- •Національна академія статистики, обліку та аудиту Бондарук т. Г. Місцеві фінанси
- •Тема 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної інфраструктури
- •1.1. Формування інституту місцевого самоврядування і місцеві фінанси
- •1.2. Основи теорії місцевого самоврядування та місцевих фінансів
- •1.3. Повноваження та функції місцевого самоврядування
- •За суб’єктами муніципального права
- •За об’єктами:
- •1.4. Сутність, функції та роль місцевих фінансів
- •Місцеві фінанси є системою, тобто у відповідності із загальноприйнятим визначенням сукупністю взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють для досягнення певної мети.
- •Формою реалізації місцевих фінансів є грошові фонди, виокремлені із загальної кількості за певною ознакою (призначення або специфіки формування) фонди фінансових ресурсів.
- •Контрольні запитання:
- •Тема 2. Фінансова політика місцевих органів влади
- •1. Нормативно-правове регулювання місцевих фінансів в Україні
- •2.2. Фінансове забезпечення функцій місцевого самоврядування
- •Контрольні запитання:
- •Тема 3: Місцеві бюджети як основа фінансової бази місцевих органів влади
- •Сутність місцевих бюджетів
- •Складові та принципи побудови місцевих бюджетів
- •Місцеві позики та їх розвиток в Україні
- •3.4.Зарубіжний досвід функціонування місцевих бюджетів та можливість його використання у вітчизняній практиці
- •3.5.Зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів в умовах бюджетної реформи
- •Контрольні запитання:
- •Тема 4. Формування дохідної бази місцевих бюджетів
- •Власні та закріплені доходи місцевих бюджетів
- •4.3. Місцеві податки і збори в доходах місцевих бюджетів
- •Контрольні запитання:
- •Тема 5. Система видатків місцевих бюджетів
- •2. Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів
- •Програмно-цільовий метод планування бюджету
- •Паспорт бюджетної програми
- •5.3. Видатки місцевих бюджетів
- •5.4. Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи
- •2. Фінансування освіти
- •Контрольні запитання:
- •Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами включає:
- •Основні шляхи вдосконалення розрахунку дотацій вирівнювання місцевих бюджетів:
- •3. Невирішені проблеми розрахунку дотацій вирівнювання місцевих бюджетів:
- •8. Назвіть чинники, які враховуються при розрахунках видатків
- •9. Назвіть чинники, які враховуються при розрахунках видатків на охорону здоров'я:
- •Тема 6: міжбюджетні відносини, їх складові
- •6.2. Сутність і стан фінансового вирівнювання
- •6. 3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи
- •6.4. Бюджетні трансферти та їх види
- •Властивості міжбюджетних трансфертів
- •6.5. Алгоритм визначення дотацій вирівнювання
- •Контрольні запитання:
- •Тема 7. Бюджетний процес на місцевому рівні
- •7.1. Зміст і стадії бюджетного процесу на місцевому рівні
- •II. Розгляд та прийняття рішення про місцевий бюджет
- •III. Виконання місцевого бюджету
- •IV. Підготовка та розгляд звіту про виконання місцевого бюджету і прийняття рішення щодо нього
- •Контрольні запитання:
- •Тема 8. Організація фінансової діяльності підприємст місцевого господарства
- •8.1. Організація фінансової діяльності підприємств місцевого господарства
- •8.2. Особливості функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності
- •Підприємства комунальної власності
- •Підприємства житлового господарства
- •Підприємства комунального господарства
- •Транспортні підприємства
- •3. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору
- •8.3. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору
- •Контрольні запитання:
- •Тема 9. Фінанси підприємств комунального господарства
- •9.1. Склад та особливості організації фінансів житлово-комунального господарства Підприємства житлового господарства
- •Підприємства комунального господарства
- •9.2. Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування
- •Контрольні запитання:
- •Тема 10. Фінансова діяльність житлово-експлуатаційного сектору
- •10.2. Фінансова діяльність комунальних транспортних підприємств
- •Транспортні підприємства
- •10.3. Необхідність і зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні
- •Контрольні запитання:
- •7. До житлового фонду соціального призначення відносяться:
- •8. До житлового фонду спеціального призначення відносяться:
- •9. Житловий фонд спеціального призначення включає:
- •Тема 11. Управління місцевими фінансами в україні
- •11.1. Сутність управління фінансами
- •11.2. Місцеві фінансові органи, їх завдання, повноваження, функції
- •Контрольні запитання:
- •Тема 12. Світовий досвід організації місцевих фінансів
- •12.1. Зміст і значення Європейської хартії місцевого самоврядування
- •12.2. Бюджетний федералізм
- •12.3. Доходи та видатки локальних урядів
- •12.4. Місцеве оподаткування в зарубіжних країнах
- •12.5. Фінансове вирівнювання за кордоном
- •12.6. Зарубіжний досвід створення місцевих позабюджетних фондів
- •12.7. Світовий досвід місцевих запозичень
- •Контрольні запитання:
- •1. Бюджетний федералізм — це:
- •2. Всі субсидії поділяються на:
- •3. До основних чинників, які зумовили збільшення видатків місцевих бюджетів зарубіжних країн, відносять такі:
- •Список використаних та рекомендованих джерел
- •Місцеві фінанси
10.2. Фінансова діяльність комунальних транспортних підприємств
Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та виробництва в перевезеннях. Відомо, що між видами транспорту спостерігається ринкова конкуренція, але кожний вид транспорту займає своє місце на ринку транспортних послуг.
Міський електротранспорт в умовах ринкової економіки залишається найбільш ефективним, економічним, екологічним та доступним видом громадського транспорту. Відповідно до Закону України "Про транспорт" цей вид транспорту визначено складовою єдиної транспортної системи України і віднесено до транспортної галузі, а згідно із загальним класифікатором "Галузі народного господарства України" підприємства міськелектротранспорту належать до підприємств транспорту. Забезпечення ритмічної і безперебійної роботи пасажирського транспорту в цілому та електротранспорту зокрема займає в спектрі проблем життєдіяльності сучасного великого міста важливе місце, оскільки з ним пов'язане задоволення щоденних потреб у перевезеннях більшості частини населення. Від того, як працює міський транспорт, також залежить діяльність виробничих та інших господарських підприємств, організацій, установ. Перевагою електротранспорту, що забезпечує його широке застосування, є значна маневреність, провізна спроможність і висока регулярність перевезень.
До складу міського електротранспорту входять підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні та тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи з ремонту рухомого складу і виготовлення запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту та інші культурно-побутові заклади й підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту.
Транспортні підприємства
В основу фінансового планування на транспортних підприємствах покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Крім того, окремо плануються доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі).
Склад доходів транспортних підприємств:
доходи від платних перевезень;
бюджетні дотації;
доходи від інших видів діяльності.
Доходи від платних перевезень складають до 95% сукупних доходів. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф).
Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф.
Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з досягнутого в попередній період рівня, з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.
Витрати транспортних підприємств. Крім однакових статей витрат з підприємствами житлового господарства, мають місце специфічні статті витрат, притаманні тільки транспортним підприємствам певної спеціалізації, наприклад:
для автотранспортних підприємств - це витрати на придбання пально-мастильних матеріалів, які становлять майже 1/3;
на підприємствах електротранспорту є витрати на придбання електроенергії.
Фінансова діяльність комунальних підприємств, зокрема міського електротранспорту, опосередковує грошові відносини, пов'язані з формуванням та використанням доходів і накопичень підприємств галузі у процесі отримання коштів громадян, бюджету, інших джерел фінансування для забезпечення безперебійного обслуговування населення щодо надання послуг з перевезення.
На відміну від підприємств виробничої сфери в діяльності транспортних підприємств є певні особливості щодо організації фінансів, пов'язані зі специфікою виробничого процесу, госпрозрахунку і методів управління їх діяльністю.
Насамперед, усе це пов'язано зі специфічною роллю транспорту в комунальному господарстві: перевезення пасажирів і їх речей відповідно до особистих потреб (приватні поїздки) або виробничої необхідності (поїздки на роботу чи місце служби тощо).
На транспорті, у тому числі на електричному, не створюється новий матеріальний продукт, який міг би бути відокремленим від процесу виробництва і брати участь у господарському обороті в натуральному вигляді як товар. Тому обсяги "виробництва" на електротранспорті вимірюються показниками просторового переміщення людей. Узагальнюючим показником транспортної продукції з перевезення пасажирів є пасажирообіг, що вимірюється в пасажиро-кілометрах.
Тому для транспорту характерними є незначні запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва (неістотна частка в оборотному капіталі, стосується здебільшого обслуговування рухомого складу), а показники якості "продукції" транспорту й форми відповідальності за безпеку переміщення пасажирів мають певну специфіку.
Наступна особливість — це специфічність продукту, що створюється живою працею на транспорті. Новостворений продукт виступає у вигляді корисного ефекту роботи транспорту, який можна споживати лише під час виробничого процесу. Продукція транспорту є невіддільною від самого процесу виробництва. З цього випливає, що продукцію транспорту неможливо нагромаджувати чи резервувати, як це робиться в інших сферах матеріального виробництва.
Особливими також є процеси, пов'язані з формуванням і використанням основних фондів. У структурі основних виробничих фондів підприємств міського електротранспорту найбільша частка (понад 45 %) припадає на рухомий склад (трамвайні вагони, тролейбуси, вагони метро). На другому місці (близько 25 %) — споруди (трамвайні колії, пристрої сигналізації та блокування, майданчики зупинок тощо). На третьому місці — будівлі депо, електропідстанцій (15 %). Близько 9 % вартості основних фондів припадає на передавальні пристрої (контактна мережа, мережа живлення і т. ін.). Машини та устаткування займають у середньому 5 % вартості всіх основних фондів. До цієї групи належать силові машини й устаткування (електродвигуни), робочі машини, ремонтне устаткування, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, обчислювальна техніка. На частку інших основних фондів припадає лише 0,3 %. До цієї групи належать предмети, що служать більше року, незалежно від їх вартості, й предмети вартістю більше 1000 грн за одиницю незалежно від терміну їх служби.
Для оцінки ефективності використання основних фондів поряд із традиційними показниками (фондовіддача, рентабельність) застосовують комплекс аналітичних показників. Серед них найважливішими є
коефіцієнти технічної готовності рухомого складу,
випуску транспортних засобів на лінію,
тривалість роботи на лінії,
коефіцієнти завантаження транспортних засобів,
пробіг транспортних засобів з вантажем і без вантажу тощо.
Щодо формування й управління оборотними коштами транспортних організацій, то на електротранспорті сума оборотних коштів є незначною — кілька відсотків до вартості рухомого складу. Специфічними є склад та структура оборотних коштів, які відображають економічні й технологічні особливості цієї галузі. Найбільша частка оборотних коштів — це кошти, вкладені у виробничі запаси: запасні частини і агрегати; обмінний фонд вузлів і агрегатів; паливо; малоцінні та швидкозношувані предмети (інструменти, інвентар, спецодяг, формений одяг); шини в запасах; незавершене виробництво (стосується тільки капітального ремонту тролейбусів, трамваїв та виготовлення для них запасних частин).
Джерелами формування власних оборотних коштів транспортних підприємств є прибуток, стійкі пасиви, короткострокові банківські кредити і кошти місцевих бюджетів.
На підприємствах міського транспорту в складі стійких пасивів вагоме місце займає стаття "Доходи майбутніх періодів". При складанні фінансових планів величина цього стійкого пасиву розраховується як 50 % від суми середньомісячної виручки від реалізації місячних проїзних квитків та абонентів у році, що передував плановому, скоригованої на зміни в обсягах пасажирських перевезень і тарифах.
Характер виробничої діяльності визначає своєрідність складу, структури і методики планування витрат транспортних підприємств. У витратах значна частка належить витратам на електроенергію, заробітну плату з нарахуваннями й амортизаційним відрахуванням на повне відновлення основних фондів.
Оскільки транспортні підприємства надають однорідну послугу, це дає змогу планувати величину витрат на одиницю продукції (послуги), тобто визначати планову собівартість одного перевезення пасажира.
Собівартість послуг міськелектротранспорту є вираженою у вартісній формі сукупністю витрат, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу перевезення пасажирів. Облік і калькулювання собівартості послуг проводяться за видами перевезень (трамвай, тролейбус, метро) та за стадіями технологічного процесу.
Групування витрат, пов'язаних із експлуатацією міського електротранспорту, здійснюється за такою номенклатурою статей калькуляції28:
Енергія для використання з технологічною метою (вартість електроенергії, що одержується зі сторони і використовується для забезпечення роботи рухомого складу, а також витрати на перетворення змінного електричного струму).
Витрати на оплату праці (оплата праці водіїв, кондукторів пасажирських вагонів (трамваїв, тролейбусів) за період їх роботи на лінії).
Відрахування на соціальні заходи від заробітної плати водіїв, кондукторів пасажирських вагонів (трамваїв, тролейбусів) відповідно до встановлених законодавством норм.
Амортизація рухомого пасажирського складу (повне відновлення основних виробничих фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від балансової вартості трамваїв та тролейбусів за встановленими нормами і порядком).
Утримання та поточний ремонт енергогосподарства (амортизаційні відрахування на повне відновлення об'єктів енергогосподарства (кабельні мережі, тягові електропідстанції); технічне обслуговування та поточний ремонт об'єктів енергогосподарства; оплата праці робітників, які обслуговують енергогосподарство; відрахування до державних цільових фондів за нормами, встановленими законодавством).
Утримання служби автоматики та зв'язку (витрати на автоматизацію процесу управління рухом трамваїв, тролейбусів, метро, а саме: оплата праці робітників служби автоматики та зв'язку; відрахування на соціальні заходи та обов'язкові платежі; амортизаційні відрахування від вартості засобів автоматики та зв'язку; технічне обслуговування і поточний ремонт засобів автоматики та зв'язку). н, .г
Утримання і поточний ремонт трамвайної колії та контактних мереж (амортизаційні відрахування на повне відновлення трамвайних колій та контактних мереж; проведення технічного обслуговування та ремонт трамвайної колії; оплата праці робітників, які обслуговують і ремонтують трамвайні колії та контактні мережі; відрахування на соціальні заходи).
Утримання служби (відділу) руху (витрати на організацію пасажирського руху та утримання диспетчерської служби: заробітна плата диспетчерів, відрахування на соціальні заходи, експлуатаційні витрати з утримання диспетчерських пунктів тощо).
Загальна сума витрат на утримання служби руху розподіляється між трамвайними і тролейбусними господарствами пропорційно вагонодням у русі та відноситься на собівартість трамвайних і тролейбусних перевезень.
Експлуатаційні витрати, до складу яких належать:
витрати на поточний ремонт пасажирського рухомого складу, його технічне обслуговування, поточний ремонт устаткування (касових апаратів, компостерів, радіообладнання, акумуляторів тощо), а також замі ну та відновлення автошин;
вартість використаних мастильних та інших матеріалів для обслуговування рухомого складу й підтримання його у робочому стані;
оплата праці робітників, які проводять технічне обслуговування та ремонт рухомого складу;
вартість використаного палива, електроенергії, води, пари та інших видів енергії на технічне обслуговування і ремонт рухомого складу.
До загальновиробничих витрат належать: витрати на утримання апарату управління виробництвом (цехами, депо, службами тощо); утримання іншого виробничого персоналу; службові відрядження; амортизацію будівель, споруд, інвентарю виробничого призначення; утримання та поточний ремонт будівель, споруд, інвентарю виробничого призначення; охорону праці; пожежну та сторожову охорону об'єктів виробничого призначення.
Крім перелічених витрат, до статті "Загальновиробничі витрати" належать витрати на придбання (друкування) всіх видів проїзних квитків, оплату організаціям комісійних за продаж квитків, утримання пунктів (кіосків) продажу квитків, оплату праці та відрахування на соціальні заходи від оплати праці продавців квитків і контролерів, транспортні та інші витрати зі збирання і контролю виторгу від продажу квитків.
Загальногосподарські витрати (витрати на утримання апарату управління підприємствам; службові відрядження; канцелярські, поштово-телеграфні витрати, оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації; оплата робіт консультаційного та інформаційного характеру, пов'язаних із забезпеченням виконання робіт, послуг та передбачених законодавством обов'язкових аудиторських перевірок; утримання загальногосподарського персоналу; амортизація основних виробничих фондів; утримання та поточний ремонт будівель, споруд, інвентарю загальногосподарського призначення; охорону праці; підготовку (перепідготовку) кадрів; нестачі і втрати; інші витрати).
Калькуляційною одиницею на підприємствах міського електротранспорту є одне пасажироперевезення. При цьому враховується уся кількість пасажирів, включаючи тих, які мають пільги з оплати за проїзд.
Основним джерелом повернення витрат транспортних підприємств є виручка від реалізації послуг. її величина залежить від тарифів на перевезення пасажирів, оскільки в житлово-комунальному господарстві здійснюється державне регулювання ціноутворення. Розрахунок планової виручки від реалізації послуг проводиться методом прямого рахунку шляхом множення тарифної ставки на обсяг наданих послуг.
Розрахунковий тариф на транспортні послуги — це необхідні (нормативні) розрахункові витрати з надання транспортних послуг на одиницю транспортної роботи. Величина тарифу (Т) визначається з урахуванням планова собівартість одиниці послуги згідно з нормативами; планова рентабельність (прибуток) підприємства, потрібний для його функціювання та розвитку, віднесений до одиниці послуги.
Планова собівартість одиниці послуги визначається розподілом загальної суми планових витрат на плановий обсяг транспортної роботи у натуральному вираженні (вагоно(тролейбусо)-кілометри), розрахований на основі нормативів і загальної кількості перевезених пасажирів за групами та категоріями (перевезених пасажирів за разовими квитками (талонами, жетонами), абонементними квитками та пасажирів з правом безплатного проїзду згідно з чинним законодавством),
Розрахунковий тариф на транспортні послуги переглядається за погодженням сторін договору (перевізником та органом місцевого самоврядування) у разі зміни цін, тарифів на обладнання, комплектувальні вироби, матеріали, електроенергію тощо, а також перегляду рівня заробітної плати відповідно до законодавства.
Слід зауважити, що розміри витрат на поточну діяльність і розвиток підприємств у складі тарифу мають визначатися у результаті знаходження місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування компромісу між потребами комунального господарства, можливостями бюджету і платоспроможністю споживачів послуг.
Оплата замовником фактично виконаних обсягів пасажироперевезень здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень. Обсяг відповідних робіт визначається як добуток розрахункового тарифу на транспортні послуги і обсягу виконаної транспортної роботи, який зменшується на суму виручки від справляння плати за проїзд пасажирами, плати за рекламу, оренду тощо30.
Одержані понад план доходи від реалізації проїзних документів, а також доходи від стягнення штрафів за безквитковий проїзд залишаються у розпорядженні перевізника. Невиконання плану доходів від реалізації проїзних документів замовником не компенсується.
Належність підприємств міського електротранспорту до складу комунального господарства визначає специфіку фінансового забезпечення їх функціонування та розвитку.
Питання про те, на яких основних принципах транспортні підприємства здійснюють свою господарську діяльність — на основі повного госпрозрахунку (комерційного розрахунку) або самофінансування — є спірним.
Щодо підприємств міського електротранспорту, очевидно, що тут не може йтися про повний госпрозрахунок. Специфіка комунального господарства дає змогу застосувати до його підприємств термін "соціальний госпрозрахунок"31, обмежений порівняно з повним госпрозрахунком переважанням державної (комунальної) форми власності, повнотою реалізації госпрозрахункових принципів і необхідністю виконання у першу чергу соціальних, а не комерційних завдань.
Необхідність розмежування понять повного госпрозрахунку і соціального госпрозрахунку стосовно підприємств міського електротранспорту зумовлюється перш за все відмінністю в реалізації ними трьох основних принципів господарського розрахунку: фінансової самостійності, рентабельності та самофінансування.
Принцип фінансової самостійності на підприємствах галузі обмежений впливом таких чинників:
основні та оборотні засоби транспортних підприємств перебувають у їх розпорядженні на правах господарського відання та оперативного розпорядження, а не в приватній власності;
виручка і доходи таких підприємств можуть перерозподілятися муніципалітетом на правах власника;
комунальні підприємства можуть фінансуватися з бюджету в частині поточних і капітальних витрат у разі нестачі власних джерел;
здійснюється пряме державне регулювання ціноутворення через систему тарифів.
Принцип рентабельності не повинен бути основним принципом і метою соціального госпрозрахунку на підприємствах міського транспорту. Отримання прибутку допустиме, але не в умовах низького рівня життя основної маси населення, слабкої технічної оснащеності і зносу рухомого складу, коли на перший план виступає соціальна, а не економічна ефективність.
Підприємства електротранспорту є комплексно-функціональними суб'єктами господарювання і, як правило, виконують усі основні виробничі функції, характерні для цієї галузі економіки: перевезення пасажирів, технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, постачання його експлуатаційними матеріалами. Проте порівняльний аналіз прибутковості підприємств міського електротранспорту з іншими галузями економіки свідчить, що ця галузь перебуває у незадовільному стані. Упродовж останніх років вона є збитковою. Тобто рентабельність навряд чи буде повноцінним показником ефективності функціонування сучасного вітчизняного підприємства міського електротранспорту. Очевидно, що за таких умов і в найближчому майбутньому показником соціальної ефективності в цій сфері має бути якість послуг, що надаються, на основі прийнятних для споживачів цін. При цьому названий концептуальний критерій повинен зберегти своє значення в Україні навіть у разі усунення більшості причин, що заважають розвитку галузі.
Принцип самофінансування означає спосіб господарської діяльності, за якого всі витрати, пов'язані з виробництвом, першочергові платежі до бюджету й обов'язкові відрахування з прибутку, а також витрати з розширеного відтворення повністю покриваються за рахунок прибутку та інших власних джерел фінансових ресурсів підприємства.
До складу доходів транспортних підприємств належать:
доходи від платних перевезень (перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд);
бюджетні дотації (перевезення пасажирів, які користуються пільгами);
доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від оренди власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та у рухомому складі тощо).
Доходи від платних перевезень становлять до 90 % сукупних доходів. Такі доходи визначаються шляхом множення кількості пасажирів, яку планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються на основі досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.
Міський електротранспорт функціонує у 54 містах України (трамвайне і тролейбусне сполучення діють у 18 містах, лише трамвайне — в 6, тролейбусне — у 29, метрополітен діє у трьох містах). У Криму функціонує міжміська тролейбусна лінія Сімферополь — Алушта — Ялта загальною протяжністю 93 км, у містах Києві та Кривому Розі поряд зі звичайними функціонують швидкісні трамвайні лінії. Цей вид транспорту забезпечує близько 60 % внутрішніх міських пасажирських перевезень.