4.5. Клінічна фармакологія відхаркувальних і протикашлевих засобів

Відхаркувальні (муколітичні) засоби – це препарати, які викликають посилення секреції і розрідження бронхіального слизу (мокротиння), що полегшує його виділення при кашлі. Відхаркуючій дії сприяє також підвищення ними рухової активності миготливого епітелію і перистальтичних скорочень бронхіол. Збільшена кількість мокроти обволікує запалені слизові оболонки і захищає їх від зовнішніх подразників і призводить до зменшення запального процесу. Класифікація:

2. Секретомоторні засоби: препарати посилюють фізіологічну активність миготливого епітелію і перистальтичний рух бронхіол, сприяючи просуванню мокроти з нижніх відділів у верхні відділи дихальних шляхів і її виведенню. Цей ефект зазвичай поєднується з посиленням секреції бронхіальних залоз і деяким зменшенням в’язкості мокроти.

Засоби рефлекторної дії з трави термопсису, коріння алтеї лікарської, коріння китяток (рос. — истод), кореневища й коріння синюхи, трави фіалки триколірної – при прийомі всередину викликають помірну подразнюючу дію на рецептори слизової оболонки шлунка і рефлекторно впливають на бронхи і бронхіальні залози, звідки імпульси через чутливі шляхи потрапляють до ядер блукаючого нерва. Звідси збудження передається через еферентні волокна до залоз і гладких м'язів стінки бронхів, внаслідок чого посилюється секреція залоз, миготіння бронхіального епітелію і перистальтика бронхіол. Унаслідок харкотиння розріджується і прискорюється його виділення. Рідкий секрет, обволікаючи слизову оболонку, захищає її від подразнення, що сприяє згасанню запального процесу і кашлю. Ефект деяких препаратів пов’язаний також зі стимулюючим впливом на блювотний та дихальний центри. Сюди відносяться також препарати з переважаючою блювотною активністю, які в малих дозах викликають відхаркувальний ефект.

Побічна дія: див.розділ 4.9.

Засоби резорбційної дії – проявляють ефект в основному при їх виділенні (після прийому всередину) слизовою оболонкою дихальних шляхів, стимулюють бронхіальні залози і викликають безпосереднє розрідження (гідратацію) мокроти; в деякій міpі вони стимулюють також моторну функцію миготливого епітелію і бронхіол. До відхаркувальних засобів рефлекторної дії відносять препарати: терпінгідрат, ефірні олії деяких рослин (плодів анісу, трави чебрецю, материнки звичайної, багна, коріння дев'ясилу, листя підбілу звичайного), препарат комплексної дії пертусин та ін. Калію йодид, амонію хлорид, натрію гідрогенкарбонат діють резорбтивно. Після приймання всередину виділяються бронхіальними залозами, стимулюють секрецію, розріджують харкотиння, а також активізують рухову функцію епітелію бронхіол.

Поряд з підвищенням секреції бронхіальних залоз ці засоби мають протимікробну дію, розширюють бронхи. Натрію гідрогенкарбонат розплавляє муцин, а також полегшує виділення харкотиння при зміщенні його рН у лужний бік.

Побічна дія: див. розділ 4.9.

Протипоказання: гострі запальні процеси органів дихання, туберкульоз легень.

Ефірні олії і луги діють найефективніше у вигляді інгаляцій з водяною парою (наприклад, 2 % розчин натрію гідрогенкарбонату з анісовою олією).

Муколітичні препарати - збільшують об’єм мокротиння, впливають на його фізичні та хімічні властивості, розріджують слиз і сприяють посиленню дренажної функції бронхів, проявляють протизапальну дію. При хронічному бронхіті, бронхоектазах, абсцесах легень, що зумовлені запаленням мікробного характеру, муколітики комбінують з протимікробними засобами, а для кращого проникнення в патологічні вогнища - з бронхорозширювальними препаратами. Використовують препарати протеолітичних ферментів (трипсин кристалічний, хімотрипсин) і нуклеаз (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза), які розривають пептидні зв'язки білкових молекул. Через те вони мають неоднакову ефективність при різному складі харкотиння. Більше застосування мають синтетичні муколітики (ацетилцистеїн, карбоцистеїн, месна): завдяки сульфгідрильним групам вони розривають дисульфідні зв'язки кислих глікозаміногліканів (мукополісахаридів) харкотиння, що викликає деполяризацію мукопротеїдів і зменшення в'язкості слизу.

Стимулятори синтезу сурфактанту (бромгексин, амброксол — лазолван) нормалізують порушене співвідношення серозного та слизового компонентів бронхіального секрету. Препарати активують секрецію слизових залоз і миготливого епітелію бронхів, сприяють видаленню слизового секрету, стимулюють синтез і секрецію суртафактанту. Амброксол і бромгексин призначають у випадках густого, в'язкого, гнійного харкотиння.

Замінники сурфактанту (альвеофакт, екзосурф) призначають немовлятам при синдромі дисемінованого внутрішньосудинного згортання.

Протикашлеві засоби – це лікарські препарати, які усувають кашель за рахунок пригнічення кашлевого центру в продовгуватому мозку чи рецепторів дихальних шляхів. Показаннями до застосування протикашльових лікарських засобів є ті клінічні стани, при яких відзначається сухий, частий кашель, що приводить до блювання, порушення сну й апетиту («болісний», «виснажливий» кашель). Тому при грипі, гострому ларингіті, трахеїті, бронхіті та інших захворюваннях органів дихання, що супроводжуються «виснажливим» непродуктивним кашлем, застосування протикашльовими препаратами може бути визнано доцільним. Частий болючий кашель при сухому плевриті також є показанням для призначення даних лікарських засобів. Їх поділяють на засоби:

1. Центральної дії - які застосовують у тих випадках, коли кашель не має продуктивного характеру. Головним показанням для їх застосування є тривалий сухий кашель при хронічних запальних процесах дихальних шляхів.

– наркотичні (кодеїну фофат, етилморфіну гідрохлорид, декстрометорфан, бронхотуссин, туссин плюс). У випадках тривалого застосування кодеїну фосфату разом з ослабленням кашлю зменшується легенева вентиляція внаслідок пригнічення дихального центру і виникає можливість пристрасті. Кодеїну фосфат протипоказаний дітям до 6 місяців. У зв'язку з можливістю розвитку пристрасті його призначають з обмеженням.

– ненаркотичні засоби (глауцин, бронхолітин, синекод, тусупрекс, стоптусин). Глауцину гідрохлорид є алкалоїдом мачку жовтого родини макових. На відміну від опіатів, діє на кашльовий центр вибірково, не пригнічуючи дихання і не затримуючи виділення харкотиння. Не викликає обстипації й лікарської залежності, дітям не протипоказаний. Препарат має адреноблокуючі властивості, тому в разі зниженого артеріального тиску не рекомендується. Окселадин (пакселадин, тусупрекс) вибірково пригнічує кашльовий центр. Не викликає сонливості, не пригнічує дихання, не впливає на моторику кишок. Побічна дія: нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці. Бутамірату цитрат (інтусин, стоптусин, синекод), крім протикашльової, має бронхорозширювальну, відхаркувальну, протизапальну дію.

2.Периферичної дії (лібексин, фалімінт). Лібексин — це синтетичний препарат переважно периферичної дії з місцево-анестезуючими і спазмолітичними властивостями. За протикашльовим ефектом не поступається кодеїну гідрохлориду, проте не пригнічує дихання і не викликає залежності.