1. Сучасна партійна преса України.

Без цензури -- “Наша Україна”. Бюлетень "Трудова Україна" -- Політична партія "Трудова Україна"

Взгляд — Ліберальна партія України. Вісник Партії регіонів. Нація і держава - “Наша Україна”. Народне слово — НУ-НС. Слово Батьківщини — Блок Тимошенко. Селянська зоря — Селянська партія України,

2. Методи збору інформації в журналістиці

Журналіст для отримання інформації використовує чотири основні соціологічні методи збору інформації: спостереження, опитування, експеримент, аналіз документів.

Аналіз документів є: традиційний (змістовий) – за певною програмою. Всебічне з’ясування та інтерпретація основних ідей документу, з’ясування логічних зв’язків і суперечностей між ними. Є два типи традиційного аналізу: зовнішній (відновлення історичних і соціальних умов створення документа), та внутрішній (аналіз змісту документального джерела). конвент-аналіз (формалізований) – якісно-кількісний аналіз. Використовують для регулярного, безпристрасного і об’єктивного аналізу. Дослідник фіксує ознаки, які легко підрахувати. Спостереження. Це пряма реєстрація подій, що здійснюється за певною програмою. Спостереження повинне бути цілеспрямованим, планомірним, систематичним. Елементи спостереження: суб’єкт (спостерігач), об’єкт (індивід, соціальна група, натовп), ситуація спостереження (місце, час, умови), методика спостереження (процедура та інструменти), Види спостереження: включене, невключене, відкрите, приховане, польове, лабораторне.

Експеримент – це фіксація наслідків штучного втручання у природні умови. Застосовується коли необхідно встановити причинно-наслідкові зв’язки між явищами, встановити вплив певного чинника на ситуацію. Опитування – метод збору первинної вербальної інформації, оснований на безпосередньому чи опосередкованому соціальному взаємовпливові між дослідником і анкетованим. Види опитування: анкетування (пресове, поштове, роздаткове). інтерв’ю (анкету заповнює інтерн’юер), соціометрія – соціально-психологічне опитування в малих групах. З’ясовує соціальні відносини у групі, соціальний статус і соціальну роль кожного з членів групи.

3. Василь Симоненко в контексті поетів-шістдесятників

1956 рік. Після знаменитого 20 з’їзду КПРС, на якому тодішній більшовицький генсек Микита Хрущов вжахнув світ убивчо – викривальною доповіддю про нечувані злодіяння сталінської бандократії, здавалося б, на нашій вистражданій землі ніколи не повториться розгнуздана вакханалія багатомільйонного людомору. Як засвідчило життя, ніколи тоталітаризму не набути людського обличчя. Не минуло й десяти років після останніх сталінських репресій зими 1953 року, як над Україною знову замаячила лиховісна примара політичного терору. На той час на політичну арену ступило бунтівливе покоління шістдесятників, яке й стало об’єктом звірячої ненависті принишклих після критики культу особи сталіністів.

Коли розпочалася повзуча реставрація сталінщини, саме народні речники відкрили своїми лобами брами концтаборів і таємних кадебістських психушок. В Україні скорбний мартиролог брежнєвського терору судилося започаткувати не комусь іншому, як двадцятивосьмилітньому талановитому поетові, сурмачеві знедоленого покоління дітей війни Василеві Симоненку.

Доля Василя Симоненка була яскравою та трагічною. За 28 років життя зроблено було багато і мало водночас. Багато, зважаючи на ту самобутню і багату спадщину, яку отримала Україна від Василя Симоненка; мало, зважаючи на те, скільки він міг би ще зробити, якби не насильницька смерть, яка застала його в розквіті сил та творчої енергії.

СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ (8.01.1935-14.12.1963)-визначний український поет, прозаїк, журналіст. Один з найяскравіших представників покоління “шестидесятників” у літературі, “лицар українського відродження”.

Симоненко почав писати, навчаючись в університеті. 3 1957 він був співробітник газет “Молодь Черкащини”, “Черкаська правда”, власкор “Робітничої газети”. Як журналіст, у своїх статтях він показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур. Перша збірка поезій поета “Тиша і грім” з'явилася у 1962 і одразу стала подією у літературно – мистецькому житті України.

Як справедливо зазначила народжена хрущовською “відлигою” критика, Симоненко вразив читача не запаморочливими формалістичними новаціями, не вишуканим мереживом слів, а осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною високістю і молодечим завзяттям. Уже перша його збірка поезій “Тиша і грім” (1962) стала яскравим явищем не лише в тодішній літературі, а й у суспільному житті України.

Не з службового обов’язку, а за велінням серця Василеві боліли рани рідного народу, його злиденність, безправ’я, загроза національного виродження. Саме оприлюднення цих пекучих тем він і присвятив своє талановите перо, що, звичайно ж, не могло подобатися парт номенклатурі. А ще більше не подобалась їй поетова непідкупність, його загострена соціальна чутливість, причетність до суспільно – політичного руху, породженого розвінчанням злочинів сталінізму не конформістським рухом шестидесятників.

Весною 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді. Учасниками цього мистецького заснування були також Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко активно брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, залучався до літературних вечорів та диспутів, виступав на творчих вечорах.

Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота по душі. Тоді, коли він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкеведестськіх катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки при київських сіл, опитали сотні і сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченнями селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів.

Поезія Симоненка - гостропроблемна, сповнена філософського осмислення буття природи, людини, суспільства, антитоталітарного і національно-визвольного спрямування. У малій прозі Симоненко виявив себе майстром алегорії і гротеску, володів усіма тонкощами новелістичного жанру. Проблематика та персонажі творів дуже співзвучні з поезією. В оповіданнях Симоненка протистояння внутрішньої одухотвореності людини і духовної ницості, побутової приземленості вирішується в романтичному ключі, характерному і для його поезії, - перемагає добро. Також Симоненка було посмертно нагороджено Державною премією ім.Т.Шевчека у 1995.

БІЛЕТ 16