Радіоактивне зараження місцевості

Радіоактивне зараження (забруднення) місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об'єтів виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху. Найбільш сильне забруднення виникає при земних вибухах. Відомо, що в районі ядерного вибуху виникають великої потужності потоки повітря, спрямовані вгору і до його центру.

Так, при наземному ядерному вибусі потужністю в 1 мега тонну випаровується та утягується в вогняну кулю понад 20 т грунту. Радіоактивні хмари досягають великої висоти і переміщу ються під впливом вітру.

Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продукти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в ланцюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають із хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. Слід у плані має форму еліпса, може набувати й іншої форми. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швидкості вітру,який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атсфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні і навіть тисячі кілометрів у довжину і кількадесятків кілометрів у ширину.

Забрудненість місцевості радіоактивними речовинами характеризується рівнем радіації і дозою випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин. Внаслідок випадання радіоактивних речовин на місцевості виникають небезпечні зони: А, Б,В,Г.

Зона А - зона помірного радіоактивного зараження. Рівень радіації на її зовнішній межі - 8 Р/год., на внутрішній - 80 Р/год Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин на зовнішній межі Д = 40 Р, на внутрішній - 400 Р. Площа зони А становить біля 70-80% площі радіоактивного зараження. В зоні А роботи на виробничих підприємствах не зупиняють. На відкритій місцевості в середині зони і на її внутрішній межі роботи припи­няються. Населення діє згідно з режимом радіаційного захисту, прийнятим для даної місцевості рішенням начальника ЦО.

Зона Б - зона сильного радіоактивного зараження. Рівень ра­діації на зовнішній межі - 80 Р/год., на внутрішній - 240 Р/год. Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин на зовнішній межі - 400, а на внутрішній - 1200 Р. Площа зо­ни Б становить біля 10% площі радіоактивного зараження. В зоні Б роботи на виробничих підприємствах припиняються на 1 добу і більше - згідно з режимом радіаційного захисту, прийнятим для даної території, а також згідно з рішенням керівництва ЦО (на­чальників ЦО області, району, штабів ЦО).

Зона В - зона небезпечного радіоактивного зараження. Рівні радіації на зовнішній межі - 240 Р/год, на внутрішній - 800 Р/год. Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речо­вин на зовнішній межі - 1200 Р, на внутрішній - 4000 Р. Площа зони В становить біля 8 - 10% площі радіоактивного зараження місцевості. Для захисту населення від радіаційного опромінення використовуються сховища і протирадіаційні укриття, а також засоби індивідуального захисту органів дихання. Роботи на про­мислових підприємствах припиняються на 1 - 4 доби і більше –згіднот з режимом радіаційного захисту і рішенням керівництва цивільної оборони.

Зона Г - зона надзвичайно небезпечного зараження. На зовнішній межі зони Г рівень радіації 800 Р/год, а доза випроміню­вання до повного розпаду радіоактивних речовин - 4000 Р, а в се­редині зони - 7000 Р. Роботи в цій зоні припиняються, населення укривається в сховищах і протирадіаційних укриттях і діє згідно з вказівками керівників ЦО, які передаються через штаби ЦО.

Рівні радіації на зовнішніх і внутрішніх межах зон радіоактив­ного зараження мають бути взяті через 1 годину після ядерного вибуху. Відомо, що процес безперервного розпаду радіоактивних речовин викликає спад рівнів радіації протягом певного часу. Осо­бливо різко зменшується рівень радіації в першу годину після ядерного вибуху.

Місцевість вважається зараженою, якщо рівень радіації через 1 годину після вибуху становить: в мирний час - 0,2 Р/год, в воєн­ний час 0,5 Р/год. Радіаційні ураження можуть бути зовнішніми і внутрішніми. При зовнішньому опроміненні на людей діють ви­промінювання, джерелом яких є радіоактивні речовини, які є на поверхні землі і навколишніх предметах. Основну частку опромі­нення складають гама-промені. При попаданні на відкриті ділян­ки тіла людини значної кількості альфа- і бета-активних речовин, виникають радіаційні опіки.

Внутрішнім називається таке опромінення, при якому радіо­активні речовини проникають в організм людини з зараженим повітрям, водою, продуктами харчування і діють на внутрішні органи і тканини. При цьому найбільшу іонізацію проявляють альфа- і бета-активні речовини. Важкість ураження при внутріш­ньому опроміненні залежить від кількості радіоактивних речо­вин, які потрапили в організм, періоду їх напіврозпаду, ступеня всмоктування із слизових оболонок органів дихання і шлунково-кишкового тракту, типу і енергії випромінювання і швидкості ви­ведення їх з організму. При вживанні продуктів харчування і води, заражених радіоактивними речовинами, до 90% їх виводиться з організму в перші дні, а ті, що залишились в організмі, знахо­дяться в крові. При попаданні радіоактивних речовин в організм з повітрям основна їх маса осідає на слизових оболонках органів дихання, частково ковтається зі слиною.

Найдрібніші частинки проникають в альвеоли, осідають в них і всмоктуються в кров. Радіоактивні речовини, які потрапили в ор­ганізм людини, розподіляються по органах і тканинах. Ураження від внутрішнього опромінення можуть бути чотирьох ступенів, як і при зовнішньому опроміненні. Однак є характерні особливості. Внаслідок того, що опромінення окремих органів є нерівномір­ним, виникають місцеві запальні процеси. При середніх і важких захворюваннях на променеву хворобу період розвитку хвороби і лікування більш тривалий. У тяжких випадках ураження випадає волосся і виникають зовнішні крововиливи. Відомо, що організм людини має можливість відновлювати клітини, які загинули при незначному опроміненні. При отриманні великих доз радіації організм людини не встигає відновлювати клітини і виникає захворювання. Ступінь ураження людини залежить не тільки від величини дози, а й від часу, протягом якого вона отримана. У деяких випадках зовнішнє і внутрішнє опромінювання будуть діяти од­ночасно. При таких обставинах стан ураження стає гіршим, а лі­кування значно затягується.

Людина протягом життя підлягає фоновому опромінюванню, яке включає космічне опромінювання, опромінювання радіоак­тивними речовинами, наявними в організмі людини, в навколиш­ніх предметах побуту і середовищі. Величина фонового випро­мінювання може змінюватися залежно від місцевості і часу. Як правило, вона становить біля 100 мілібер на рік, однак може від­хилятися від цієї величини в 2 - 3 рази. Людина в повсякденному житті постійно отримує дози радіації, однак негатавної дії вони не викликають. Наприклад, при флюорографії людина отримує дозу опромінювання 370 мілірентген (370 мбер), при рентгенографії зубів - 3 Р (3 бера), при перельоті літаком на відстань 2400 км -1 мілірентген (1 мбер), при рентгеноскопії шлунка - 30 Р (30 бер), при перегляді телевізійних передач протягом 3-х годин - 0,5 мР (0,5 мбера).

Допустимою сумарною дозою опромінювання протягом 4-х діб на воєнний час встановлено 50 рентген. На мирний час у ви­падку аварії на АЕС з викидом радіоактивних речовин встановле­но такі допустимі дози опромінення:

• 5 Р - для персоналу АЕС в нормальних умовах за рік;

• 10 Р - разове аварійне опромінення населення;

• 25 Р - разове аварійне опромінення персоналу АЕС.

Допустима доза опромінення населення в нормальних умовах за рік 0,5 рентгена.При дозі опромінювання в 10 рентген зміни в тканинах і орга­нах людини не виникають. При дозах опромінювання 100 рентген і більше виникає променева хвороба, ступінь якої залежить від отриманої дози.