Особливості використання лп при наявності супутньої патології

При лікуванні ЛП, що впливають на гепатобіліарну систему, необхідно враховувати наявність супутньої патології, оскільки кожен з препаратів має протипокази до застосування.

Алохол не використовують при гострих гепатитах, гострій та підгострій дистрофії печінки, обтураційній жовтяниці, гострому ентероколіті.

Кислота дегідрохолева не може бути застосована при гострому гепатиті, закупорці жовчних шляхів, емпіємі жовчного міхура.

Холензим протипоказаний при гострому панкреатиті, загостренні хронічного панкреатиту, гострому гепатиті, гострій дистрофії печінки, загостренні виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, підвищеній чутливості до компонентів препарату; його не використовують у дітей до 12 років.

Необхідна обережність при призначенні ліпоєвої кислоти хворим із гіперацидним гастритом, виразковою хворобою шлунка та 12-палої кишки.

При призначенні глутаргіну пацієнтам з порушеннями функцій ендокринних залоз слід враховувати, що препарат стимулює секрецію інсуліну та гормону росту.

Орніцетил з обережністю призначають при вираженій нирковій недостатності (концентрація креатиніну більше 3 мг/100 мл).

Урсодезоксихолева кислота протипоказана при гострому запаленні жовчного міхура або жовчовивідних шляхів, при непрохідності жовчних проток (загальної жовчної протоки або протоки міхура).

Лп, які можуть негативно впливати на стан печінки

Спектр медикаментозних пошкоджень печінки надзвичайно широкий. Медикаментозні пошкодження необхідно мати на увазі при встановленні етіології будь-якого гострого або хронічного захворювання печінки.

Ліки, що викликають ураження печінки, підрозділяються на дві групи: дійсні гепатотоксини, що викликають облігатні реакції, і гепатотоксини, що викликають з факультативні реакції (пов’язані з ідіосинкразією).

Медикаментозні реакції, що викликаються препаратами першої групи, визначаються дозою і часом прийому ліків, відтворюються в експерименті і розвиваються у більшості осіб.

Медикаментозні реакції при прийомі препаратів другої групи не залежать від дози препарату, розвиваються лише у небагатьох осіб, особливо чутливих до даного препарату. Частота гепатотоксичних пошкоджень при використанні цих ліків складає 0,1%, але прояви мінімальних порушень функцій печінки досягають 10%.

Механізм гепатотоксичних пошкоджень. До цитотоксичних ліків належать пуроміцин і тетрациклін; до холестатичних — анаболічні стероїди, літохолева кислота. Ці речовини викликають ураження печінки за допомогою вибіркового порушення секреції в жовчні канальці.

У другій групі факультативних гепатотоксинів виділяють дві підгрупи. Перша підгрупа включає ті речовини, які викликають ураження печінки за рахунок алергічних реакцій. Характерний розвиток грануломатозного запалення з присутністю великого числа еозинофілів і інших алергічних реакцій з лихоманкою, висипом, еозинофілією. Факультативні гепатотоксини другої підгрупи викликають медикаментозне ураження печінки за рахунок токсичних метаболітів, лікарських засобів, що утворюються в печінці в процесі біотрансформації.