0,6 Х ве х маса тіла (кг),

де ВЕ – дефіцит буферних основ (ммоль/л).

Слід пам’ятати про можливий розвиток гіпокальціємії на фоні зменшення ознак ацидозу. Доцільним є паралельне призначення 10мл 10% розчину кальцію глюконату.

Відносним протипоказанням для використання лугів у даному випадку є: набряки, СН, висока АГ, гіпернатріємія (для її усунення застосовують соду з 5% розчином глюкози в співвідношенні 1:3 або 1:2).

Лікування симптоматичної АГ. Для визначення цільового АТ у пацієнтів із ХНН необхідним є врахування рівня протеїнурії. Хворі із протеїнурією <1г/добу повинні мати АТ < 130/85 мм. рт. ст.; у випадку добової втрати білка більше 1г - < 125/75 мм. рт. ст.

З метою досягнення цільового рівня АТ у хворих з ХНН рекомендованим є призначення кількох препаратів із гіпотензивним ефектом. Перевагу віддають ІАПФ та БРА ІІ, що пов’язане із здатністю зменшувати протеїнурію та мікроальбумінурію, гальмувати прогресування патологічних процесів у нирках, а відтак – покращувати виживання хворих на ХХН.

При призначенні ІАПФ необхідним є проведення постійного контролю за рівнем креатиніну в сироватці крові хворого, особливо при рівні останнього >0,25ммоль/л. Слід взяти до уваги можливість розвитку транзиторної гіперкреатинемії на фоні ЛЗ даної групи, що пов’язане із змінами ниркової гемодинаміки. Необхідно зауважити, що відміна ІАПФ не є показанням у випадку збільшення величини креатиніну до 30% від вихідного його рівня. У більшості випадків функціональні показники нирок покращуються уже через 3-6 тижнів, а рівень креатиніну швидко стабілізується з подальшим його зниженням. Добова доза ІАПФ залежить від величини АТ.

Каптоприл володіє нефропротекторною дією, його призначають 3-4 рази на добу, що пов’язане із коротким періодом напіввиведення. ЛЗ 2-го класу (еналаприл, раміприл) ефективні протягом 18-24 години, тому їх доцільно назначати 1-2 рази на добу. М’яку стабільну гіпотензивну дію, тривалістю 24 години, забезпечують препарати 3-го класу ІАПФ (лізиноприл).

БРА ІІ (лозартан, вальзартан, кандезартан, ірбезартан, епрозартан) зменшують альбумінурію, гальмують розвиток та прогресування нефропатії.

При призначенні ІАПФ та БРА ІІ слід врахувати наявність протипоказань щодо їх застосування.

Блокатори Са²⁺-каналів з групи ніфедипіну (дигідропиридинові) ефективно знижують рівень АТ, але не мають впливу на величину протеїнурії та прогресування ХНН. Недигідроперидинові ж блокатори Са-каналів (верапаміл, дилтіазем) сприяють зниженню протеїнурії та виявляють нефропротекторні властивості.

Для лікування АГ у хворих з ХНН доцільним є застосування діуретиків (фуросемід, гіпотіазид). β-адреноблокатори призначають з обережністю, особливо в поєднанні АГ з серцевою недостатністю.

Для лікування анемії пацієнтам рекомендують внести в харчовий раціон продукти, багаті на вміст заліза – яловичину, печінку, рибу. В лікуванні анемії обов’язковим є застосування препаратів заліза (фероплекс, конферон, ферроцерон, актиферин, фонотек, тардиферон-ретард, іровіт, сорбіфер-дурулес, ферум Лек тощо). Зазвичай їх призначають всередину, за необхідністю більше 200-300мг елементарного заліза на добу. Паралельно застосовують 5-15мг/добу фолієвої кислоти, 50-200мг/добу піридоксину та 2-4г/добу метіоніну. Позитивно на еритропоез впливають вітаміни С, В₁, В₂, В₁₅, пантотенова кислота.

Зважаючи на механізм розвитку еритропоетиндефіцитної анемії у пацієнтів із ХНН важливим є проведення замісної терапії для її ліквідації. З цією метою призначають еритропоетин.

У профілактиці та лікуванні вторинного гіперпаратиреозу основним є зниження гіперфосфатемії, підвищення концентрації кальцію та кальцитріолу у крові.

Корекцію гіперфосфатемії розпочинають з дієтичного обмеження фосфору у крові. При ШКФ 40 – 50мл/хв добова кількість фосфору повинна не перевищувати 800 – 1000мг. З харчового раціону виключають молоко та молочні продукти, боби, яйця, печінку, лівер, лосось, сардину, тунець, кукурудзу, ячмінь, шоколад, горіхи, пиво та колу. Призначають кальційвміщуючі фосфатзв’язуючі препарати (кальцію карбонат), кальцитріол. Можливим є застосування препаратів, які містять активні форми вітаміну Д (“Рокальтрол”, ”Альфа Д ₃”, ” Д ₃ - Тева”, ”Оксидевіт”, ”Ванальфа”).

Для корекції дисліпідемії використовують статини і риб’ячий жир.

Лікування інфекційних ускладнень здійснюється шляхом призначення антибактеріальних препаратів. Застосування даної групи ЛЗ вимагає врахування ступеня їхньої нефротоксичності та стану видільної здатності нирок. Найбільш нефротоксичними є аміноглікозиди; помірною токсичністю на нирки володіють тетрацикліни; нітрофуранові препарати та препарати налідоксової кислоти можна застосовувати в латентній і компенсованій стадіях ХНН. Таким чином, необхідним є призначення антибактеріальних ЛЗ, які метаболізуються печінкою – макроліди, напівсинтетичні пеніциліни.

У термінальній стадії ХНН обмежують споживання білка до 20-25г/добу. Тривалість малобілкової дієти становить 20-25 днів. В міру зменшення уремічних симптомів та зниження вмісту креатиніну та сечовини у плазмі крові хворого у добовому харчовому раціоні дозволяється вживання 40г білка.

Контроль вживаної рідини при добовому діурезі пацієнта до 1 літра, що відповідає ШКФ 10мл/хв, кількість рідини розраховують наступним чином: кількість виділеної сечі за попередню добу + 300-500мл. Здійснюють постійний перитонеальний діаліз, гемодіаліз. У цій стадії необхідна пересадка нирки.

Для проведення гемодіалізу використовують апарат “штучна нирка”, який містить напівпроникну мембрану та діалізну рідину. Метод ґрунтується на осмотичній дифузії із крові в діалізний розчин, через напівпроникну мембрану молекул сечовини, креатиніну, сечової кислоти та інших метаболітів з середньою молекулярною масою 5000, що затримуються в організмі за умови уремії.

Перитонеальний діаліз передбачає введення через діалізний катетер в черевну порожнину та виведення з неї спеціальних діалізних розчинів, де роль напівпроникної мембрани виконує очеревина. Його проводять хворим з нефротичним синдромом, декомпенсованою серцевою недостатністю та у випадку відсутності можливості проведення гемодіалізу.

Гемофільтрація ґрунтується на здатності мембран з високою пористістю виділяти з організму рідину і токсичні речовини. Проводять при некоригованій артеріальній гіпертензії, нейропатії, гіпертригліцеридемії, гіперфосфатемії.

Гемосорбцію можна поєднувати із гемодіалізом. Принцип гемосорбції базується на здатності сорбентів вилучати з кровотоку уремічні токсини.

Пересадка нирки здійснюється в термінальній фазі ХНН. Недоцільним є її проведення людям, старшим 45 років та хворим на ЦД.