2. Фінансування освіти

Основну частину видатків бюджету на освіту складає фінансування загальноосвітніх шкіл. В основі визначення обсягів фінансування лежать два показники:

• вихідний — кількість учнів;

• похідний — кількість класів.

Ці показники відображаються на дві дати — 1 січня і 1 вересня планового бюджетного року. Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту на 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається з урахування повного переходу учнів з класу в клас. Наприклад, кількість 2-х класів на 1 вересня дорівнює кількості учнів 1-х класів на 1 січня. Кількість учнів перших класів на 1 вересня поточного року встановлюється на основі перепису дітей в районі функціонування школи. Кількість учнів десятих класів визначається з урахуванням вступу до ПТУ і коледжів випускників 9-х класів.

Кількість класів визначається на кожну дату, виходячи з ноормативів наповнюваності одного класу. Вони встановлені на такому рівні

• 1—9 класи — 35 учнів;

• 10—11 класи — 25 учнів.

Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, окрім показників на 1 січня і 1 вересня, розраховуються середньорічні за формулою:

Система зарплати вчителів складається з трьох складових:

а) оплата навчальних годин;

б) доплата за перевірку зошитів;

в) додаткові доплати.

Основним елементом виступає оплата навчальних годин.

Доплата за перевірку зошитів встановлена для вчителів початкової школи та в старших класах з таких предметів: мова та література, математика, іноземна мова.

Додаткові доплати встановлені за класне керівництво, завідування навчальними кабінетами, дослідними майстернями і ділянками, ведення позакласної фізкультурної роботи, завідування бібліотекою.

Розрахунок зарплати вчителів здійснюється у спеціальному документі — тарифікаційному списку, в рядках якого відображаються дані по кожному вчителю. Графи показують основні відомості і розрахунок зарплати:

• освіта, номер диплома;

• кваліфікаційна категорія;

• предмет;

• навчальне навантаження на тиждень у розрізі трьох груп класів (1-4,5—9,10—11);

• сума оплати педагогічного навантаження і доплати за перевірку зошитів по кожній групі класів;

• додаткові доплати (по кожному виду).

Підсумкова графа — загальна сума зарплати за місяць. У тарифі­каційному списку підсумки підбиваються по рядках (зарплата кож­ного вчителя) і графах (обсяг педагогічного навантаження, зарплата, доплати і сумарна зарплата).

Керівники шкіл отримують зарплату, що складається з двох час­тин, — ставка директора чи завуча та оплата педагогічної роботи. При цьому для них встановлені обмеження — максимальний обсяг їх педагогічного навантаження не повинен перевищувати 2/3 від нормативу (тобто 12 год).

Основним напрямом витрат по школі є фонд зарплати, який складається з трьох елементів:

1) педагогічного персоналу;

2) адміністративно-управлінського персоналу;

3) обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати вчителів планується у розрізі трьох вищезазна­чених складових системи зарплати. Планування фонду оплати педа­гогічного навантаження здійснюється на основі двох показників:

1) кількості педагогічних ставок;

2) середньої ставки зарплати.

Педагогічна ставка — це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативу педагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується по кожній групі класів шляхом ділення загальної кількості годин педагогічного навантаження по даній групі на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована .у тарифікаційному списку і визначається виходячи з кількості класів у кожній групі та обсягу годин за планом. Крім того, враховується ділення класів на групи з окремих предметів — праця, фізкультура, іноземна мова.

Середня ставка зарплати визначається шляхом ділення суми оплати навчальних годин (з тарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів. Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі двох періодів — за січень — серпень і вересень — грудень. Це пов'язано з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, змінюються кількість класів у кожній навчальній групі. У січні — серпні кількість педагогічних ставок на 1 січня по даній групі множиться на середню ставку зарплати станом на 1 січня і на 8 місяців (у сільських школах на 8,5 місяця). За вересень — грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня множиться на середню ставку :

станом на 1 січня і на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати за перевірку зошитів планується в розрізі класів шляхом множення середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати на перевірку зошитів на один клас. Середні витрати визначаються діленням суми доплати за перевірку зошитів за тарифікаційним списком на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників на встановлений тив доплати:

• за класне керівництво — середньорічна кількість класів на норматив доплати;

• за керівництво кабінетами — кількість кабінетів на норметив доплати;

• за ведення позакласної фізкультурної роботи — залежно від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:

• директор;

•заступники;

• організатори масової роботи.

Кількість посад заступників та організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директора та його заступників — від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом множення кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом множення кількості посад на ставку зарплати. Кількість посад визначається за встановленими нормативами, наприклад кількість прибиральниць встановлюється за нормативами площі на одну прибиральницю.

Нарахування на зарплату включають відрахування до Пенсійного фонду — 32%, Фонду соціального страхування — 4%, Фонду сприяння зайнятості — 1,5%.

У фінансуванні дошкільних закладів існують певні особливості. Планування фонду зарплати здійснюється за спрощеною методикою: кількість посад множиться на середню ставку зарплати. Кількість посад вихователів та їх помічників встановлюється за нормативом на одну групу. Норматив залежить від тривалості перебування дітей у закладі: най поширене — 12-годинне перебування дітей, за якого норматив становить 2 вихователя + 2 помічника.

Кількість посад іншого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами виходячи з чисельності дітей у даному закладі.

Основною особливістю планування фонду зарплати є виділення коштів на заміщення працівників, які перебувають у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множення загальної кількості днів відпустки з даної посади на середньоденну зарплату.

Загальною особливістю для шкіл-інтернатів та дитячих дошкільних закладів є встановлення часткового покриття витрат за рахунок батьківської плати. Ця плата зараховується не на рахунки даних за­кладів, а в бюджет. Вся сума витрат за кошторисом фінансується з бюджету.

Система вищої освіти в Україні зараз включає дві групи закладів:

• І—II рівнів акредитації — коледжі, технікуми, інститути;

• III—IV рівней акредитації — інститути, університети, академії. Фінансування вищої освіти здійснюється за рахунок двох джерел:

1) бюджет;

2) платне навчання.

Видатки на вищі учбові заклади. Державний вищий заклад освіти є суб'єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави.

В Україні діють такі види вищих закладів освіти:

- університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямків науки, техніки і культури за освітньо-природничими програмами всіх рівнів, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ;

- академія – вищий навчальний заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами усіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, провадить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;

- інститут – вищий заклад освіти або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва. Провадить наукову та науково-виробничу діяльність.

Вищому закладу освіти належать:

- грошові кошти, майно, інші об'єкти власності, передані йому фізичними або юридичними особами у формі дарунку, пожертвування або за заповітом;

- доходи від власної діяльності та придбані на ці доходи об'єкти власності.

Фінансування вищих закладів освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є:

- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів, відповідно до укладених договорів;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, спортзалів і обладнання;

- дотації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- кредити та позички банків, дивіденди від цінних паперів і доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;

- валютні надходження;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані вд підприємств, установ, організацій, окремих громадян та інші кошти.

Бюджетні кошти та інші надходження на утримання вищого і закладу освіти повинні використовуватись на придбання предметів постачання і матеріалів, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, на виплату заробітної плати, стипендій, створення необхідної матеріально-технічної бази, соціальний розвиток і матеріальне стимулювання трудового колективу.

Вищий учбовий заклад самостійно використовує бюджетні та позабюджетні кошти відповідно до єдиного кошторису доходів і видатків.

Крім того, за договорами з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами вуз може здійснювати додаткові послуги навчання за межами, встановленими державними професійними програмами, а також надавати інші види платних послуг. Платні освітні послуги не можуть надаватися замість або в межах обсягів основної освітньої діяльності, що фінансується за рахунок бюджетних коштів.

Для планування видатків на вищі навчальні заклади визначаться контингент студентів на плановий рік з урахуванням їх випуску і прийому. Розрахунок складається окремо по денному, вечірньому і заочному навчанню.

Для призначення середньорічного числа студентів застосовується формула:

К = К₁ -

де: К – середньорічний контингент студентів;

К₁ – контингент на початок року;

В – випуск студентів (випуск планується з 1 липня);

П – прийом студентів (планується з 1 вересня).

При розрахунку середньорічного контингенту студентів враховується можливий відсів студентів.

У фонд заробітної плати вищих учбових закладів включається заробітна плата штатного професорсько-викладацького персоналу, осіб, які залучаються на педагогічну роботу на умовах погодинної оплати, а також заробітна плата адміністративно-технічного, учбово-допоміжного й іншого персоналу.

Фонд заробітної плати професорсько-викладацького персоналу визначається виходячи із двох показників: числа посад і середньої ставки заробітної плати. Число посад визначається за розрахунковим коефіцієнтом виходячи із кількості студентів і аспірантів на одного викладача. Ці коефіцієнти встановлені для вечірніх і заочних відділень за групами вузів і факультетів відповідно до профілю підготовки студентів та аспірантів, а для денних за нормами кількості студентів на одного викладача.

Ставки заробітної плати професорсько-викладацького складу диференційовані залежно від посади, яку він обіймає, вченого звання (професор, доцент), вченого ступеня (доктор, кандидат наук).

Викладачі вищих учбових закладів – професори, доценти, викладачі і асистенти – протягом 6-годинного робочого дня повинні вести усі види учбово-методичної та науково-дослідної роботи відповідно до навчальних планів та планів науково-дослідної робот.

Фонд заробітної плати професорсько-викладацького складу розраховується виходячи із середньої ставки заробітної плати по вищому учбовому закладу і середньорічної кількості посад професорсько-викладацького персоналу. Середня ставка заробітної плати приймається виходячи із середньої тарифної ставки, яка розрахована за штатним розписом.

Фонд заробітної плати керівних, адміністративно-господарських працівників і обслуговуючого персоналу вузів визначається, як правило, в індивідуальному порядку залежно від обсягу та специфіки роботи учбового закладу, а також затверджених посадових окладів або на підставі типових штатів.

Крім того, в єдиному кошторисі доходів і видатків передбачаються затрати (видатки) на придбання предметів і матеріалів, видатки на відрядження, оплату послуг з утримання вищого учбового закладу, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, дослідження та розробки.

Значну питому вагу у видатках вузів займають видатки на стипендії. Згідно з новою бюджетною класифікацією витрати на стипендії відносяться до категорії “Субсидії і поточні трансфертні виплати” код 1342 стипендії.

Стипендії – це грошове забезпечення, що регулярно надається особам, які навчаються на денних відділеннях за рахунок коштів державного бюджету, а також особам, які проходять підготовку в аспірантурі та докторантурі. Стипендія призначається студентам, які мають середній бал успішності 4 і вище. До їх числа належать студенти, які не мають академічної заборгованості за результатами підсумкового контролю. Студентам до першого підсумкового контролю стипендія призначається у мінімальному розмірі.

Стипендія студентам виплачуються в межах доведених лімітів стипендіального фонду. В межах доведених лімітів навчальні заклади вирішують питання призначення стипендій, забезпечуючи її виплату насамперед студентам з числа дітей-сиріт і дітей, що залишились без опіки батьків, та з малозабезпечених сімей.

До вищих навчальних закладів освіти належать також заклади освіти І і ІІ рівнів акредитації. Це:

- коледж – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямків підготовки або спеціальностей;

- технікум – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.

Основними виробничими показниками закладів освіти І і II рівнів акредитації є число студентів і груп, які визначаються по денному, вечірньому і заочному навчанню. Середньорічна кількість студентів розраховується як і по вищих учбових закладах III та IV рівнів.

Фонд заробітної плати вищих закладів освіти містить 5 елементів:

1) професорсько-викладацький склад;

2) адміністративно-управлінський персонал;

3) навчально-допоміжний персонал;

4) обслуговуючий персонал;

5) фонд погодинної оплати праці викладачів.

Фонд зарплати професорсько-викладацького складу визначається шляхом множення кількості посад на середню ставку. Кількість посад встановлюється за нормативом кількості студентів на викладача, який диференційовано за формами навчання (очна, вечірня, заочна). Зарплата викладачів залежить від посади (асистент, старший викла­дач, доцент, професор), наукового ступеня (кандидат наук, доктор наук) і вченого звання (доцент, професор).

Фонд погодинної оплати праці викладачів розраховується за нормативом (1-2%) фонду зарплати професорсько-викладацького складу і використовується для оплати праці залучених до викладання фахівців народного господарства і наукових закладів. Фонд зарплати адміністративного, навчально-допоміжного та обслуговуючого персоналу визначається на підставі штатного розпису вищого навчального закладу освіти, який затверджується ректором.

Професійно-технічна освіта. Професійно-технічний навчальний заклад це заклад ocвіти, що забезпечує реалізацію потреб і громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їхніх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

До професійно-технічних навчальних закладів належать:

- професійно-технічне училище відповідного профілю;

- професійне училище соціальної реабілітації;

- вище професійне училище;

- художнє професійно-технічне училище;

- вище художнє професійно-технічне училище;

- училище-агрофірма;

- центр професійно-технічної освіти;

- навчально-виробничий центр;

- центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів;

- навчально-курсовий комбінат;

- інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту.

Засновниками професійно-технічного навчального закладу можуть бути центральні і місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи, організації та їхні об'єднання незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадян України.

Фінансування професійно-технічної підготовки робітників, соціальний захист учнів. Слухачів та педагогічних працівників у державних професійно-технічних навчальних закладах у межах обсягів державного замовлення здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України.

Установи професійно-технічної освіти та професійно-технічні заклади інших форм власності утримуються за рахунок коштів під повідних замовників.

Обсяги бюджетного фінансування державних професійно-технічних навчальних закладів та установ не можуть зменшуватися або припинятися за наявності інших джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування професійно-технічного навчального закладу є кошти, одержані за:

- професійну підготовку понад державне замовлення, курсову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників до укладених договорів з юридичними та фізичними особами;

- надання додаткових платних освітніх послуг.

Фінансування охорони здоров 'я

Заклади охорони здоров'я це підприємства, установи та організації, завданням яких е забезпечення різних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Згідно з бюджетною класифікацією до закладів охорони здоров'я (код 080000) належать:

- лікарні широкого профілю;

- спеціалізовані медичні заклади;

- поліклініки та амбулаторії;

- спеціалізовані поліклініки;

- загальні та спеціалізовані стоматологічні поліклініки;

- фельдшерсько-акушерські пункти;

- санітарно-епідеміологічна служба.

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів і будь-яких інших джерел, які не заборонені законодавством.

Кошти державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань. Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково-обґрунтованих нормативів із розрахунку на одного жителя.

За рахунок державного бюджету України, місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ та організацій, які вони обслуговують.

Усі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.

При плануванні видатків на охорону здоров'я використовують головним чином два основні показники кількість ліжок і число лікарів амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення. Кількість ліжок і число лікарів планується з урахуванням фактичної забезпеченості населення мережею та амбулаторно-поліклінічним обслуговуванням, часу використання і обороту лікарняного ліжка згідно із штатними нормативами медичного персоналу. Потреба населення в ліжках визначається виходячи із кількості хворих, які госпіталізовані, та обороту одного ліжка за рік. Оборот ліжка вимірюється кількістю хворих на одне ліжко за рік. На величину цього показника впливає середня тривалість перебування одного хворого в лікарні і час використання ліжка протягом року.

Показник обороту ліжка визначається шляхом ділення кількості днів використання ліжка на середню тривалість перебування хворого. Наприклад, при використанні ліжка 294 дня на рік і тривалістю перебування протягом 14 днів оборот ліжка становитиме: 21 (294 : 14).

Розрахунок загальної потреби у ліжковому фонді міста, району здійснюється за формулою6

К =

де: К – середньорічне число ліжок;

Н – чисельність населення (210000);

О – оборот ліжок (21);

П – процент госпіталізації (20%);

О оборот ліжок (21).

Згідно з формулою загальна потреба в ліжковому фонді становитиме:

К =

Згідно з досвідом планування витрат на охорону здоров'я використовують дані ні початок і кінець року, а також про середньорічну кількість ліжок. Середньорічне число ліжок, крім фактичної наявності на початок планового періоду, враховує намічене планом їхнє збільшення протягом року. Цей процес можна виразити наступною формулою:

К₁ = К+

де: К - кількість ліжок на початок року (200);

К₁ - середньорічна кількість ліжок;

М - час функціонування додаткової кількості ліжок (у цьому разі з 1 квітня, тобто на 9 місяців);

Д – плановий приріст ліжок (60);

У цифровому виразі цей розрахунок матиме такий вигляд:

К₁ =200+

Для спрощення розрахунків, а також якщо час збільшення кількості ліжок визначити неможливо, вважається, що нові ліжка функціонуватимуть протягом півріччя. Тоді формула матиме наступний вигляд:

К₁ =К+ К₁ =200+

Кількість днів використання ліжка застосовується також для розрахунку ще одного показника планування видатків на охорону здоров'я кількість ліжко-днів. Цей показник визначається шляхом множення середньорічної кількості ліжок на кількість днів використання ліжка за рік і застосовується для планування видатків па харчування і медикаменти. Так, при 230 середньорічних ліжок і 294 днів їхнього використання кількість ліжко-днів становитиме 67620 (230 х 294).

Планування мережі поліклінік та амбулаторій базується на даних про кількість лікарських відвідувань за рік кожним мешканцем міста, району. Кількість ліжок та кількість лікарських відвідувань слугують підставою для визначення чисельності медичних працівників і затрат па їхню заробітну плату. Для планування чисельності медичних працівників і сум заробітної плати, які їм виплачують, застосовуються відповідні нормативи. Нормативи чисельності працівників визначаються наказами і вказівками Міністерства охорони здоров'я. Нормативи оплати їхньої праці встановлюються на підставі коштів Кабінету Міністрів.

Кількість медичних працівників планується з урахуванням норм їхнього навантаження і умов обслуговування хворих. За штатними нормативами медичного персоналу посади лікарів, наприклад, стаціонару районних лікарень встановлюються із розрахунку одна посада на 20-25 ліжок і 0,5 посади на 10-13 ліжок Кількість лікарів визначається виходячи із цього нормативу і кількості лікарських ліжок різних відділень. До цього числа додаються штатні посади завідувачів відділеннями (із розрахунку одна посада на 50-60 ліжок), лікарів лікувальних кабінетів і деякі інші.

Для амбулаторно-поліклінічного обслуговування населений районними лікарнями встановлені такі штатні нормативи: на 10 тисяч населення – 17,2 лікарських посад, у тому числі терапевтів – 4,2, хірургів – 1,2, педіатрів – 2,9. Для амбулаторій, які розміщені у сільській місцевості, посади лікарів встановлюються із розрахунку 0,25 посади на 100 мешканців сільських населених пунктів. Штати лікарського персоналу поліклінік визначаються з урахуванням норм навантаження .лікарів, які диференціюються за видами захворювань. Вважається, наприклад, що терапевт приймає в середньому 5 хворих за годину, хірург – 9, зубний лікар – 3.

Користуючись цими нормативами, а також розрахувавши кількість і відвідувань поліклінік мешканцями того чи іншого міста або району, можна визначити загальну потребу лікарського персоналу даної місцевості.

Кількість середнього та молодшого медичного персоналу в лікарнях визначається з урахуванням цілодобового обслуговування хворих. На один цілодобовий пост палатної медичної сестри передбачається, як правило, 20-25 ліжок і 30 ліжок на молодшу медичну сестру (санітарку). При цьому загальна кількість годин роботи кожного поста становить на рік 8760, розрахованих виходячи із календарної кількості днів та кількості годин на добу (365 х 24).

Річна норма робочою часу медичної сестри визначається виходячи із тривалості робочого для – 6,5 годин і календарної кількості годин, за винятком свят, виходів днів і відпустки. За тривалості, наприклад. відпустки в 14 днів її річна норма робочого часу становитиме 1796,5 годин, а загальна потреба на один цілодобовий пост (тобто на 20-25 ліжок) становитиме 4,87 штатних одиниць медичних сестер. Чисельність середнього та молодшого медичного персоналу, розрахована за цими нормативами, повинна бути доповнена штатними одиницями старшої сестри, сестер і санітарок в лікувальних кабінетах. Кількість середнього та молодшого медичного персоналу поліклінік визначається, як правило, щодо кількості лікарських посад.

Видатки на охорону здоров'я згідно з економічною класифікацією включають: поточні видатки (оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, медикаменти та перев’язувальні матеріали, продукти харчування й інші); капітальні видатки (капітальне будівництво, капітальний ремонт та інші).

Заробітна плата медичних працівників визначається виходячи із кількості цих працівників і ставок їхньої заробітної плати. Ставки заробітної плати медичним працівникам встановлені наказом Міністерства охорони здоров'я №5 від 11.01.97 р. «Про затвердження схем посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників закладів охорони здоров'я та соціального захисту населення».

Важливе місце у фінансуванні медичних установ належить видаткам на продукти харчування, медикаменти та перев'язувальні матеріали. Потреба в цих видатках визначається за нормативами з урахуванням умов утримання та лікування хворих. Такі нормативи розраховуються виходячи із раціону харчування, який визначає добову норму витрат продуктів і цін на ці продукти. Норми видатків на харчування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суми видатків на медикаменти та перев'язувальні матеріали, продукти харчування хворих залежать також від використання ліжок в окремих лікувальних установах. На цей показник (час функціонування ліжка на рік) впливає організація роботи v лікарні Наприклад, при середньорічній кількості її ліжок – 100, кількості днів їхнього використання – 330 і нормі видатків на харчування на одне ліжко – 1 гри. 20 коп. на день, загальна сума цих видатків становитиме:

100х330 = 33000 ліжко-днів х 1 гри. 20 коп. = 39600 грн.

Аналогічно розраховуються видатки на медикаменти та перев'язувальні матеріали.

Кошторисне фінансування медичних закладів ґрунтується на таких показниках:

по стаціонару — кількість ліжок і ліжко-днів;

по поліклініках — кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризує лікарняні місця. Розрізняють нормативну потребу і фактичну їх наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Фактична наявність характеризує кількість встановлених в медичному закладі ліжок. Кількість ліжко-днів — добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціїонування одного ліжка на рік.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом множення чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань лікарні на рік (приблизно ЗО разів). Загальна кількість відвідувань розподіляється за окремими спеціалістами — терапевти і т.п.

Система заробітної плати медичних працівників встановлюється в розрізі категорій: лікарі, середній та молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський та обслуговуючий персонал.

Система зарплати лікарів ґрунтується на встановленні — зарплати та системи підвищень і надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн чи лікарі інших спеціальностей) та кваліфікаційної категорії. Крім того, ставка в частині надбавки може залежати від місцезнаходження лікарні — місто сільська місцевість. Надбавки до зарплати також встановлюються за шкідливі і небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, рентген-кабінети), за роботу у вихідні і святкові дні та нічний час.

Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медична сестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії і стажу роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені в залежності від посади (сестра — операційна, сестра -хазяйка, ). На середній і молодший медперсонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці та роботу у вихідні і святкові дні та нічний час.

Для медичних працівників зарплата розраховується, виходячи з обсягів роботи — 0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяєється поєднувати обов'язки медичної сестри та санітарки.

Для адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу встановлені тверді ставки заробітної плати.

Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати персоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку.

Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки: по стаціонару — виходячи з нормативу кількості ліжок на одного лікаря (15—ЗО ліжок), який диференційовано в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне і т. д.); враховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів та лікарів-спеціалістів; у поліклініці — на основі кількості лікарських відвідувань у поліклініці -спеціалістів і встановлених нормативів прийому на одного лікаря в поліклініці також передбачаються посади завідувачів відділеннями (за наявності певної кількості лікарів даного профілю).

Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонару виходячи з кількості цілодобових постів. Кількість постів в свою чергу, встановлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на один пост, які диференціюються в розрізі відділень і встанов­люються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад на один пост визначається шляхом ділення річного балансу часу в годинах (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри на рік. Крім того, враховуються посади старшої медсестри, медсестри для орга­нізації індивідуального догляду за тяжкохворими та посади медсес­тер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер встановлюється за нормативом відповідно до кіль­кості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).

Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогіч­но середньому медперсоналу. Відмінність полягає в тому, що нор­матив кількості ліжок на один пост дещо більший.

Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється за ти­повими штатними розписами.

Крім бюджетних асигнувань, джерелом фінансування медичних за­кладів можуть бути доходи, які надходять від підприємств, організацій та установ за укладеними угодами на проведення медичного обслуго­вування їх працівників, доходи від надання платних послуг (видача до­відок та ін.), надходження від спонсорських і благодійних внесків.

У страховій медицині об'єктом медичного страхування висту­пає здоров'я громадян. На відміну від особистого страхування, де також об'єктом може бути здоров'я громадян, страхове відшкоду­вання виплачується не безпосередньо застрахованому, а у вигляді плати за лікування в медичному закладі.

Існують дві форми медичного страхування: обов'язкове і добро­вільне. Як правило, мінімум медичних послуг забезпечується обов'яз­ковим страхуванням, додаткові — добровільним.

Страховиком може бути як держава (обов'язкове страхування), так і недержавні страхові компанії, страхувальниками: 1) держава (за рахунок бюджету — бюджетно-страхова медицина); 2) робото­давці; 3)громадяни.

Бюджетне фінансування закладів культури і мистецтва.

Згідно з бюджетною класифікацією до закладів культури і мистецтва (код 110000) належать:

1. Мистецтво:

- творчі спілки;

- театри;

- філармонії, музичні колективи й ансамблі та інші заходи та заклади з мистецтва;

- видатки на заходи, передбачені державними і місцевими

програмами розвитку культури і мистецтва.

2. Культура:

- бібліотеки;

- музеї та виставки;

- заповідники;

- палаци і будинки культури, клуби та інші заклади клубного типу;

- школи естетичного виховання дітей.

3. Кінематографія.

4. Архівна справа.

5. Інші заходи та заклади у галузі мистецтва й культури:

- державні премії України в галузі літератури та мистецтва;

- інші культурно-освітні заклади та заходи.

Фінансування установ культури та мистецтва здійснюється за рахунок державного й місцевих бюджетів, а також коштів від надання платних послуг, передбачених чинним законодавством.

Згідно з основними напрямками бюджетної політики на 2000 рік визначено для формування місцевих бюджетів розмір мінімальних видатків на фінансування культури виходячи із розрахунку 7,4 гривні на одного жителя країни.

Основами законодавства України про культуру для фінансової підтримки цих закладів можуть утворюватися державні та місцеві фонди розвитку культури.

Установи культури і мистецтва, які фінансуються за рахунок державного та місцевого бюджетів, складають єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вища організація. Планування витрат здійснюється в тому ж порядку, що і в інших бюджетних установах. Так оплата праці планується виходячи з типових штатів, встановлених для кожного виду установ залежно від обсягу їхньої діяльності (наприклад, по бібліотеках від розміру книжкового фонду та ставок заробітної плати). Ставки заробітної плати бібліотекарів залежать від освіти, а працівників інших культурно-освітніх установ від групи установи.

Для невеликих установ культури складаються загальні кошториси. Зведене планування здійснюється за видами установ на основі середньої кількості установ кожного типу та середньої норми витрат з виділенням витрат на оплату праці. Окремі заклади культури та мистецтва мають власні доходи від основної діяльності. Для цих установ з бюджету планується сума дотації у розмірі витрат, що не покриваються власними доходами.

Треба зазначити, що держава у сфері культури та мистецтва здійснює політику пільгового оподаткування. Звільняються від сплати податків творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації й інші.

Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.

В кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповід­ники. Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні.

Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибу­тку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.

Фінансування бібліотек грунтується на показнику фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.

В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати.

Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від послуг. За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу в залежності того, які гуртки, секції в ньому функціонують.

Фінансування розвитку фізичної культури і спорту

З державного і місцевого бюджетів держава спрямовує значні кошти на будівництво спортивних споруд, придбання спортивного інвентаря і обладнання. Частина витрат здійснюється професійними спілками, добровільними спортивними товариствами й іншими організаціями.

Згідно з бюджетною класифікацією до фізичної культури та спорту (код 1130000) належать:

1.Здійснення заходів з фізичної культури і спорту:

- утримання національних збірних команд;

- проведення навчально-тренувальних зборів і змагань;

- підготовка і участь національних збірних команд України в Олімпійських та Параолімпійських іграх;

- видатки на утримання центрів з інвалідного спорту і реабілітаційних шкіл;

- проведення навчально-тренувальних зборів і змагань та заходів з інвалідного спорту;

- проведення заходів з нетрадиційних видів спорту і масових заходів з фізичної культури;

- утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл;

- утримання апарату управління фізкультурно-спортивних організацій;

- капітальний ремонт, оснащення, придбання обладнання та інвентаря для баз Олімпійської підготовки;

- фінансова підтримка спортивних споруд;

- утримання рятувальних станцій на водах.

2. Державна підтримка громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості. Планування видатків на фізичну культуру і спорт здійснюється згідно з планом проведення спортивних заходів. Якщо захід провадиться на рівні держави або на місцевому рівні, то й фінансування видатків здійснюється із відповідного бюджету.

Обсяг видатків за єдиним кошторисом доходів і видатків визначається на підставі показників, які характеризують спортивний захід: з якого виду спорту він провадиться; місце і тривалість змагань або зборів, кількість учасників та інші.

Значну питому вагу становлять видатки на харчування учасників і суддів спортивних змагань та навчально-тренувальних зборів. Норми харчування встановлюються залежно від рівня змагань, їхньої тривалості та виду спорту. Видатки на придбання спеціального обладнання й інвентаря, на обмундирування учасників плануються на підставі відповідного табеля забезпечення.

У кошторисі передбачаються оплата вартості проїзду, добових і квартирних учасникам змагань і зборів, суддям, тренерам і представникам команд; оплата оренди спортивних споруд, оформлення і обслуговування змагань і зборів; видатки на нагородження команд і спортсменів й інші витрати на проведення змагань і навчально-тренувальних зборів.

Фінансування закладів соціального забезпечення

Соціальне забезпечення — це надання фінансового забезпечення тим громадянам, які внаслідок певних об'єктивних причин не можуть мати достатніх власних доходів або не перебувають на чийомусь утриманні. До системи соціального забезпечення належать:

1) будинки-інтернати для пристарілих та інвалідів;

2) притулки для неповнолітніх;

3) дитячі заклади-інтернати (для дітей з різними відхиленнями у здоров'ї).

Фінансування вказаних закладів здійснюється на кошторисній основі. В основі складання кошторису лежать показники ліжок і ліжко-днів.

Соціальний захист населення провадиться відповідним Міністерством та його управліннями в об­ластях і відділами в містах і районах згідно із законами України про основні засади соціального захисту вете­ранів праці та інших громадян похилого віку в Україні;

про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захис­ту; про державну допомогу сім'ям з дітьми; про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Соціальний захист населення — система державного матеріального забезпечення ветеранів праці та інших громадян похилого віку, ветеранів війни, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, державної допомоги сім'ям з дітьми, сукупної цільової грошової допомоги на прожиття та державної допомоги сім'ям з дітьми.

Основні засади захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні ґрунтуються на зако­нодавчих і нормативних актах, які визначають державну політику, спрямовану на формування в суспільстві гу­манного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. При цьому вони на рівні з іншими громадянами мають всі можливості брати участь в економічній, соціальній, політичних сферах та задово­ленні різноманітних життєвих потреб шляхом отриман­ня різних видів допомоги через: реалізацію права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок та з врахуванням стану здоров'я, забезпечення пенсіями і допомогами; надання житла; створення умов для підтримки здоров'я й активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації со­ціально-побутового обслуговування, розвитку мережі ма­теріально-технічної бази для стаціонарних закладів і на­домних форм обслуговування громадян похилого віку.

Законом визначено і статус ветеранів праці, пільги для них та статус громадян похилого віку й гарантії їх соціального захисту.