- •Національна академія статистики, обліку та аудиту Бондарук т. Г. Місцеві фінанси
- •Тема 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної інфраструктури
- •1.1. Формування інституту місцевого самоврядування і місцеві фінанси
- •1.2. Основи теорії місцевого самоврядування та місцевих фінансів
- •1.3. Повноваження та функції місцевого самоврядування
- •За суб’єктами муніципального права
- •За об’єктами:
- •1.4. Сутність, функції та роль місцевих фінансів
- •Місцеві фінанси є системою, тобто у відповідності із загальноприйнятим визначенням сукупністю взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють для досягнення певної мети.
- •Формою реалізації місцевих фінансів є грошові фонди, виокремлені із загальної кількості за певною ознакою (призначення або специфіки формування) фонди фінансових ресурсів.
- •Контрольні запитання:
- •Тема 2. Фінансова політика місцевих органів влади
- •1. Нормативно-правове регулювання місцевих фінансів в Україні
- •2.2. Фінансове забезпечення функцій місцевого самоврядування
- •Контрольні запитання:
- •Тема 3: Місцеві бюджети як основа фінансової бази місцевих органів влади
- •Сутність місцевих бюджетів
- •Складові та принципи побудови місцевих бюджетів
- •Місцеві позики та їх розвиток в Україні
- •3.4.Зарубіжний досвід функціонування місцевих бюджетів та можливість його використання у вітчизняній практиці
- •3.5.Зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів в умовах бюджетної реформи
- •Контрольні запитання:
- •Тема 4. Формування дохідної бази місцевих бюджетів
- •Власні та закріплені доходи місцевих бюджетів
- •4.3. Місцеві податки і збори в доходах місцевих бюджетів
- •Контрольні запитання:
- •Тема 5. Система видатків місцевих бюджетів
- •2. Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів
- •Програмно-цільовий метод планування бюджету
- •Паспорт бюджетної програми
- •5.3. Видатки місцевих бюджетів
- •5.4. Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи
- •2. Фінансування освіти
- •Контрольні запитання:
- •Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами включає:
- •Основні шляхи вдосконалення розрахунку дотацій вирівнювання місцевих бюджетів:
- •3. Невирішені проблеми розрахунку дотацій вирівнювання місцевих бюджетів:
- •8. Назвіть чинники, які враховуються при розрахунках видатків
- •9. Назвіть чинники, які враховуються при розрахунках видатків на охорону здоров'я:
- •Тема 6: міжбюджетні відносини, їх складові
- •6.2. Сутність і стан фінансового вирівнювання
- •6. 3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи
- •6.4. Бюджетні трансферти та їх види
- •Властивості міжбюджетних трансфертів
- •6.5. Алгоритм визначення дотацій вирівнювання
- •Контрольні запитання:
- •Тема 7. Бюджетний процес на місцевому рівні
- •7.1. Зміст і стадії бюджетного процесу на місцевому рівні
- •II. Розгляд та прийняття рішення про місцевий бюджет
- •III. Виконання місцевого бюджету
- •IV. Підготовка та розгляд звіту про виконання місцевого бюджету і прийняття рішення щодо нього
- •Контрольні запитання:
- •Тема 8. Організація фінансової діяльності підприємст місцевого господарства
- •8.1. Організація фінансової діяльності підприємств місцевого господарства
- •8.2. Особливості функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності
- •Підприємства комунальної власності
- •Підприємства житлового господарства
- •Підприємства комунального господарства
- •Транспортні підприємства
- •3. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору
- •8.3. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору
- •Контрольні запитання:
- •Тема 9. Фінанси підприємств комунального господарства
- •9.1. Склад та особливості організації фінансів житлово-комунального господарства Підприємства житлового господарства
- •Підприємства комунального господарства
- •9.2. Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування
- •Контрольні запитання:
- •Тема 10. Фінансова діяльність житлово-експлуатаційного сектору
- •10.2. Фінансова діяльність комунальних транспортних підприємств
- •Транспортні підприємства
- •10.3. Необхідність і зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні
- •Контрольні запитання:
- •7. До житлового фонду соціального призначення відносяться:
- •8. До житлового фонду спеціального призначення відносяться:
- •9. Житловий фонд спеціального призначення включає:
- •Тема 11. Управління місцевими фінансами в україні
- •11.1. Сутність управління фінансами
- •11.2. Місцеві фінансові органи, їх завдання, повноваження, функції
- •Контрольні запитання:
- •Тема 12. Світовий досвід організації місцевих фінансів
- •12.1. Зміст і значення Європейської хартії місцевого самоврядування
- •12.2. Бюджетний федералізм
- •12.3. Доходи та видатки локальних урядів
- •12.4. Місцеве оподаткування в зарубіжних країнах
- •12.5. Фінансове вирівнювання за кордоном
- •12.6. Зарубіжний досвід створення місцевих позабюджетних фондів
- •12.7. Світовий досвід місцевих запозичень
- •Контрольні запитання:
- •1. Бюджетний федералізм — це:
- •2. Всі субсидії поділяються на:
- •3. До основних чинників, які зумовили збільшення видатків місцевих бюджетів зарубіжних країн, відносять такі:
- •Список використаних та рекомендованих джерел
- •Місцеві фінанси
6.2. Сутність і стан фінансового вирівнювання
У межах кожної, навіть незначної за розмірами, країни завжди спостерігаються об'єктивні розбіжності у фінансовому потенціалі окремих територій, особливості складу та обсягів дохідної бази бюджетів, а отже, й можливостей задоволення різноманітних місцевих потреб. Головними загальноекономічними причинами, які зумовлюють регіональні відмінності у формуванні доходів і фінансуванні видатків місцевих бюджетів України, є:
нестабільність і неузгодженість законодавства з питань фінансів, бюджету, податків;
щорічні зміни складу доходів і видатків бюджетів;
невизначеність цілей та пріоритетів фінансового вирівнювання;
відсутність протягом тривалого часу (до 2001 р.) стабільного, науково обґрунтованого і прозорого механізму бюджетного регулювання;
нераціональне розташування мережі бюджетних установ;
непослідовна політика щодо передачі соціально-культурних об'єктів з державної у комунальну власність;
відсутність зацікавленості органів місцевого самоврядування в додатковій мобілізації надходження доходів до місцевих бюджетів, споживчі тенденції у витрачанні бюджетних коштів.
За результатами досліджень, регіональна диференціація доходів і видатків з місцевих бюджетів України насамперед зумовлена відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку територій, що повністю відображається на обсягах валової доданої вартості, створеної в регіоні.
У зв'язку з цим як доходи, так і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають досить значні відмінності. Тому виникає потреба у проведенні фінансового вирівнювання, яке спрямоване на нівелювання (у певних межах) таких відхилень, тому що їх наявність створює неоднакові умови для надання державними органами економічних, соціальних, адміністративних та інших послуг. Як відомо, в Конституції України закріплені рівні можливості для всіх громадян у здійсненні своїх прав, незалежно від того, на якій території вони проживають. Сплачуючи однакові податки, громадяни в праві розраховувати на однаковий рівень надання суспільних послуг, фінансування яких забезпечується переважно за рахунок бюджетних коштів.
Термін "вирівнювання" в українському законодавстві вперше з'явився у 1995 р. у Законі України "Про бюджетну систему України" (ст. 16), Пізніше він трансформувався в "бюджетне вирівнювання" в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 20 травня 1997 р. (ст. 1). На практиці часто застосовується поняття "фінансове вирівнювання"
Плутанина у використанні цих термінів спричинена відсутністю чіткого тлумачення поняття, яке свого часу не було здійснене у відповідних законодавчих актах. В економічній літературі іноді можна спостерігати ототожнення фінансового вирівнювання з бюджетним регулюванням. У Бюджетному кодексі України також немає визначення цього поняття, а застосовуються терміни "дотація вирівнювання" і "коефіцієнт вирівнювання".
Ми вважаємо, що під фінансовим вирівнюванням слід розуміти приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною і функціональною класифікаціями) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця; ліквідацію значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями. Але, враховуючи, що нині у нас не розроблено і законодавчо не визначено деравні соціальні гарантії, метою фінансового вирівнювання є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення до середнього рівня видатків, який є у країні.
Фінансове вирівнювання — приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів (за економічною та функціональною класифікаціями) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями.
З'ясування сутності й механізму здійснення фінансового вирівнювання як у нашій, так і в зарубіжних країнах свідчить, що його слід розглядати не лише як діяльність у межах бюджетної системи, пов'язану з перерозподілом бюджетних ресурсів. У широкому розумінні фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки, розвитку продуктивних сил, поліпшення добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку окремих територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Усе це надає фінансовому вирівнюванню виняткового значення і зумовлює його особливе місце у фінансовій системі, і в тому числі у міжбюджетних відносинах.
Гарантування всім громадянам рівних прав і свобод, зокрема таких як право на соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту, охорону здоров'я тощо, вимагає фінансування відповідних видатків з бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць із застосуванням єдиних підходів щодо їх кількісного виміру.
Сформульовано сутність стимулювання розвитку регіонів як комплексу правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загально державному й регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів і держави в цілому. Метою стимулювання розвитку регіонів визнано:
— забезпечення сталого розвитку регіонів в інтересах усієї України, підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття, формування середнього класу;
— ефективне використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей регіонів для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної спеціалізації регіонів у виробництві товарів і послуг;
— створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України;
— забезпечення додержання визначених державою соціальних гарантій для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;
— подолання депресивного стану окремих територій, своєчасне і комплексне розв'язання проблем охорони довкілля.
У Законі від 8 вересня 2005 р. узагальнені такі основні засади, на яких має формуватися стимулювання розвитку регіонів у нашій країні
збалансування загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів розвитку, визначення державою з урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування науково обґрунтованих пріоритетних напрямів регіонального розвитку;
програмно-цільовий підхід до розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, створення сприятливого інвестиційного середовища в регіонах;
максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до споживачів цих послуг;
концентрація на конкурсній основі коштів державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також інших ресурсів з метою досягнення найбільш ефективного їх використання для цілей регіонального розвитку;
— співробітництво та взаємна відповідальність центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, наукових і громадських організацій та інших суб'єктів у виконанні завдань регіонального розвитку.
У документі вперше у вітчизняному законодавстві дано тлумачення терміна "регіон", під яким у Законі розуміється територія Автономної
Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. Крім того, визначено сутність поняття "депресивних територій", їх класифікація та вказані показники розвитку, за якими території набувають цього статусу.
Депресивна територія — це регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку яких за показниками, визначеними в законодавстві, є найнижчим серед територій відповідного типу.
Депресивні території поділяють на такі групи:
регіони;
промислові райони — райони, в яких частка зайнятих у промисловості перевищує частку зайнятих у сільському господарстві;
сільські райони — райони, в яких частка зайнятих у сільському господарстві перевищує частку зайнятих у промисловості;
міста обласного значення.
Статус депресивної надається території з метою створення правових, економічних та організаційних засад для вживання органами державної влади та органами місцевого самоврядування особливих заходів для стимулювання розвитку таких територій.
Депресивними визнаються:
регіони, у яких протягом останніх п'яти років середні показники валової доданої вартості на одну особу є найнижчими;
промислові райони, у яких протягом останніх трьох років середні показники рівня безробіття, зайнятості у промисловості є найвищими, обсяг промислового виробництва на одну особу та рівень середньої заробітної плати найнижчі;
сільські райони, у яких протягом останніх трьох років щільність сільського населення, природний приріст населення найнижчі, найвища — частка зайнятих у сільському господарстві, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та рівень середньої заробітної плати є найнижчими;
міста обласного значення, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зокрема довготривалого безробіття, та найнижчим рівень середньої заробітної плати.
Депресивними визнаються промислові та сільські райони, а також міста обласного значення, названі показники розвитку яких відповідають одночасно всім зазначеним вище критеріям.
Визначення вихідних понять і критеріїв депресивності територій створює необхідні передумови для практичного втілення основних принципів державного стимулювання регіонів, задекларованих у законодавстві:
об'єктивність і відкритість визначення територій для державного стимулювання їх розвитку;
одночасна концентрація зусиль і коштів на відносно невеликій кількості територій з метою досягнення максимального соціально-економічного розвитку;
— неприпустимість використання цільової державної підтримки для і фінансування поточних потреб територій;
— максимальне використання можливостей самих територій у розробці та реалізації системи заходів з подолання депресивності.
Основними формами державної підтримки регіонів з метою стимулювання розвитку депресивних територій є:
цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури;
надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню об'єктів інфраструктури розвитку підприємництва (бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні та консалтингові центри, венчурні фонди тощо);
спрямування міжнародної технічної допомоги на розв'язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем, а також здійснення інших заходів;
сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового будівництва, охорони здоров'я та довкілля;
надання іншої державної підтримки.
У Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" визначено порядок фінансування заходів щодо стимулювання їх розвитку та подолання депресивності територій. Так, указано, що фінансування проводиться за рахунок коштів, передбачених на цю мету в законах України про державний бюджет та рішеннях про місцеві бюджети (Автономної Республіки Крим, обласних, міських, міст Автономної Республіки Крим обласного і республіканського значення та районних бюджетів, інших джерел відповідно до законодавства).
Обсяги фінансування реалізації угод щодо регіонального розвитку та виконання програм подолання стану депресивності територій мають щорічно передбачатися у проектах державного бюджету України та рішеннях про місцеві бюджети відповідними бюджетними програмами.
Важливою нормою Закону від 8 вересня 2005 р. є встановлення граничних обсягів фінансування заходів щодо стимулювання розвитку регіонів. Указано, що сума коштів, яка передбачається на фінансування всіх програм подолання депресивності територій протягом одного року з державного бюджету, не може бути меншою, ніж 0,2 % дохідної частини державного бюджету за відповідний період. Проте дія цієї норми на 2006 р. призупинена.
Під час визначення обсягів коштів, призначених для стимулювання розвитку регіонів і подолання депресивності територій, не повинні враховуватися суми дотацій вирівнювання та субвенцій, що спрямовуються на виконання органами місцевого самоврядування власних і наданих законом повноважень органів виконавчої влади, а також кошти, що спрямовуються згідно із законодавством на ліквідацію наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, техногенних катастроф і стихійного лиха.
Вивчення положень Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" дає можливість зробити висновок щодо виняткового їх значення у процесі формування в Україні ринкової, соціально орієнтованої економіки, де будуть створені рівні можливості для динамічного розмітку всіх адміністративно-територіальних утворень.
Вирішення завдань фінансового вирівнювання досягається за допомогою певної системи форм і методів державної підтримки, проте центральне місце в ній займають процедури бюджетного регулювання і фінансової допомоги територіям у вигляді бюджетних трансфертів.