1. Правова база функціонування приватних видань

Приватні видання функціонують подібно приватним підприємствам. Сучасне законодавство України передбачає різноманітні організаційно-правові форми господарювання, в наслідок чого в Україні існує значна кількість юридичних осіб, що засновані на різних формах власності. Підприємницькою діяльністю можуть займатися як громадяни України, так і іноземні, у відповідності до законів України, фізичні та юридичні особи. Відповідно до законодавства, зокрема Закону України ”Про власність” [6] 1991 р., такою діяльністю можуть займатися підприємства засновані на різних формах власності: приватній, колективній, державній, спільній. Дуже часто великі підприємства мають свої друковані органи.(більш характерно для ссср)

2. Проблеми науки на сторінках газет, у теле- і радіопередачах України.

Одним з найважливіших стратегічних напрямків підвищення соціальної віддачі науки, зростання її позитивного впливу на всі сторони економічного і громадського життя України є посилення національної орієнтації в подальшому розвитку науково-технічного потенціалу. Посилення національної домінанти в розвитку НТП означає його значну орієнтацію на обслуговування завдань відродження української нації – її науки, культури, мови, державних структур. Наука несе на собі відображення всіх рис свого суспільства, своєї нації.

Проблеми науки в Україні: Цінні ідеї, народжені в Україні, часто виявляються не затребуваними тут і перекочовують на Захід., Байдужість нації до своїх вчених та своєї науки. Недооцінка ролі соціально-гуманітарних наук у реалізації національної ідеї. Невиправдане прагнення дублювати західний досвід. Треба виходити із своїх властивостей. Кадрова проблема. Молодь не бачить у роботі науковця перспективи.

Проблеми науки по суті не висвітлюються в змі. Враховуючи стан науки в Україні і її головну проблему – брак грошей, саме про це в основному і пишуть змі, згадуючи про науку. У газеті ДТ є спеціалізована рубрика: Світ науки. Автори: Олександр Рожен, Марина Олійник. Теми: постаті української та світової науки, основні винаходи, тенденції розвитку науки. Спеціалізовані видання:Вісники університетів. Дивосвіт: науково-популярний журнал. Наука і освіта (Одеса). Наука і суспільство. Наука та інновації. Науковий світ. Проблеми науки. Світ науки (Львів

3. Конвергентний ньюзрум як різновид сучасних редакцій

Передумови виникнення:занепад старих медіа,нові канали комунікацій (цифрові телефони, блоги, веб-сторінки), поява інтернет-змі, якість стає менш важливою (ютуб), інтерактивність видання – статистика відвідуваності дає зрозуміти чого хочуть люди.юзери можуть брати участь у створенні контенту – коментувати. Ньюзрум майбутнього – виготовлення контенту для різних типів медіа,більше форматів, більше менеджменту, постійне навчання, тренінги для журналістів. Ролі в ньюзрумі: редактор потоку новин (розподіляє історії за типами медіа), універсальний журналіст,редактор контенту, бекграунду.

Білет 21

1. Засоби експресивності та їх роль у журналістському тексті

Публіцистичний стиль.

Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення: інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки: доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал); поєднання логічності доказів і полемічності викладу; сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників; висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю; наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер; широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби: синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів; лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.); використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.); уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.); із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і ст. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний); синтексисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.); ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки; ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки;

Невичерпним джерелом експресивності у сфері газетних матеріалів є система образних засобів художньої літератури і публіцистики: тропи, стилістични фігури, розмовна лексика, фразеологія тощо. Ефективні засоби творення експресії: використання у незмінному вигляді приказок, прислів'їв, фразеологізмів, цитат; семантико-синтаксична трансформація і переосмислення заголовних стандартів (заміна компонентів у прислів’ях, фразеологізмах, порушення їх лексико-граматичної цілісності, урізання, введення нових несподіваних компонентів тощо); елементи спонукальної, запитальної та розмовної інтонації (заклик, запитання, звернення до читача, діалогічність тощо); різноманітні способи передавання інтимізуючих інтонацій, що допомагають створювати на газетних сторінках атмосферу взаєморозуміння між автором і читачем; наближення заголовних структур до структур розмовної мови. Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями т способом подачі інформації поділяється на такі підстилі: а) стиль ЗМІ – засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. Тощо); б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо); в) есе (короткі нариси вишуканої форми); г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

2.Інформаційна культура як показник професіоналізму ведення змі

Говорячи про інформаційну культуру варто розрізняти два її аспекти: культура журналіста і культура змі.

Культура конкретного змі: Не писати замовних матеріалів, бути чесними та об’єктивними у висвітленні подій, Не подавати прихованої реклами, Не займатись плагіатом, Зважати на оформлення газет (не розміщувати на одній сторінці абсолютно різні за тематикою матеріали), Бути коректним при висвітленні трагедій та надзвичайних ситуацій (на прикладі Скнилівської трагедії)

Культура журналіста: Дотримуватись етичних норм, Не перекручувати пряму мову, Не подавати один матеріал у кілька редакцій без відома цих редакцій, Подавати збалансовану інформацію, позиції опонентів, Перевіряти всі факти, Мовна культура журналіста, Не втручатись в приватне життя людей, Вміти працювати з джерелами інформації (перевіряти інформацію, не відкривати джерел, якщо вони цього не хочуть), Аргументувати, апелюючи до фактів, а не до емоцій і громадської думки, Соціальна відповідальність, Очевидно, що саме ці критерії в основному і визначають професіоналізм ведення змі.

3. Іван Франко як організатор, редактор та видавець періодичних видань

«Іван Франко (1856-1916) — розум і серце нашого народу, — незрівнянний за своєю багатогранністю і могутнім інтелектом навіть серед найбільших умів людства. Автор майже шести тисяч творів, ... великий письменник і поет, драматург шекспірівського закрою, критик і дослідник літератури, історик і філософ, фольклорист і етнограф, соціолог і економіст, він був першорядним публіцистом, журналістом, видавцем, одним з головних діячів в українському поетичному житті останньої чверті ХІХ початку ХХ століття»,— писав М. Рильський.

І.Франко був редактором та членом редко­легії журналів: «Друг» (1875—1878), "Громадський друг" (1878), "Світ" (1881), "Зоря" (1883— 1886), "Правда" (1888), "Народ" (1890—1895), "Життя і слово" (1894—1897), "Літературно-нау­ковий вісник"(1898—1907), Газет: "Рrаса" (1879— 1881), "Діло" (1883—1886), "Кurjer Lwowski" (1887—1897) Регулярно співпрацював з часописами "Рrawda", "Glos", "Wisla" (усі — Варшава), "Кraj" (Петербург), "Киевская старина" (Київ), "Die Zeit" (Відень) та ін. Іван Франко разом з другом Михайлом Павликом видавали періодичні видання «Дзвін», «Молот», «Громадський друг», на сторінках яких були надруковані поезії «Каменярі», «Товаришам із тюрми».

У 1881 році Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883 — 85). Розійшовшися з народовцями, які побоювалися його радикально-соціалістичних і революційних ідей, Франко пробував заснувати незалежний орган і для здобуття підтримки двічі їздив до Києва — 1885 і 1886.

1888 Франко деякий час співробітничав у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889). 1890 за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890 — 1895).

1894-1897 рр. Іван Франко разом з дружиною видають “Життя та слово”. Іван Франко редактор та активний дописувач журналу. Грошима журналу допомагали Іван Франко і Леся Українка. Основна увага приділялась україно-російським зв’язкам і літературі. Грошима журналу допомагали Іван Франко і Леся Українка. У 1895 році вісник перетворився переважно з літературного, історичного і фольклорного на вісник літературний, політичний, науковий. Основна увага приділялась україно-російським зв’язкам і літературі. Ось як 1894 року Іван Франко писав про матеріальні обставини свого життя в листі до Агатангела Кримського, змальовуючи йому, в яких умовах виходив журнал "Життя і слово" - цей, за влучною оцінкою самого видавця, справді перший європейський журнал в Україні. "Треба б вам знати, - писав І.Франко, - що я сам-самісінький, хіба при помочі хворої жінки, веду весь технічний бік видання, коректуру, перегляд рукописів, кореспонденцію і заграничну розсилку, при тім (для свіжого повітря задля жінки і дітей) живу півтора кілометра від міста і мушу щодень бігати щонайменше 2 рази там і 2 рази назад, іноді й 3 рази і більше, бавити дітей, котрі не дають ні писати, ні читати - так, що до своєї роботи сідаю тільки о 9 або 10 годині ночі і сиджу до 12, 1 або й до 2-ї, а в додатку ще й очі в мене болять... Докторський екзамен минувшого року коштував мені багато, прийшлось запозичитися, слабість жінки і виживлення дітей також коштують, заробіток мій далеко не вистачає. Якби ви знали, якою важкою драмою робиться в таких обставинах життя чоловіка!" . У 1897 році перестає виходити. Одна з основних причин закриття – матеріальні нестатки.

Іван Франко був і редактором ЛНВ. Згадуючи Івана Франка як редактора "Літературно-наукового вісника", один зі співробітників цього журналу писав: "Було справжнім щастям для молодого письменника попастися під редакторську владу Франка. Вихований на класичних творах, грецьких і латинських, Франко був безоглядним ворогом пустослівногоі многослівного писання. Високопарна балаканина, так само як модна закуйовджена чудернацькість стилю, мали в ньому безоглядного ворога. Скільки "поезій", "новел", "статей" тощо знайшли свою могилу у Франковім коші на сміття. Скільки молодих, а то й старших українських "письменників" ніколи не дарувало і не простило Франкові його редакторського засуду! Але були й такі, що ішли до друкарні за своїми почерканими і пораненими рукописами, прочитували свої манускрипти, в яких Франко-редактор іноді не залишав каменя на камені... І потім, скидаючи пиху з серця, підучувалися писати по-людськи". "Не молитвами, а своїми трудами"

Білет 22