- •Національна академія статистики, обліку та аудиту Бондарук т. Г. Місцеві фінанси
- •Тема 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної інфраструктури
- •1.1. Формування інституту місцевого самоврядування і місцеві фінанси
- •1.2. Основи теорії місцевого самоврядування та місцевих фінансів
- •1.3. Повноваження та функції місцевого самоврядування
- •За суб’єктами муніципального права
- •За об’єктами:
- •1.4. Сутність, функції та роль місцевих фінансів
- •Місцеві фінанси є системою, тобто у відповідності із загальноприйнятим визначенням сукупністю взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють для досягнення певної мети.
- •Формою реалізації місцевих фінансів є грошові фонди, виокремлені із загальної кількості за певною ознакою (призначення або специфіки формування) фонди фінансових ресурсів.
- •Контрольні запитання:
- •Тема 2. Фінансова політика місцевих органів влади
- •1. Нормативно-правове регулювання місцевих фінансів в Україні
- •2.2. Фінансове забезпечення функцій місцевого самоврядування
- •Контрольні запитання:
- •Тема 3: Місцеві бюджети як основа фінансової бази місцевих органів влади
- •Сутність місцевих бюджетів
- •Складові та принципи побудови місцевих бюджетів
- •Місцеві позики та їх розвиток в Україні
- •3.4.Зарубіжний досвід функціонування місцевих бюджетів та можливість його використання у вітчизняній практиці
- •3.5.Зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів в умовах бюджетної реформи
- •Контрольні запитання:
- •Тема 4. Формування дохідної бази місцевих бюджетів
- •Власні та закріплені доходи місцевих бюджетів
- •4.3. Місцеві податки і збори в доходах місцевих бюджетів
- •Контрольні запитання:
- •Тема 5. Система видатків місцевих бюджетів
- •2. Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів
- •Програмно-цільовий метод планування бюджету
- •Паспорт бюджетної програми
- •5.3. Видатки місцевих бюджетів
- •5.4. Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи
- •2. Фінансування освіти
- •Контрольні запитання:
- •Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами включає:
- •Основні шляхи вдосконалення розрахунку дотацій вирівнювання місцевих бюджетів:
- •3. Невирішені проблеми розрахунку дотацій вирівнювання місцевих бюджетів:
- •8. Назвіть чинники, які враховуються при розрахунках видатків
- •9. Назвіть чинники, які враховуються при розрахунках видатків на охорону здоров'я:
- •Тема 6: міжбюджетні відносини, їх складові
- •6.2. Сутність і стан фінансового вирівнювання
- •6. 3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи
- •6.4. Бюджетні трансферти та їх види
- •Властивості міжбюджетних трансфертів
- •6.5. Алгоритм визначення дотацій вирівнювання
- •Контрольні запитання:
- •Тема 7. Бюджетний процес на місцевому рівні
- •7.1. Зміст і стадії бюджетного процесу на місцевому рівні
- •II. Розгляд та прийняття рішення про місцевий бюджет
- •III. Виконання місцевого бюджету
- •IV. Підготовка та розгляд звіту про виконання місцевого бюджету і прийняття рішення щодо нього
- •Контрольні запитання:
- •Тема 8. Організація фінансової діяльності підприємст місцевого господарства
- •8.1. Організація фінансової діяльності підприємств місцевого господарства
- •8.2. Особливості функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності
- •Підприємства комунальної власності
- •Підприємства житлового господарства
- •Підприємства комунального господарства
- •Транспортні підприємства
- •3. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору
- •8.3. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору
- •Контрольні запитання:
- •Тема 9. Фінанси підприємств комунального господарства
- •9.1. Склад та особливості організації фінансів житлово-комунального господарства Підприємства житлового господарства
- •Підприємства комунального господарства
- •9.2. Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування
- •Контрольні запитання:
- •Тема 10. Фінансова діяльність житлово-експлуатаційного сектору
- •10.2. Фінансова діяльність комунальних транспортних підприємств
- •Транспортні підприємства
- •10.3. Необхідність і зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні
- •Контрольні запитання:
- •7. До житлового фонду соціального призначення відносяться:
- •8. До житлового фонду спеціального призначення відносяться:
- •9. Житловий фонд спеціального призначення включає:
- •Тема 11. Управління місцевими фінансами в україні
- •11.1. Сутність управління фінансами
- •11.2. Місцеві фінансові органи, їх завдання, повноваження, функції
- •Контрольні запитання:
- •Тема 12. Світовий досвід організації місцевих фінансів
- •12.1. Зміст і значення Європейської хартії місцевого самоврядування
- •12.2. Бюджетний федералізм
- •12.3. Доходи та видатки локальних урядів
- •12.4. Місцеве оподаткування в зарубіжних країнах
- •12.5. Фінансове вирівнювання за кордоном
- •12.6. Зарубіжний досвід створення місцевих позабюджетних фондів
- •12.7. Світовий досвід місцевих запозичень
- •Контрольні запитання:
- •1. Бюджетний федералізм — це:
- •2. Всі субсидії поділяються на:
- •3. До основних чинників, які зумовили збільшення видатків місцевих бюджетів зарубіжних країн, відносять такі:
- •Список використаних та рекомендованих джерел
- •Місцеві фінанси
12.4. Місцеве оподаткування в зарубіжних країнах
Головним джерелом доходів місцевих бюджетів багатьох зарубіжних країн є місцеві податки, збори і платежі, загальна кількість яких в окремих випадках є досить значною і, відповідно, суттєвою є їх роль у формуванні доходів місцевого самоврядування.
Усі місцеві податки залежно від об'єкта оподаткування можна поділити на такі групи:
1.місцеві податки на доходи (корпоративні та особисті). Ця група податків є досить вагомою. Вони становлять від 80 до 100 % податкових надходжень до місцевих бюджетів Скандинавських країн, а також у Люксембурзі, Естонії, Латвії, Литві;
2.місцеві податки з продажу, які набувають різноманітних форм, але за своєю сутністю це податки на продані товари і послуги. За рахунок цієї групи податків забезпечується від 20 до 76 % податкових надходжень до місцевих бюджетів США, Японії, Кореї, Австрії, Нідерландів, Іспанії, Греції, Португалії, Туреччини, Угорщини;
3.податки на нерухомість, які відіграють відчутнішу роль у федеративних країнах, ніж в унітарних. Перш за все це стосується СІЛА, Канади, Австралії, Мексики, а також Великої Британії, Нової Зеландії та ін.;
4.інші місцеві податки, які відображають політику місцевої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища (екологічні податки), зайнятості, податки, які справляються у вигляді плати за послуги, що надає місцева влада (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, зв'язком, автостоянками, за видачу різних документів).
Залежно від рівня влади, який визначає механізм місцевого оподаткування, доцільно виокремлювати:
1.власні місцеві податки, встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевої громади. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові;
2.надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до цієї групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Обсяги відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.
Важливим аспектом місцевого оподаткування є фіскальна автономія, тобто фінансова незалежність місцевих органів влади при визначенні власної податкової бази, ставок місцевих податків, платників. Місцеві органи влади в багатьох країнах (США, Франції, Італії) наділені правом самостійного встановлення місцевих податків і зборів. Така самостійність може набувати різних форм, які виявилися найбільш прийнятними для конкретних умов кожної країни, відповідають її державному устрою (федеральна чи унітарна держава) і розподілу повноважень між центральним урядом та місцевим самоврядуванням.
Рис. 12.3. Класифікація місцевих податків
У більшості зарубіжних країн місцева влада має право встановлювати та контролювати ставки місцевих податків. Поширеною є практика розподілу місцевих податкових надходжень між центральною, федеративною і місцевою владами; пропорції цього розподілу переважно визначаються центральною владою і можуть бути зафіксовані у законодавстві (Бельгія, Швейцарія, Чехія, Данія, Фінляндія, Мексика, Норвегія).
Отже, органи місцевої влади можуть мати широкі права у запровадженні місцевих податків, виборі їх форм та обсягів. Самостійність місцевої влади обмежується з боку держави таким чином.
Встановлення обов'язкових місцевих податків та зборів. Так, найважливіший місцевий податок на нерухоме майно обов'язковий до запровадження місцевими органами самоврядування таких країн, як Франція, Фінляндія, Італія, Іспанія, Туреччина, Австрія, Данія. Обов'язковими є місцеві податки на доходи фізичних осіб у Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції; на домогосподарства — у Франції, Португалії; на торгівлю — в Австрії, Албанії, Італії, Іспанії, Люксембурзі; на компанії — в Австрії, Фінляндії, Італії, Іспанії.
Визначення ставок місцевих податків і зборів. Так, ставки місцевого податку на нерухомість визначаються центральними органами влади у Туреччині, Словаччині, Болгарії, Албанії; на доходи фізичних осіб — у Болгарії і Латвії; на торгівлю — в Албанії; на компанії — у Фінляндії.
Встановлення граничних ставок місцевих податків і зборів або надбавок до загальнодержавних податків, у межах яких місцеві органи влади самостійно визначають ставку оподаткування. Така практика застосовується щодо місцевих податків на нерухомість в Австрії, Данії, Фінляндії, Франції, Іспанії та інших країнах; податку на доходи фізичних осіб — у Норвегії, Естонії; податку на торгівлю — в Австрії, Іспанії, Естонії, Угорщині; податку на домогосподарства — у Франції, Угорщині, Португалії; на компанії — в Австрії, Франції, Іспанії, Угорщині.
Обмеження фіскальної самостійності місцевої влади в зарубіжних країнах стосуються не всіх місцевих податків, а лише тих, що спричинюють макроекономічні ефекти і визначають справедливість і ефективність системи оподаткування в цілому.
У табл. 12.4 наведено дані про структуру місцевих податкових надходжень, показано частку місцевих податків у сукупних податкових доходах місцевих бюджетів зарубіжних країн, а також частку місцевих податків у валовому внутрішньому продукті. Аналіз даних таблиці показує, що немає єдиних для всіх країн підходів у місцевому оподаткуванні, у наданні переваг тим чи іншим податкам і застосуванні їх як місцевих. Справа в тому, що визначення пріоритетів у податковому механізмі зумовлюється особливостями адміністрування податків, доцільністю передачі повноважень щодо їх збирання на місцевий рівень та іншими конституційними та законодавчими вимогами.
Таблиця 12.4
Місцеві податки в окремих країнах, % *
Країна |
Частка в сукупних місцевих податкових надходженнях |
Місцеві податки, У % ДО ввп |
Місцеві податки, У % ДО всіх податків |
|||
податків з доходів |
податків з продажу |
податку з нерухомості |
інших податків
|
|||
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
Федеративні |
||||||
Австралія |
— |
— |
100 |
— |
1,0 |
3,0 |
Австрія |
55,3 |
29,7 |
9,9 |
5,1 |
4,4 |
10,1 |
Бельгія |
86,5 |
13,2 |
— |
0,3 |
2,1 |
4,7 |
Канада |
— |
1,9 |
91,3 |
6,8 |
2,9 |
8,1 |
Німеччина |
78,0 |
6,0 |
15,8 |
0,2 |
2,6 |
7,5 |
Мексика |
— |
2,6 |
86,7 |
10,8 |
0,1 |
0,8 |
Швейцарія |
84,4 |
0,3 |
15,3 |
— |
5,0 |
14,0 |
СІЛА |
6,5 |
21,8 |
71,8 |
— |
3,5 |
11,5 |
Унітарні |
||||||
Чехія |
90,8 |
4,2 |
4,6 |
0,4 |
4,8 |
12,4 |
Данія |
93,4 |
|
6,5 |
— |
15,9 |
32,9 |
Фінляндія |
95,4 |
— |
4,4 |
0,1 |
9,9 |
21,2 |
Франція |
— |
11,5 |
48,2 |
40,4 |
4,4 |
9,7 |
Греція |
— |
46,3 |
— |
53,8 |
0,4 |
1,0 |
Угорщина |
0,8 |
76,2 |
22,5 |
0,4 |
2,0 |
5,2 |
Ісландія |
78,0 |
7,6 |
14,3 |
— |
8,3 |
22,4 |
Італія |
12,2 |
8,6 |
18,6 |
60,6 |
4,8 |
11,4 |
Японія |
47,4 |
20,7 |
30,9 |
1,0 |
7,0 |
25,6 |
Корея |
16,6 |
26,5 |
53,3 |
3,6 |
3,9 |
15,1 |
Люксембург |
92,9 |
1,3 |
5,6 |
0,3 |
2,4 |
5,9 |
Нідерланди |
— |
44,0 |
56,0 |
— |
1,4 |
3,4 |
Нова Зеландія |
— |
9,7 |
90,3 |
— |
1,8 |
5,8 |
Норвегія |
89,9 |
2,2 |
7,9 |
— |
6,5 |
16,3 |
Польща |
78,4 |
1,8 |
19,8 |
— |
5,7 |
16,3 |
Португалія |
21,6 |
33,7 |
44,5 |
0,2 |
2,3 |
6,3 |
Словаччина |
59,9 |
11,8 |
28,2 |
0,1 |
1,5 |
4,0 |
Іспанія |
25,2 |
36,1 |
37,3 |
1,4 |
5,9 |
16,9 |
Швеція |
100 |
— |
— |
— |
16,0 |
29,8 |
Туреччина |
24,7 |
31,5 |
6,5 |
37,3 |
4,3 |
13,0 |
Велика Британія |
|
|
99,5 |
0,5 |
1,5 |
4,1 |
Як переконує досвід західних країн, загальний рівень місцевого податкового тягаря залежить від змісту і важливості тих завдань, які покладаються на органи місцевої влади, тобто визначається обсягом їх видаткових повноважень. У країнах, де місцеві податки становлять неістотну частку загальних податкових надходжень, місцева влада має, як правило, менші видаткові повноваження.
Крім того, слід звернути увагу на ще одну залежність: у федеративних країнах відносна значимість місцевих податків у доходах місцевих бюджетів є переважно меншою, відповідно меншою є їх частка у ВВП порівняно з унітарними державами. Так, у федеративних країнах, які представлені в табл. 10.6, частка місцевих податків у ВВП за 2001 р. коливалась від 0,1 % у Мексиці до 5 % у Швейцарії, водночас в унітарних країнах діапазони значень цього показника становили від 0,4 % ВВП у Греції до 16,0 % ВВП у Швеції. Місцеві податки становили від 0,8 % (Мексика) до 14 % (Швейцарія) податкових надходжень місцевих бюджетів федеративних країн, в унітарних — від 1,0 % у Греції до 32,9 % у Данії.
У країнах з високими показниками місцевих податків у ВВП та в податкових надходженнях перевага у місцевому оподаткуванні надається податкам з корпоративних та особистих доходів. Так, у Швеції, де частка місцевих податків у ВВП становить 16 %, їх надходження повністю забезпечуються за рахунок податків на доходи; те саме стосується і Данії.
Для більшості європейських країн, а також країн інших частин світу останніми роками характерна тенденція поступової передачі видаткових повноважень органам місцевої влади з одночасним скороченням їх фінансування з боку загальнодержавних органів. Це змусило муніципалітети більше покладатися на власні дохідні джерела, домагатися більшої фіскальної автономії.
У зв'язку із закріпленням таких тенденцій закономірно виникають проблеми, які потребують теоретичного обґрунтування і вирішення. Насамперед це стосується з'ясування питання, які суспільні послуги повинні фінансуватися за рахунок місцевих податків? У теорії місцевих фінансів сформульовано висновок щодо доцільності фінансування з надходжень від місцевих податків тих суспільних послуг, від надання яких виграють місцеві жителі, а не населення сусідніх населених пунктів і територій. Крім того, такі суспільні послуги не повинні призводити до перерозподілу доходів між окремими групами населення.
Світовий досвід підтверджує: що коли місцева влада фінансує свої потреби з власних надходжень, ця влада є підконтрольною, діє більш ефективно і відповідально. Це передбачає надання додаткових прав органам місцевої влади у сфері місцевого оподаткування, принаймні у встановленні ставок місцевих податків. Звичайно, доцільнішим було б забезпечення певних прав у визначенні місцевої податкової бази, проте така практика не має загального поширення і застосовується в окремих країнах.
Ще одне важливе питання, пов'язане із забезпеченням фіскальної автономії місцевої влади, — це регулювання ставок місцевих податків з боку держави. У випадках, коли місцева влада використовує як місцеві такі податки, що повністю належать до їхньої компетенції і дають можливість за рахунок цих надходжень фінансувати свої видатки, потреби у регулюванні ставок місцевих податків не виникає. Принципово по-іншому будуються відносини між державною і місцевою владою за умови використання спільної податкової бази. Саме в таких випадках виникає потреба у державному регулюванні ставок оподаткування з метою попередження небажаних зовнішніх ефектів.
Актуальною і дискусійною є проблема оподаткування компаній на місцевому рівні, яке може передбачати стягнення податків на нерухоме майно, дохід, капітал та інші промислові та комерційні податки.
Місцеві податки і збори в розвинених країнах, як правило, мають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів місцевого самоврядування на відміну від колишніх соціалістичних країн, де власні кошти у формі місцевих податків і зборів становлять відносно малу питому вагу в доходах місцевих бюджетів. У світовій практиці місцеві податки та збори є основою дохідної частини місцевих бюджетів більшості держав (рис. 5.8). У середині 1990-х років за рахунок місцевих податків формувалися 61% комунальних доходів у Швеції, 51% – у Данії, 46% – у Швейцарії, 43% – у Норвегії, 34% – у Фінляндії, 31% – в Іспанії, 66% – у США, 37% – у Великій Британії, 46% – у Німеччині. Місцеві податки становлять у загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72%, Японії – 55%, Франції – 48% .
Кількість місцевих податків i зборів у різних країнах неоднакова. Так, у Великій Британії стягується лише один податок з нерухомого майна – землі, будівель, крамниць, установ, заводів i фабрик, причому сільськогосподарські угіддя та будівлі на них, а також церкви не оподатковуються.
Більшість доходів надходить з невеликої кількості таких головних джерел: податок на майно, податок на доходи фізичних осіб, податок з продажу.
На сьогодні сформувалися принципи функціонування інституту місцевих податків і зборів європейських країн, які передбачають:
справедливий розподіл тягаря місцевих податків з урахуванням платоспроможності платників податків і вигоди, яку вони отримують від послуг, що надаються місцевими органами влади;
транспарентність податкового тягаря для фізичних і юридичних осіб – платників податків, що має сприяти ефективному розподілу ресурсів;
визнане право органів місцевого самоврядування змінювати за необхідності в обсязі наперед установлених обмежень обсяг місцевих податків;
різниця між обсягом місцевих податків, які збираються органами місцевого самоврядування різних адміністративно-територіальних одиниць, не повинна бути великою, за винятком випадків, коли це пояснюється такими чинниками, як різний рівень послуг;
невисокий рівень економічних (мінімальний вплив на економічну структуру території муніципалітету), демографічних (неспричинення міграції жителів) і соціальних (запобігання погіршенню становища соціальних груп) наслідків;
певна еластичність, яка б сприяла коригуванню обсягу податкових надходжень залежно від зміни рівня витрат.
Більшу самостійність у запровадженні місцевих податків мають місцеві органи влади в країнах з федеральним устроєм. Так, в США кожен штат має власну відокремлену від федеральної податкову систему. В бюджетах штатів найбільшу питому вагу становлять прибуткові податки з корпорацій та громадян, а також податок з продажу.
Країни з унітарним устроєм місцевим органам влади, як правило, надають менше самостійності у запровадженні місцевих податків. Розглянемо досвід країн Європейського Союзу щодо системи місцевих податків та зборів, який буде цікавим і для України.
Право самостійного встановлення місцевих податків та зборів мають місцеві органи влади у багатьох країнах, наприклад у США, Франції, Італії. Така самостійність може виявлятися у різних формах, найбільш прийнятних для конкретних умов кожної країни, і обмежуватися з боку держави шляхом:
запровадження обов'язкових місцевих податків та зборів. Так, обов'язковими до встановлення місцевою владою є такі місцеві податки: на нерухоме майно – в Австрії, Данії, Франції, Фінляндії, Італії, Іспанії, Туреччині; на доходи фізичних осіб – у Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції; на домогосподарства – у Франції, Португалії; на торгівлю – в Австрії, Албанії, Італії, Іспанії, Люксембурзі; на компанії – в Австрії, Італії, Іспанії, Фінляндії;
встановлення ставок місцевих податків та зборів. Так, центральні органи влади визначають ставки місцевих податків: на нерухомість – у Туреччині, Словаччині, Болгарії, Албанії; на доходи фізичних осіб – у Болгарії і Латвії; на торгівлю – в Албанії; на компанії – у Фінляндії;
встановлення граничних ставок місцевих податків і зборів або надбавок до загальнодержавних податків, в обсязі яких місцеві органи влади самостійно визначають ставку оподаткування. Практика встановлення граничних ставок застосовується щодо місцевих податків на нерухомість в Австрії, Данії, Іспанії, Фінляндії, Франції; податку на доходи фізичних осіб – в Норвегії, Естонії; податку на торгівлю – в Австрії, Іспанії, Естонії, Угорщині; податку на домогосподарства – у Франції, Португалії, Угорщині; на компанії – в Австрії, Іспанії, Угорщині, Франції.
У зарубіжних країнах обмеження фіскальної самостійності місцевих органів влади стосуються лише тих місцевих податків, які зумовлюють макроекономічні ефекти та впливають на ефективність і справедливість системи оподаткування в цілому.
Питома вага корпоративного податку у власних надходженнях місцевих бюджетів коливається в межах від 20% – у Португалії та Іспанії, до 35% – у Франції, 50% – в Австрії, 70% – у Німеччині та 90% – у Люксембурзі, тому обсяг надходжень цього податку є досить стабільним джерелом наповнення місцевих бюджетів.
У Бельгії, Данії, Фінляндії, Італії, Іспанії, Швеції та Великобританії впроваджений місцевий податок з доходів, який є важливим джерелом наповнення місцевих бюджетів у цих країнах. Цей податок справляється у вигляді місцевої надбавки до державного податку з доходів фізичних осіб. У деяких країнах ЄС (Бельгія, Фінляндія та Швеція) місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення частки місцевої надбавки в межах, визначених на державному рівні, на податок з доходів.
Частка надходження місцевого податку з доходів є досить вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів, вона коливається у межах від 40% – у Бельгії та понад 90% – у Данії, 95% – у Фінляндії та майже 100% – у Швеції у податкових надходженнях місцевих бюджетів.
Крім трьох основних видів місцевих податків та зборів, місцеві органи влади отримують доходи від інших місцевих податків та зборів, які суттєво розрізняються по країнах. Зокрема, до таких податків належать: податок на здійснення операцій з нерухомістю, податок на спадщину, туристичний збір, податок з власників собак, податок на рекламу, податок з власників транспортних засобів, податок з продажу тютюнових виробів, податок на проведення азартних ігор, збори за видачу дозволів або ліцензій, готельний збір, ринковий збір та збір за здійснення туристичної діяльності.
Рис .12.7..Групи податків
Для більшості розвинених країн, як правило, передбачена можливість застосування численних місцевих податків: у Франції – понад 40, Німеччині – 55, Італії – близько 70, Бельгії – близько 100. Проте перелік місцевих податків, які можуть стягуватися, методику їхнього розрахунку зазвичай регламентує державне законодавство, залишаючи на розгляд місцевих органів влади лише визначення ставок податків. Умовно згрупуємо місцеві податки в декілька груп.
Податки першої групи є найважливішими на місцевому рівні. Серед них найбільш поширені податки на нерухоме майно, дещо рідше стягуються місцеві непрямі податки (у вигляді акцизів і податків на продаж) та прямі прибуткові податки з фізичних і юридичних осіб, а також місцеві подушні податки.
Податки на нерухоме майно вважаються найефективнішими саме на місцевому рівні. Це пов'язано з тим, що податки на нерухомість порівняно з іншими місцевими податками і зборами мають окремі переваги, що стосуються:
здатності місцевих органів влади отримувати постійні надходження за будь-який період часу, ці надходження можуть зростати під час інфляції;
справедливого розподілу податкового тягаря;
легкості у адмініструванні та мінімального стримування економічного зростання;
майнові податки не є конкурентними щодо державних податків у частині бази оподаткування та сплати до бюджету, гарантується відповідальність;
суми податків опосередковуються через вигоди, які отримують їхні власники від органів місцевого самоврядування тією мірою, якою місцеві послуги капіталізуються у вартості власності.
У Литві, Нідерландах, Угорщині, Франції платниками цього податку можуть бути як власники, так і орендатори нерухомості. Податок на нерухомість сплачується як фізичними, так і юридичними особами, проте платниками цього податку можуть бути лише юридичні особи (в таких країнах, як Ірландія та Данія) або лише фізичні особи (в таких країнах, як Великобританія та Словенія). Податок на нерухомість нараховується відповідно до оціночної вартості об'єкта нерухомості, при цьому також враховується місце розташування об'єкта нерухомості або його корисна площа.
У більшості країн ЄС оцінка нерухомості, яка використовується для нарахування податку, нерідко є застарілою, тому місцеві органи влади не можуть гарантувати правильність нарахування податку і для оновлення бази оподаткування застосовується механізм індексування.
У Німеччині, Ірландії, Великобританії місцеві органи влади мають певну незалежність щодо впровадження ставок цього податку, хоча в більшості країн граничні обсяги ставок податку на нерухомість встановлюються на центральному рівні. У тих країнах, в яких ставки податку на державному рівні не врегульовано, визначено верхню межу, вище якої ставки податку бути не можуть.
Як свідчить досвід Польщі, запровадження такого виду податку на майно, як «за квадратний метр», підвищує щорічно рівень ВВП приблизно на 1% або рівень загальних доходів громади на 15% .
Серед податків другої групи найбільшого поширення набув прибутковий податок із громадян, який вважається одним із найбільш досконалих видів фіскальних інструментів. Проте прибутковий податок, як правило, стягується за прогресивною шкалою, економічна доцільність якої в прибутковому оподаткуванні фахівці заперечують.
Виокремлюють два головні способи стягнення місцевого прибуткового податку, які мають як переваги, так і недоліки.
Перший спосіб – місцева влада самостійно встановлює базу і ставки місцевого прибуткового податку. Він зручний тим, що дає змогу краще адаптувати прибутковий податок до характерних завдань певної територіальної громади. Проте самостійне обчислення і стягнення власного прибуткового податку на рівні органів місцевого самоврядування може бути досить трудомістким.
Другий спосіб – місцевий прибутковий податок є лише надбавкою до загальнодержавного податку. Цей спосіб є простішим з технічного боку, але загальнодержавне регулювання оподатковуваної бази може не збігатися із місцевими інтересами, що є його недоліком.
До третьої групи можна віднести податок з обороту, податок на додану вартість і податок на роздрібний продаж. Характеризуючи місцеві податки на продаж, зауважимо, що в світовій практиці вирізняють дві групи податків на продаж: універсальні, до яких належать податок з обороту, податок із доданої вартості та податок на роздрібний продаж, а також спеціальні акцизи, які сплачуються при продажу лише певних товарів.
Четверту групу становлять місцеві подушні податки та екологічні податки, які застосовуються у багатьох країнах і, як правило, мають невелику частку в загальній сумі доходів місцевих бюджетів. Наприклад, до місцевих подушних податків можна віднести частину префектурного і муніципального податку на жителів у Японії. В Україні комунальний податок теж можна розглядати як особливий вид подушного податку.
Отже, враховуючи світовий досвід, чимало місцевих податків можна розділити на декілька груп.
Податки першої групи охоплюють податки на нерухоме майно, місцеві непрямі податки, прямі прибуткові податки з фізичних і юридичних осіб та місцеві подушні податки, які становлять найбільшу частку в доходах місцевих бюджетів. Друга група – це податки на прибуток та доходи. Одним із найбільш досконалих видів фіскальних інструментів другої групи є прибутковий податок із громадян. Третю групу становлять непрямі податки: податок з обороту, податок на додану вартість, податок на роздрібний продаж. До четвертої групи можна віднести місцеві подушні та екологічні податки, які застосовуються у багатьох країнах і становлять невелику частку в загальній сумі доходів місцевих бюджетів. До наступної групи належать податки на ігри, видовища, розваги, аукціони, збори, які проводять органи місцевої влади, за виконані ними послуги, які в структурі доходів місцевих бюджетів становлять незначну частку.
Попри велику кількість місцевих податків у розвинених країнах ключове фіскальне значення мають лише деякі з них. Передусім – це помайнові податки, що має економічне обґрунтування, оскільки оподаткування майна гарантує стабільне надходження доходів до бюджету.
Система місцевого оподаткування повинна передбачати такі підходи до вибору місцевих податків:
1. Забезпечення достатніх обсягів надходжень та справедливого розподілу коштів. Надходження від місцевих податків і зборів мають бути відчутними у загальному обсязі фінансових ресурсів місцевих органів влади, а потреби місцевого бюджету повинні задовольнятися переважно за рахунок надходжень від місцевих податків і зборів.
2. Незначні адміністративні та виконавські витрати. Істотного зниження адміністративних витрат можна досягти за допомогою використання єдиного фіскального апарату, спільних форм і баз оподаткування при справлянні загальнодержавних та місцевих податків.
3. Вплив місцевих податків на соціальну поведінку громадян не повинен бути суттєвим, місцеві податки не повинні сприяти переміщенню податкових баз. У зв’язку з цим найбільш доцільними місцевими податками є майнові податки та податки з доходів. Обсяг місцевих податків має бути безпосередньо пов'язаний з рівнем надання місцевих послуг.
4. Рівень ефективності витрат означає, що місцеве оподаткування має сприяти досягненню оптимального рівня видатків органів місцевого самоврядування.
Підсумовуючи викладене, зазначимо, що ефективність діяльності органів місцевої влади щодо надання суспільних послуг і задоволення потреб населення, що постійно зростають, ступінь їх фінансової самодостатності та незалежності великою мірою визначається тим, як побудована система місцевого оподаткування — основного джерела фінансових ресурсів місцевої влади. Безпосередній обов'язок держави полягає у створенні всіх можливостей для формування власної дохідної бази органів місцевої влади в обсягах, необхідних для виконання покладених на них функцій і завдань, створення сприятливих умов для життєдіяльності громадян.