1. Проблеми екології і журналістика: національний і міжнародний аспекти

Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти. Поштовхом для розвитку екологічної політики і журналістики стала діяльність журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі "Безмовна весна". Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з"явилися і природоохоронні громадські ініціативи. Професіоналізм журналістів та їх конкретні справи для охорони довкілля є життєво необхідними для поліпшення стану довкілля України. Висвітлення екологічних проблем - це також і питання демократії. Більшість із них - безпосереднє відображення політики й економіки: наприклад, проблеми збереження і знищення хімічної зброї, промислових і радіаційних забруднень тощо. Це означає, що розкриття цієї теми в мас-медіа тісно пов"язано з політичною й економічною ситуацією в суспільстві. Потрібно пам’ятати: "Ми не отримали Землю в спадщину від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!" філософія кожного журналіста:

Проаналізувавши публікації з проблем довкілля в сучасних українських мас-медіа, можна відзначити низку негативних тенденцій: поверховість журналістських досліджень, брак аналітичності, недостатнє заглиблення у зміст і причини екологічних подій та явищ, висвітлення їх із позицій негативізму.

Журналісти часто експлуатують екопроблематику, висвітлюючи лише ті її сторони, які можуть вразити читача негативом, сенсаційністю чи курйозністю. Такі публікації зазвичай не здатні забезпечити аудиторію повною, достовірною та об’єктивною інформацією. Через брак глибоких, зрілих висновків щодо тих чи інших екологічних подій та явищ проблематика довкілля в мас-медіа часто стає другорядною, не здатною привернути увагу читачів, а відтак утрачає свій глибокий соціальний підтекст у ЗМІ.

3. Зважаючи на неоднорідність мас-медіа та різне їх призначення, видається доречним розглядати досвід, проблематику, засоби та основні тенденції розвитку екожурналістики у трьох основних групах ЗМІ: у спеціалізованій екологічній пресі, в загальнополітичній пресі (яку теж можна поділити на три умовні підкатегорії: масова, якісна та офіційна преса), а також в Інтернет-виданнях.

Є ще спеціалізована преса по цій проблемі. Спеціалізована екологічна преса є особливим різновидом ЗМІ. Комунікативне призначення такої преси – обслуговування діяльності екологічних громадських та науково-освітянських інституцій, інформування вузького кола читачів про специфічні події та явища, пов’язані з охороною довкілля та використанням природних ресурсів.

2. Публіцистика Бандери

Степан Бандера –Народився першого січня 1909 року в селі Угринів Старий біля Калуша

Проблематика публіцистики Бандери дуже різноманітна, але все пов’язано однією генеральною думкою – перспективи української революції, незалежність України. Бандера був ідеологом, теоретиком і практиком революції. Не викликає сумніву актуальність думок Бандери – чи це стосується критики проросійської орієнтації західних кіл, чи викриття імперіалістичної природі Росії як держави, чи духовної боротьби українців за незалежність, чи проблеми людини в ідеологічному русі. Провідні ідеї матеріалів Бандери: 1. Україна не буде спільницею Москви”:

Політика царської Росії базується на переконанні, що опанування України вже остаточно припечатане. Початок української революції 17-19 рр вразило московську імперську політику.

Аналіз терору, що проводила більшовицька влада. Але це не змогло зламати українських змагань до волі і правди. Відхід від концепції старшого і молодшого брата. Прагнення волі і правди, почуття справедливості і високий ідеалізм завжди були основними принципами українського народу. Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Такі ідейно-моральні засади не допустять ніколи до того, щоб Україна була спільницею Москви в її протинародному загарбницькому ідеалізмі.

“З москалями нема спільної мови” Нашу поставу проти московських планів мають трактувати лише як українську визвольну боротьбу. Ставлення до Москви, московської нації і державності, до всіх складників і форм московського імперіалізму – це виросле з вікової історії, основне питання життя та розвитку української нації. Цілі визвольних змагань України і союзних народів є незмінні і цілком виразні: повне визволення від загарбницького і насильницького імперіалізму московської нації в цілому і його теперішньої форми, більшовизму – зокрема. Побудова суверенних національних держав на етнографічному просторі кожного народу.

. “Первородний гріх проросійської концепції”: У цій статті розглядає причини проросійської концепції американської політики. Головне джерело – теза, що боротьба з більшовизмом у світі має бути боротьбою з самим режимом, а в жодному разі не проти Росії як імперії, чи московської нації. Московська нація не поневолювач, а також жертва.

4. “Ідея і людина в ідеологічному русі”: У кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу роль відіграють дів основні складові: ідея та людина. Провідні ідеї і світоглядні засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному – творять душу, істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь у русі, - творять його живий, діючий організм. Обидва однаково важливі та необхідні для його існування та розвитку. Протистояння ідеологічних засад і людей.

5. “Хоч які великі жертви – боротьба конечна”: . Революційно-визвольна боротьба коштує чимало жертв, до того ж найкращих українських патріотів. Незважаючи на всі найболючіші і дуже важкі жертви, які впали і далі падають, незважаючи на найжахливіші методи більшовицького гніту і терору вся революційно-визвольна боротьба і спротив українського народу, самочинний чи організований – доцільні, бо необхідні для втримання самобутнього існування й розвитку української нації.

6. “З невичерпного джерела”: Боротьба з більшовизмом – це справжня боротьба на життя і смерть не тільки для активних борців, але і для цілого народу.

Більшовики повели найгіршу боротьбу проти релігії. Але закладеної в душі основи віри знищити не можна. Більшовизм зумів позбавити народи і людей всякої волі, але він не в силі здавити самого прагнення до волі. Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля. Але не зуміла вирвати з людської душі розумінні, що таке правда, туги за нею. Бо правда – це дорога, якою людська душа прямує до Бога.

3. Мовленнєва культура сучасних українських ЗМІ

(Яцимірська)Культура мислення, культура мови, мовна свідомість є відображенням інтелектуального рівня людини, її загальної культури та інтелігентності. Культура мовлення виявляє рівень освіченості, благородності, гуманності кожного громадянина. Монокультурна освіта передбачає постійну потребу удосконалювати власну літературну мову, збагачувати індивідуальний словник новими словами, крилатими висловами, літературними цитатами.

Мовна культура тісно пов’язана із стилістикою, етикою, риторикою, естетикою, логікою та іншими гуманітарними дисциплінами.

Культура мови утверджує норми:лексичні – розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності;граматичні – вибір правильного закінчення, синтаксичної форми;стилістичні – доцільність використання мовновиражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації;орфоепічні – вимова;орфографічні – написання.

Нормою називають загальноприйняте вживання, яке закріпилось в мові, рекомендоване граматикою, словником, довідником, підкріплене авторитетом відомого прозаїка, поета.

Нормування – це колективна оцінка мовних фактів, на підставі якої кодифікується мовна норма в словниках, граматиках, довідниках. Нормативність – головна ознака літературної мови. Вона зобов’язує дотримуватись правил усного і писемного мовлення. В українському мовознавстві проблемою культури мови займались і займаються: Марія Яцимірська (Культура фахової мови журналіста);Борис Антонечко-Давидович (як ми говоримо)Н. Бабич (Практична стилістика і культура української мови Марія Волощак (Правильно-неправильно. Довідник з українського слововживання)С. Єрмоленко Ярослав Радевич-Винницький, Василь Іванишин (Мова і нація), Анатолій Капелюшний Святослав Караванський (Секрети української мови), Іван Огієнко (Наука про рідномовні обов’язки), Олександр Пономарів (Культура слова), Олександра Серб енська (Культура усного мовлення), Євгенія Чак (Чи правильно ми говоримо)

Білет 26