показати лікареві, можливо доцільна рентгенограма. Вона тоді довго не заживає, а навпаки почервоніла і припухла. Небезпечні мікротравми у дітей – від синяків до рваних ран на підборідді чи розривів нижньої губи. Діти з мікротравмами повинні бути оглянуті лікарем для проведення відповідної обробки, для профілактики шрамів.

Тому при звертанні в аптеку особи з клопотанням про допомогу при мікротравмах необхідно з’ясувати інформацію про наступне: у кого виникла проблема (пацієнт, члени сім’ї, знайомі — діти чи дорослі); як давно виникла травма і скільки часу триває; яких заходів вжито перед зверненням до аптеки; які ліки вже застосовувались для полегшення стану.

Загрозливі симптоми при мікротравмах, які є обов’язковими для огляду лікарем:

• кровотечі (пульсуючі й яскравочервоні), сильно крововтрата (можливе пошкодження артерії);

• якщо кровотеча не припиняється через 15–20 хв після накладення пов’язки;

• травма на обличчі;

• поріз на кисті чи зап’ястку (можливе пошкодження сухожилків і нервів);

• коли розвинулось припухлість навколо рани, почервоніння, підвищилась температура;

• коли краї рани розходяться (рана довша 2 см), коли рана глибока (слід накласти шви);

• коли рана забруднена землею, гноєм, а протиправцеве прищеплення зроблене більше 5 років тому;

• коли рану неможливо вимити;

• коли вона довго не заживає ( можливість чужорідного тіла);

• при травмах голови, що супроводжуються нудотою, блюванням;

• при будь-яких ранах і порізах на обличчі і голові у дітей;

• якщо кровотеча, що виникла при травмуванні у дитини гострим предметом внутрішніх ділянок рота чи губи, не минає протягом 15 хв.

Термічні та хімічні пошкодження верхніх шарів шкіри

Опіки – це пошкодження тканин термічними факторами, хімічними речовинами, електричним струмом, сонячним промінням чи радіацією.

Найчастіше зустрічаються опіки шкіри, але можливі хімічні опіки порожнини рота і дихальних шляхів, рідше - стравоходу й шлунка.

Термічні опіки за своєю тяжкістю поділяють на 4 ступені:

I ступінь (легкий) – уражається епідерміс – поверхневий шар – почервоніння, набряк шкіри і біль.

II ступінь – уражається епідерміс і лежачі під ним шари шкіри. До вище описаних ознак додаються міхурі, наповнені прозорою рідиною.

III А – частковий некроз шкіри, який самостійно епітелізується.

III Б – некроз шкіри по всій глибині.

IV ступінь – обвуглення не тільки шкіри, але і підшкірно-жирової клітковини.

Хімічні опіки виникають при попаданні на шкіру, слизові чи всередину сильних неорганічних кислот, основ, солей тяжких металів. Кислоти викликають коагуляційний (сухий) некроз, основи – колікваційний (вологий) некроз. Клінічна картина складається з місцевих розладів і загальної інтоксикації від всмоктування хімічної речовини.

За ступенем тяжкості опіки є легкими, середньої тяжкості, тяжкі і крайнє тяжкі. Має значення і площа опеченої поверхні, вік, супутні захворювання. При опіку 10% поверхні тіла розвивається опіковий шок.

Для розрахунку площі попеченої поверхні використовують правило долоні – площа долоні складає 1% загальної поверхні тіла.

При зверненні за допомогою провізор повинен з’ясувати інформацію про наступне: у кого виникла проблема (пацієнт, члени сім’ї, знайомі — діти чи дорослі); тип опіку (термічний, хімічний, променевий, електричний); як давно виникло він виник і скільки часу триває; яких заходів вжито перед зверненням до аптеки; які ліки вже застосовувались для полегшення стану.

Будь-які опіки у дітей (особливо до 1 року) потребують звернення до лікаря!

“Загрозливими” симптомами при опіках, які вимагають втручання лікаря при термічному чи хімічному опіках є:

1. опіки ІІІ – IV ступенів;

2. утворення великих міхурів (більше 5см в діаметрі) на обширній площі;

3. поверхневі опіки більше 10% поверхні тіла;

4. ознаки опікового шоку – нудота, зміна АТ, озноб, блювання, задишка,

тахікардія, збуджений стан;

5. опіки у дітей;

6. хімічні опіки глотки, гортані, очей, стравоходу.

При сонячних опіках уваги лікаря потребують особи з порушеною свідомістю, сухістю у роті, порушеним сечовипусканням (оліго-, анурія), підвищення температури тіла до 39^о  С, зморщена шкіра, великі міхурі на обширній площі, сильний біль в місці опіку.

Обмороження – це місцеве пошкодження тканин, викликане низькими температурами. Спазм судин, формування внутрішньосудинних тромбів, порушення обміну речовин у тканинах – основні патогенетичні механізми розвитку некрозу тканин при обмороженнях.

Обморожуються при температурі нижче 0^о С пальці рук і ніг, ніс, вуха, підбородок, при температурі, вищій 0^о С в поєднанні з високою вологістю, можливі також контактні обмороження, коли був дотик до сильно охолоджених металевих предметів.

У залежності від глибини ураження шкіри існує 4 ступені обмороження (як і опіки). На відміну від опіків про істинну ступінь обмороження можна судити через кілька днів після зігрівання хворого.

“Загрозливими” симптомами при обмороженнях, що потребують консультації лікаря, є:

• біль, що не зменшується після зігрівання;

• набряк, поколювання і печіння шкіри;

• синюшний колір (після білого і червоного);

• міхурі, втрата пам’яті, зміна мови.

Акне(вугрова висипка) – це хронічне запальне захворювання сальних залоз і волосяних фолікулів, яке найчастіше зустрічається у підлітків і осіб молодого віку у вигляді що виступають над рівнем шкіри, невисоких за розмірами (d=3-5мм), часто з дрібними гнійниками та чорними цятками (камедонами). Як правило, виникають у людей з жирною шкірою. Сприяють розвитку вугрової хвороби генетична схильність, кількість сальних залоз, їх чутливість до андрогенів, активація сапрофітної флори у період статевого дозрівання у юнаків, гормональні зміни в організмі жінок (передменструальний період), підвищена вологість і t^o приміщень, що сприяють інфікуванню й пітливості обличчя, видавлювання гнійників, вживання галогеновмісних препаратів чи продуктів, жирних косметичних засобів, прийом контрацептивів, протисудомних препаратів.

Клінічно вугрі бувають у такому вигляді: відкритих комедонів (чорних точок в устях сальних залоз), закритих камедонів (білих просовидних підшкірних вузликів), папул (випуклих елементів червоного кольору), пустул (гнійничків), вузлів (підшкірних запалених елементів), кист (підшкірних порожнин з гноєм), рубців.

“Загрожуючими” симптомами, що вимагають лікарської допомоги, при вугровій хворобі є ураження обширних ділянок шкіри з підвищенням температури чи з розвитком регіонального лімфаденіту, чи депресивний стан пацієнта у зв’язку з хворобою, а також великі і болючі папули чи пустули.

При появі на шкірі яскравого кольору папул, що зливаються; міхурів великих розмірів (міхурниця), глибоких вузлів та інфільтратів із зміною кольору шкіри над ними (вузлувата еритема), ерозії та виразок; гнійників та гнійних кірок (імпетіго, стрепто- і стафілодермія, фурункул, карбункул), стійкої еритеми, келоїдних рубців необхідно звернутись за допомогою до спеціаліста-дерматолога. Такі симптоми можуть виникати при власне шкірних захворюваннях і бути проявами серйозних уражень, або системних патологій (червоний вовчак, туберкульоз, склеродермія, ревматизм) і потребують кваліфікованої діагностики і лікування не тільки місцевого, але й загального.