9.4. Клінічна фармакологія пероральних гіпоглікемізуючих лп

Історія сучасної терапії цукрового діабету пероральними цукрознижувальними засобами нараховує близько 50 років. В Україні зареєстровано та застосовується 5 груп гіпоглікемізувальних препаратів, що були введені в практику протягом останніх десятиліть. Вони різняться між собою за впливом на інкреторний апарат підшлункової залози і фармакотерапевтичними ефектами. Вимоги до пероральних цукрознижувальних препаратів сформовані А. С. Єфімовим. Це достатня цукрознижувальна дія, добра переносність хворими, економна витрата резервів інсуліну, мінімальний ризик розвитку вторинної сульфаніламідорезистентності, запобігання розвитку діабетичних ускладнень.

Основні групи пероральних цукрознижувальних засобів:

1. Похідні сульфонілсечовини.

2. Бігуаніди.

3. Препарати, що потенціюють дію інсуліну (тіазолідиндіони).

4. Постпрандіальні стимулятори секреції інсуліну короткої дії (метглітиніди).

5. Засоби, що знижують абсорбцію глюкози в кишках (інгібітори α- глюкозидази).

Похідні сульфонілсечовини. Ця група цукрознижувальних засобів залишається основною в лікуванні цукрового діабету типу 2. До неї входить близько 20 препаратів із різними клініко-фармакологічними характеристиками. Експерти ВООЗ рекомендують 7 препаратів цієї групи і розподіляють їх на три генерації (табл. 55).

Механізм дії. Похідні сульфонілсечовини прискорюють і збільшують секрецію інсуліну, підвищують доступність його в тканинах і, можливо, посилюють його дію. Вони гальмують перехід стану порушеної толерантності до глюкози в маніфестний цукровий діабет типу 2. Виділяють два основні ефекти препаратів сульфонілсечовини: панкреатичний та екстрапанкреатичний. Панкреатичний ефект полягає у зв'язуванні рецепторами сульфонілсечовини плазматичних мембран інсулоцитів, блокуванні залежних від АТФ каналів транспорту калію, посиленні транспорту кальцію через клітинну мембрану. При цьому гранули інсуліну переміщуються до поверхні інсулоцитів, відбувається екзоцитоз інсуліну. Екстрапанкреатичний ефект похідних сульфонілсечовини полягає в зниженні інсулінорезистентності шляхом активації рецепторів до зв'язування з інсуліном та посилення клітинних функцій, що залежать від нього. Механізм цукрознижувальної дії препаратів сульфонілсечовини наведено в табл. 56.

ТАБЛИЦЯ 55

Пероральні цукрознижувальні препарати групи сульфонілсечовини

Міжнародна назва	Комерційна назва	Маса таблетки, мг	Межі добової дози, мг	Тривалість дії, год
І генерація
Толбутамід	Бутамід Дирастан	250	500—1500	8—12
Хлорпропамід	Діабенезе Хлопамід	100	100—500	36
II генерація
Глібенкламід	Бенкламід Даоніл Бетаназ Глібен Манініл	2,5 і 5	2,5—20	18—24
Глібенкламід мікронізований		1,75 і 3,5	1,75—14	18—24
Гліквідон	Глюренорм Беглікор	30	15—120	8—10
Гліклазид	Діабетон Предіан	80	40—320	18—24
Гліпізид	Глібенезе Мінідіаб	5	4—40	18—24
III генерація
Глімепірид	Амарил	1,2,3 і 4	1—8	24

ТАБЛИЦЯ 56