2. Визначення потреби підприємства в позикових ресурсах

Виходячи із проведеного аналізу та прогнозів розвитку підприємства в наступному періоді, визначають потребу підприємства в позикових ресурсах.

Обґрунтування потреб підприємства в позикових ресурсах здійснюється за напрямками їх використання і містить декілька етапів:

• визначення потреби в позикових ресурсах під обігові кошти;

• визначення потреби в інвестиційних кредитних ресурсах;

• визначення обсягів та термінів використання банківського кредиту;

• прогнозування розмірів позабанківських форм залучення коштів.

На першому етапі розраховується потреба в обігових коштах в цілому та за окремими їх видами. Після встановлення загальної потреби підприємства в ресурсах під оборотні кошти встановлюється можливий розмір власних коштів для покриття цієї потреби, для чого визначається наявність власних оборотних коштів на початок планового періоду і розробляється прогноз їх поповнення.

Далі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку для покриття потреби в оборотних коштах за формулою:

Пк = Пок – ВОК – ЧП, (6.1)

де Пк - потреба в кредиті;

Пок - потреба в оборотних коштах;

ВОК - наявні власні оборотні кошти;

ЧП - поповнення за рахунок чистого прибутку.

На другому етапі визначається потреба підприємства в кредитах під інвестиції визначається на основі інвестиційної програми (плану капітальних вкладень), за окремими етапами її реалізації, а також з урахуванням власних джерел фінансування потреби в коштах на капітальні вкладення. Власні кошти для фінансування капітальних вкладень включають амортизаційні відрахування, виручку від реалізації майна, яке вибуло, а також частину прибутку, яка направляється на реконструкцію, технічне переоснащення чи нове будівництво.

Після проведення розрахунків з обґрунтуванням потреби підприємства в кредитних ресурсах визначається період їх залучення, який являє собою час з моменту надання банківського кредиту до моменту його погашення та виплати процентів за користування позикою.

В даний час період залучення кредиту визначається банком, який встановлює термін, протягом якого підприємство може використовувати отриману позичку та повинно її погасити. Якщо розрахунки підприємства показують, що необхідний період залучення кредитних ресурсів – більший, ніж термін, запропонований банком, то підприємство повинно розглянути та оцінити такі можливі варіанти:

- вивчити можливість прискорення обертання коштів за рахунок вдосконалення умов постачання товарів, зміни асортименту і цінової політики та ін.;

- вивчити можливість збільшення частки позабанківських форм кредитування (кредиторська заборгованість, лізинг, випуск облігацій, залучення коштів працівників і т.п.);

- вивчити можливість отримання кредиту на більш тривалий термін в інших банківських установах, фінансових інститутах, інвестиційних фондах та компаніях і т.п.

3. Практична діяльність підприємства щодо отримання банківських кредитів. Оцінка кредитоспроможності підприємства.

Найпоширенішим видом кредиту в даний час є банківський, який надається суб’єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з цих умов є: забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

Банківський кредит не надається підприємствам за таких умов:

• проти підприємства порушено справу про банкрутство;

• під укладені підприємством договори, які не передбачають захисту постачальника від втрат, пов’язаних із затримкою товарів;

• підприємство має прострочену заборгованість по раніше отриманих позиках.

Підприємство може отримати кредит як в національній, так і в іноземній валюті. Для отримання кредиту в іноземній валюті від іноземних кредиторів необхідно мати відповідний дозвіл НБУ.

Види кредитів та послуг, які може отримати підприємство:

• строковий кредит – надається на визначений термін;

• кредитна лінія – це згода банку надавати підприємству протягом визначеного періоду часу позики, але не більше заздалегідь обумовленої суми;

• контокорентний кредит – об’єднання позичкового і розрахункового рахунків;

• кредит під облік векселів (застава векселів під взятий кредит).

Процес банківського кредитування складається з трьох етапів:

1) початковий етап процесу кредитування – це розгляд заявки підприємства на кредит, для чого ним подається обґрунтоване клопотання, до якого додаються певні документи, сукупність яких називається кредитною заявкою:

- заява про надання позики;

- статут або установчий договір;

- реєстраційне свідоцтво або патент, нотаріально посвідчені;

- договір оренди чи інші документи, що засвідчують право власності на землю, чи право тимчасового користування нею;

- договори між покупцями і продавцями товарів, замовниками та підрядниками по виконанню будівельно-монтажних робіт;

- довідка про суму сплаченого статутного капіталу, нотаріально посвідчена, а також витяги з поточного та валютного рахунків підприємства;

- фінансова звітність за два останні роки (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів);

- аудиторський висновок про фінансовий стан підприємства;

- бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування;

- ліцензія на проект, що кредитується;

- клопотання органів державної влади про надання підприємству кредиту.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з представником підприємства пройшла успішно, то починається другий етап процесу кредитування.

2) оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника та оцінка ефективності комерційної угоди підприємства та ризику. Під час експертизи кредитної заявки використовуються різні джерела інформації:

- документи, подані підприємством;

- відомості про підприємство, що знаходяться в архіві банку;

- неформальна інформація (анонімні відомості).

Для укладання кредитної угоди ретельно аналізується кредитоспроможність підприємства, тобто його здатність своєчасно повернути позику, а також фактори, що можуть спричинити її неповернення.

На цьому етапі визначається фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного і оборотного капіталу.

Оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника здійснюється за такими напрямками:

1) показники фінансової стійкості: коефіцієнт незалежності, залежності, коефіцієнт фінансового лівереджу, коефіцієнт маневреності власними оборотними коштами;

2) показники ліквідності та платоспроможності;

3) показники погашення боргу: коефіцієнт грошового потоку, коефіцієнт поточних;

4) показники ділової активності: коефіцієнти оборотності запасів, оборотних коштів, дебіторської та кредиторської заборгованості;

5) показники рентабельності: рентабельність реалізованої продукції, власного капіталу, акціонерного капіталу, активів підприємства (оборотних, необоротних).

На цьому етапі банк також визначає перспективність розвитку підприємства і наявність джерел та гарантій погашення кредиту.

Підприємство за вимогою банку повинно надавати йому перелік інших банків та фінансових установ, з якими воно має чи мало відносини в минулому. Банк повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків підприємства з постачальниками і працівниками.

Лише на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність підприємства повернути позику, а отже, - і про можливість укладання кредитної угоди.

3) підготовка до складання кредитної угоди – цей етап можливий лише при позитивному вирішенні оцінки кредитоспроможності. Він називається структуруванням позики, в процесі якого визначаються такі параметри: вид кредиту, його ціна, термін, сума, забезпечення, порядок видачі та погашення. Після визначення і узгодження всіх параметрів кредитного договору складається відповідний висновок. Цей документ подається на розгляд Кредитного комітету, який приймає рішення про надання позики чи відмову у наданні позики.

Кредитний договір повинен містити такі розділи:

• загальні положення;

• права і обов’язки сторін;

• відповідальність сторін;

• порядок вирішення спорів;

• термін дії договору;

• юридичні адреси сторін.

Після підписання кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту, або перераховує кошти на розрахунковий рахунок позичальника.