2. Українська публіцистика у світовому контексті

3.Цензурні закони та їх вплив на журналістику

Можна вести мову про два основні різновиди заборон чи обмежень, які накладають на медіа.

політичні (з метою захисту влади чи панівної релігії від критики);етичні (з метою захисту аудиторії, передусім молодіжної і дитячої від патогенного впливу медіа). Другий різновид стосується як авторитарних, так і демократичних суспільств. Обидва обмеження асоціюються з поняттям „цензура”. Слово „цензура” нині вживають у вузькому (як офіційна суспільна інституція) і широкому сенсах – як будь-які обмеження, які накладаються на авторське волевиявлення. Цензура в найширшому розумінні слова існує на всіх щаблях суспільства та масової комунікації. Власне процес масової комунікації нерозривно пов'язаний з оцінюванням матеріалів, які надходять до редакції, з відкиданням одних та схвалення інших. Є опосередкована цензура. Автора можуть притягнути дор суду за законом. Серед інших способів контролю медіа можна назвати фінансовий і терористичний. Фінансова підтримка редакції дозволяє ефективно і непомітно впливати на політику редакції. Найвульгарніший і найпримітивніший способом впливу на пресу слід вважати залякування і терор, спрямовані проти журналістів. На загал цензуру в широкуому розумінні можна вважати своєрідним обмеженням\фільтром, через які проходить текст. Є підстави вести мову проти три рівні фільтрування інформації:Перший – особистий. Це свідома само цензура або неусвідомлене обмеження, зумовлені особливостями виховання і світоглядної культури автора.

На другому рівні обмеженя\фільтрування задіяна медіа організація (редакція газети, телебачення), яка колективно формує той варіант тексту, який відповідає стандартам якості і взагалі задовольняє критерії цієї організації щодо журналістського матеріалу. Внутрішнім чинником можна також вважати редакційний статут, етичний кодекс, традиції конкретної редакції і т.д.

На третьому рівні обмежень діють поза редакційні чинники. Передусім це законодавчі обмеження та офіційна цензура (там, де вона дозволена), домінуюча система етичних цінностей у конкретному суспільстві, яка чиннить невидимий тиск на відбір матеріалів і змушує відкинути деякі з них на тій підставі, що вони скажімо, не патріотичні або непристойні. .

Білет 38

1.Методика вивчення, перевірки та подачі фактів

Факт означає, як відомо, дійсну подію, те, що реально відбулося. Під словом "факт" прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксовану реальність. У першому випадку доцільно вести мову про реальний факт, в іншому - про факт відображений. Така двозначність слова призводить до плутанини, непорозумінь, судових розборів, оскільки під тим самим словом розуміють різні речі. Численні варіації на теми "факти підтвердилися", "факти не підтвердилися", "факти спростовані" є нічим іншим, як елементарною плутаниною. Якщо це реальний факт, тобто те, що відбулося в житті, то він не може бути ні спростований, ні підтверджений. Очевидно, у таких випадках йдеться про відображений кимось факт. Зафіксований вербальне чи в інший спосіб реальний чи об'єктивний факт завжди має елемент суб'єктивності й може бути помилковим, неправдивим. Причини можуть бути різні: від суто технічних (недочув, не розібрався, сплутав, неточно зафіксував тощо) до свідомих перекручень, зумовлених певними інтересами. Неточність відображення може пояснюватись і складністю самих явищ, у яких журналістові нелегко орієнтуватись.

Точнішою методикою вивчення фактів володіє наука, теорія пізнання. Іншими словами, він визнавав факт як об'єктивну реальність і як частину наших суджень, які можуть бути слушними або помилковими.

Факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв'язку з іншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв'язку з іншими фактами, з певними логічними законами, теоретичними положеннями, наявною системою знань.

Не заглиблюючись у складні наукові проблеми пізнання, звернемо ува­гу на практичні аспекти використання факту і системи фактів у відносно елементарному журналістському пізнанні. Журналістика, образно кажучи, на фактах сидить, фактами запрягає і ними ж поганяє.

Телеграфний стиль. Жодних емоцій, епітетів, оцінок. Тільки факт. У другому випадку одиничний, у першому - статистичний, якісна подія розкривається через кількісні показники. Нас цікавлять не жанрові ознаки матеріалу, а спосіб подання факту.

Зазначимо, що не без впливу значно оперативніших і всюдисущих електронних мас-медіа характер подання фактів у пресі суттєво змінюється. Газети орієнтуються не так на подісву, як на смислову інформацію, тобто на висловлену кимось думку. Газета, а тим більше тижневик, має більше можливостей детальніше.

Подивимося, як подається факт в конкретних ІНФОРМАЦІЙНИХ ЖАНРАХ . Хроніка - факт без подробиць. Невеликі (деколи з однієї – двох фраз) повідомлення, що не мають заголовка. Частіше публікуються підбірками. Інформація - коротка інформація, або замітка. Містить сам факт і деякі подробиці. Складається з десяті–трідцаті рядків, має власний заголовок. Частіше публікується в підбірці. Розширена інформація припускає ширший і докладніший виклад подій. Можливі: історична довідка, порівняння, характеристика героїв і т.д. Включає вступ і кінцівку. Містить 40-150 рядків, заголовок. Допустимий підзаголовок.

Інтерв'ю - виклад фактів від імені того, з ким ведеться бесіда. Припускає сумісну творчість: журналіст передбачає питання читачів, ретельно готується до інтерв'ю, неодмінно володіє ситуацією. Необхідно вказати, з ким ведеться бесіда (прізвище, ім'я, по батькові, службове або суспільне положення), тему розмови, яким чином отримано інтерв'ю (у особистій бесіді, по телефону, факсом і т.д.). Звіт - за завданням редакції журналіст розповідає про те, що бачив і чув. Розмір матеріалу залежить від значущості події. Загальний звіт містить виклад фактів в хронологічному порядку, тематичний – освітлює 1-2 найбільш важливих питання, звіт з коментарями – виклад основних подій і вислів совій точки зору.

Зарисовка - узагальнення фактів і опис обстановки. Коротка, жива і образна розповідь про свої враження. Огляд - найважливіші події життя міста, заводу, школи і т.п. за певний період (зведення, підсумки). Репортаж - наочне уявлення про ту або іншу подію через безпосереднє сприйняття журналіста-очевидця або дійової особи. Репортаж поєднує в собі елементи всіх інформаційних жанрів (оповідання, пряма мова, барвистий відступ, характеристика персонажів, історичний відступ і т.д.). Репортаж бажано ілюструвати фотознімками. Репортаж буває: подієвий, тематичний, постановочний.

АНАЛІТИЧНІ ЖАНРИ - це широке полотно фактів, які трактуються, узагальнюються, служать матеріалом для постановки певної проблеми і її всестороннього розгляду і тлумачення. До аналітичних жанрів відносяться: кореспонденція, стаття, оглядова рецензія. Кореспонденція аналізує групу фактів. Це робиться за допомогою опису фактів, їх аналізу і відповідних виводів. Тут дуже важливі приклади, оперативність, конкретність теми, чітка адреса. Стаття – це узагальнення і аналіз фактів і явищ. Якщо в кореспонденції події розглядаються від приватного до загального, то в статті все відбувається навпаки – від загального до приватного. Стаття бере факти в глобальних масштабах, аналізує їх, піднімаючи до науково обгрунтованих виводів. ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ - тут конкретний документальний факт відходить на другий план. Головним стає авторське враження від факту, події, авторська думка. Сам факт типізується. Дається його образне трактування.

У нарисі факти заломлюються в світлі особи автора. Важливий не факт сам по собі, а його сприйняття і трактування героєм або автором. Факт переосмислений в образ, близький до малих форм художньої літератури, конкретний, побудований на фактичному матеріалі. Мета нарису – дати образне уявлення про людей, показати їх у дії, розкрити істоту явища. Нарис буває сюжетним (портрет, проблема) і описовим (подієвий, шляховий).