33.Українська гетьманська держава. Її внутрішня та зовнішня політика.

Нездатність Ц.Р. опанувати ситуацію і досягти необх. рівня держ. та ек. розв., призвели до того, що29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропад­ського гетьманом Укр.. Внаслідок майже безкровного дер­ж. перевороту Ц.Р. була розпущена і в укр. землях виникло нове держ. утворення — гетьманат "Ук­раїнська держава".

П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади: призначав голову Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролю­вав зовнішньопол. діяльність держави, міг оголошувати во­єнний стан, амністію. У "Грамоті до всього укр. нар." гетьман обіцяв "забезпечити насе­ленню спокій, закон і можливість творчої праці". Цьому сприяли відновл. приватної власності, підтримка геть­маном вільного підприємництва, можливість пром. та тор­г. кіл суттєво впливати на ек. пол. влади, широкий збут тов. до Австр.-Угорщ. та Нім.. Налагоджено грош. обіг, вдосконалено грош. систему, створено держ. бюджет, відкрито кілька укр. банків, заснов. нові акціонерні комп., відроджено пром. підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізнич. рух, реорганізовано і зміцнено держ. флот.

В галузі куль­т. та освіти: створено понад 150 укр. гімназій; надруков. кілька мільйонів примірників укр. підручників; відкрито 2 держ. університ. у Києві та Кам'янці-По-дільському; заснов. широку мережу загальнокульт. зак­ладів та установ.. У лист.і 1918 р. відкрито Укр. Академію Наук, прези­дентом - В. Всрнадський.

У духовній сфері: утворено вліт­ку 1918 р. Укр. автокефальн. Правосл. Церкви (В.Липківський).

В зов­н. пол.: диплом. зносини з Груз., Крим, Кубань, Литва, Фін., Голл., Ісп., Данією, Норв., Швец..

Успіхи гетьманату були пов'язані зі стабільністю держ., а гарантом цієї стаб. виступали окупац. війська Нім. та Австр.-Угорщ..В ек. сфері метою Нім. був вивіз продов. і сир.,встановл. повного контролю за ринком, торг. та пром. Потенціалом; у пол. сфері укр. держ.необхідна була Нім.і як противага більшов. Рос. Нім. сторона створювала значні перешкоди на шляху формув. дієздатної укр. армії, яка могла б стати надійним га­рантом держ. стабільності. Але плани Скоропадсь­кого про створ. армії у складі 8 арм. кор­пусів і 4 кавалер. дивізій не були реалізованими. Не поновлено укр. козацтво.

Опорою гетьм. реж. були поміщики, бур­ж., яких насамперед цікавили стабільність. До на­ц. ідеї вони ставилися байдуже. Спроби повернути поміщ. землю, передача селя­нами врожаю у розпорядження держ., збільш. роб. дня на промисл. підприємствах до 12 год., забор. страйків сприяли формув. опозиції, що швидко пе­рейшла до акт. дій. У лип.-серп. 1918 р. піднімається антигетьм. хвиля страйк. руху (припинили роб. май­же 200 тис. залізничн.)На Київщ., Чернігівщ. та Катеринославщ.і активізується сел. боротьба проти оку­п. та гетьманщ..Повст. загони налічували понад 40 тис.

Радян. Рос. не полишала думки про встановл. свого контролю над важливим для ЇЇ життєдіяльн. регіоном. Наприкінці лист. 1918 р. у Курську під пат­ронатом Раднаркому РСФРР утворився Тимчас. робытничо-сел. уряд України на чолі з Г. П'ятаковим.

13 лист. на засіданні Українськ. націон. союзу розглядалося питан. про збр. виступ проти Скоропадського.Вирішено не поспішати з відновл. УНР, а визначити оптимальну форму держ. правління після пере­моги повст.. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верх. орган УНР - Директорію - у скл. В. Винниченка (гол.), С. Петлюри, Ф. Швеця. Проголош. наступного дня гетьманом курс на федера­т. союз з небільшов. Рос. прискорив розв. по­дій. Члени Дир. прибувають до Біл. Церкви, де зосереджена головна ударна сила - формув.Січо­вих стрільців, і переходять до бойов. дій.

На початку груд. армія УНР контролювала майже всю тери­торію України. Поразка Нім., спроби гетьма­на змінити орієнтири (офіційне скасування державної самостій­ності України, проголош. Федерат. союзу з Рос. вже не могли врятувати ситуацію, 14 груд.1918 р, війська Дир. Вступ. до Києва і Скороп. змушений зректися влади і виїхав за кордон.

Осн. причинами падіння гетьманату: залежність держави від австр.-нім. збр. формуквань; відсутність регулярної укр. нац. армії; реставрація старих порядків; вузька соц. база; підкорення соц.-ек. політики інте­ресам панівних верств; зростання соц. напруги та формув. Організов. опозиції.

№34.Відновлення УНР та її політика у 1918 на поч. 1919р.

Проголосивши 26 гр.1918р. Декларацію в якій обіцяв провести радикальну агр. Реф. відновлення 8-год. роб. дня та ін.,експроріювання держ. церк. земель і розподіл іх серед сел.. Ди­р. забезпечила собі перемогу. У цей час виявилися сильні сторони Дир., оскільки вона стала виразником інтересів більшості населення. Дир. зібрала численну армію (у гр. 1918 р. у її скл. - 100 тис. осіб) і в корот. час взяти під контроль майже всю терито­рію Укр.. На чолі Дир. стояли: В Винничснко, С. Пет­люра, М. Шаповал, М- Порш...

Опозиція Скоропадському складалася з пол. угру­повань, що мали різні інтереси. Цим пояснюються нечіткість програмних установок, недалекоглядність внутр. пол. Дир.,

8 січ.1919 р. було проголош. ліквідацію приват. власності на землю, але в руках заможних селян були пло­щі до 15 дес. землі. а власність польськ., австр. та нім. поміщиків залишалася. Відсут­ність адміністр. апарату для здійснення агр. реф. посилювали соц. напруження. Негативними були хвиля арештів, І закриття утвор. за гетьмана уста­нов, заборона рос. мови і позбавлення пол. прав інтелігенції. Внаслідок цього Дир. залишилася без підтримки селян і допо­моги кваліфікованих кадрів. ЇЇ влада послаблювалася від­сутністю моделі держ.-творення. За час існування Дир. апробувала кілька моде­лей держ.-творення., але обрала військ. диктатуру.

Негативним було протистояння лі­дерів, відсутність у них єдиних поглядів на головні завд. та пол. орієнтацію. В. Винниченко виступав за союз з більшов. Рос. проти Антанти та за пріоритетне вирішення соц. проблем, а С. Петлюра схилявся до зближення з Ант., вважав першочерг. зміцнення незал. Держ., поси­лення армії.

Наприкінці лист. 1918 р. у Курську утворився Тимчас. роб.-сел. уряд України на чолі з Г. П'ятаковим. 24 груд.1918 р. РСФРР скасувала Брестський мир і заявила, що більше не визнає Укр.як самост. Держ.

Вторгнення рад. Військ в Укр. супроводжувалося вибухами роб. повстань у містах та активіз. отаманщини у сільській місцев. Всі спроби Дир. зупинити агресію дипломатич­ним шляхом були марними. Раднарком заявивляв, шо "ніякого війська Рос. Соц. Федерат. Рад. Рес­п. в Україні немає.

16 січ. 1919 р. офіційно оголошено стан війни з РСФРР.

Рад. війська більше заглиблювалися в укр. територію, наступаючи на Полтаву, Катеринослав і Донбас. Катеринославська губернія була своєрідним епіцентр. ді­яльності збр. формув. Махна, який не визнавав уряду Дир. Ознаками періоду були прогресуючий параліч влади; з­ростаючий хаос і безлад; єврейські погроми; зрост. отаманщини, що ослаблювала Дир. зсередини.

В січні 1919 р. два колишніх петлюрівських отамани Григор'єв і Зелений оголосили про свій перехід на рад. позиції і розпочали партиз. боротьбу проти Дир..У їхніх загонах було 50 тис. бій­ців.

Опинившись у критичній ситуації, Дир. намагалася низ­кою дипломатичних кроків (спроби налагодження контактів з Антантою, проголошення 22 січ.1919р. Акта возз'єднання УНР і ЗУНР тощо) вивести державу з пол. ізоляції. Безперспективним виявився курс на союз з Антан­тою, яка робила ставку на відновлення "единой " небільшов. Рос., УНР цікавила Антанту лише тому що її можна було використати у боротьбі з більшов.. Відставки зі своїх постів В. Винничснка та В. Чехівського на вимогу французького командування в Одесі, укладення поперед­ньої угоди про спільну боротьбу Антанти та УНР проти рад. військ Не виправдав споді­вань і акт возз'єднання, який значною мірою мав формальний характер.

У ході збр. протистояння очевиднішою ставала ще одна слабка сторона Дир. - погано підготовл. та організов. армія. Дир. мала 100-тис. армію, а перед здачею Киє­ва, наприкінці січ. 1919 р. розраховувала на 21 тис..

5 лют.1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні ра­д. влада була встановл. на всій тер. Укр., крім зах. обл. Втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторо­нами Дир., які не дали змоги їй втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.

З 6 січня 1919 р, держава, що стверджувала­ся в Україні радянськими штиками, одержала нову назву - Укра­їнська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

№35.Боротьба за владу в Україні у 1919-1920 рр.Утворення Укр. Рад.Республіки. Її характер.

6 січня 1919 р, держава, що стверджувала­ся в Україні радянськими військами, одержала нову назву - Укр. Соціалістична Рад. Республіка (УСРР).

16 січ. 1919 р. Директорією було офіційно оголошено стан війни з РСФРР.

5 лют.1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні ра­д. влада була встановл. на всій тер. Укр., крім зах. обл. Втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторо­нами Дир., які не дали змоги їй втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.

Тимчас. роб.-сел. уряд Укр. з переїз­дом до Харкова зазнав значних змін. На чолі уряду став X. Раковський.

Умови громад. війни та револ. ідеологія накла­ли помітний відбиток на формув. та організацію рад. Держ. структури. Ради існували у вел. міс­тах. а на місц. рівні діяли надзвичайні орг. влади - військ.-рев. комітети (ревкоми).

Ревкоми І комітети бідноти були опорними пунктами більшов., які стверджували режим в Укр.

10 бер. 1919 р., 3 Всеукр. з'їзд рад (Харків) прийняв 1-у Конст. УСРР, розроблену на основі конст. РСФРР. Цей док. закріпив рад. лад в Укр., перемогу "диктатури пролетаріату".

1 черв.1919 р. утвор "воєн­но-пол. союз" формально незал. Укр., Латв., Лит­в.. Білор. та Рос. Федерації. Мета утвор. союзу - шляхом централізації сил рад. рес­публік відстояти рад. владу. Засобом досягнення цієї мети було об'єднання під керівництвом вищих орг. РСФРР збройн. сил, промисл. потенціалу, фінан., залізниць, коміса­ріатів праці.

Економічний курс - "воєнногий комунізм". Його скл.були:

-націоналізація всіх підприємств; заборона своб. торг., згортання грош. обігу, зап­ровадження карткової сист. розподілу прод; мілітариз. Нар. госп-ва, встановл. дер­ж. контролю за виробн., запровадження заг. тру­д. повинності; введення продрозкладки.

Стрижнем пол. "в.ком" була продрозкладка, запров. 11 січ.1919 р. Відповідно до опублікова­ного цього дня док., кожна губернія мусила здати держ. "лишки" зерна та ін. прод. Спочатку розміри "лишків" визначал. потребами сім'ї, але незабаром гол. критерієм стала потреба держави у хлібі,

Запроваджено монополію на торг. хлібом, утриманні цін, формуванні продзагонів для примусової хлібоза­гот.

Така пол. Рад. влади не подобалася укр. селу. Несхвальне ставилося се­л. і до більшов. планів колектив. села, проголо­ш. 14 лют. 1919 р.

Навесні 1919 р. піднялася хвиля стих. сел. ру­ху, спрямованого проти продрозкладки та насильницького ство­р. колгоспів. Піднявшись на Ки­ївщині, Чернігівщині та Полтавщині, повстанська хвиля невдов­зі охопила всю територію УСРР.

Своєрідним піком антибільшовицьких повстань став виступ збр. формувань під керівницт. начдива рад. військ, кавалера ордена Черв. Прапора М.Григор’єва. У своєму універсалі (9 травня 1919 р.) він закликав український народ: "Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! .Під цими гаслами досить шв. вдалося захоп. Катери­носл., Черк., Кременчук, Микол., Херс.. Григор'єва не підтримали інші лідери повстанців — Н. Махно, Зелений; Врешті-решт рад. війська оговталися від 1-х невдач і під командув. К. Ворошилова та О. Пархоменка на Полтавщ. завдали поразки повст. і придуш виступ .

Внутр. фронт поглинав все більше сил та ресурс. УСРР, роблячи крах більшов. реж. неминучим.

1919р. повст. рух знесилив рад. владу в Укр., що було особливо помітним на тлі посил. Добровольчої армії А. Денікіна.. В Укр. наступ бі­логвард. військ розгортався у 2-х напр: півн. - на Київ та півд. - на Одесу.

Активіз. дій збр. формувань денікінців, енергійні вис­тупи повстанців під керівництвом М. Григор'єва, Н. Махна та ін., внесли заг. послабл. позицій ра­д. влади, давали реальний шанс українськ. військам Петлюри на проведення успішного контрнаст. на Правобер.. В сер. лип. УГА, з'єдналася з військами УНР.

ЗО серп. не зустрічаючи протидії, передові част. УГА вступили до Києва .

Та 31 серп.кіннота Добровольч. армії під команд. ген. М. Бредова вдерлася до міста. Денікінці діяли рі­шуче, і врешті встановили контроль над значною тер.Києва.

Збр. формув. ЗУНР та УНР виявилися аутсайдерами під час жорст. бор.1919 р. за контроль над Укр. Нова влада поділила завойовані землі на 3 обл. - Харк.. Київськ. та Новорос..

Політика новоі влади викликала обурення та протест нар. мас. Стих. хвиля нар. невдоволення стимулювала появу ма­сового партиз. руху - вже восени у денікінському тилу діяли сотні партиз. загонів під проводом Махна, що налічували 100 тис. осіб.Денікін направив проти них численні формув.- арм. ген. Я. Слащова та кінний корпус. Після цих дій Н. Махно змушений був та відійти до Катеринослава, але денікінцям так і не вдалося зберегти контроль за Укр.. Слабкістю білогвард. скористалися більшов.. В бер. 1920 р. більшов. оволоділи всі­ма вел. містами Укр., хоча села зусиллями самообор. ще чинили опір.

Втретє прийшовши в Україну, радянська влада намагалася максимально врахувати свої та чужі помилки при формуванні моделі управління. Щоб втримати українські землі піл своїм контролем. Ленін розробив проект резолюції "Про радянську владу в Україні": форм. визнання самост. Укр.; запровадження повільніших порівняно з Рос. темпів на­ціоналізації промисл; передача селу част. колишніх радгосп. земель; зменш.обсягів продрозкладки; залучення до парт. керівницва українців; співпраця з колишніми пол. опонентами - ліви­ми партіями боротьбистів та борьбистів.

Але цей документ залишався декларацією. Із партій існувало (УКП).

3-й прихід більшовиків в Укр. ознаменувався віднов­л. політ. "воєн.-ком." та новою хвилею черв. терору. Було знову взято курс на вста­новл. диктатури.

21 квітн. 1920 р. гол. Дипломат. місії УНР А. Левицький та мін. закорд. справ Польщі Я. Домбський з метою створення єдиного антибільшов. фронту підпи­сали пол. та торг-ек. конвенції. До цього кроку Ю. Пілсудського штовхнуло бажання зняти тимчасово проблему поль.-укр. протистояння, спробувати відновити Польщу "від моря до моря". Аргументи на користь уклад. угоди були і у С. Петлюри; перехід УГА на бік А. Денікіна ослабив укр. військо; продовження боротьби за відновл. в Україні влади УНР вимагало значних запасів зброї, боєприп., амуніції та тимчасових союзників; союз з Польщею відкривав перспективи співпраці з Ант.

24 квіт.1920 р. між Польщею та УНР було укладено Варшавський дог., суть якого полягала в об'єднанні сил для бор. з більшов.(Польща мусила забезпечити петлюрівців озбр. та боєприп., а УНР поль. формування - продовольством).

В ході війни неузгоджені дії Півд.-Зах., Зах. фронтів приз­вели до того, що ні Львова, ні Варш. рад. військам взяти не вдалося. Ство­ривши шестикратну перевагу на напрямку головного удару, поль­. війська перейшли у наступ. Лише ціною значних втрат Чер­в. Арм. стабілізувала фронт на лінії Коростень - Житомир - Бердичів. Але збр. фор­мув. Пілсудського та Петлюри не вдалося реалізувати своїх планів.

Ні у поль., ні у рад. сторони не було пже сил для нанесення вирішального удару. За цих обставин у жовтні 1920 р, між Польщею та рад. Рос. було укл. перемир'я, яке примусило 35-тис. вій­сько УНР вести боротьбу самост. без найменших шансів на успіх. 18 бер. 1921 р. між сторонами було укл. Ризький мир.дог., суть якого полягала у визнанні Польщею існування УСРР та переході під контроль польської держ. Підляшшя, Холмщини, Зах. Волині та Зах. По­лісся.

№36.Західна Україна у 1918-1920 рр.

16 жовт. 1918 р. австрійський цісар Карл видає маніфест (ідеал майбутньої держ. вбачався у становленні федерації на територіі Австр.-Угор. імпер.).

18 жовт. 1918 р. лідерами пол. партій, і депутатів гал. і бук.. сеймів утвор. у Львові Укр. Наці. Раду. Постало питання про об'єднання зах.-укр. земель і проголош. Укр. держ.. На противагу українцям 28 жовт. у Кракові ство­рили польську ліквідаційну комісію, що намагалася розформувати австр. органи управління і пере­дачі влади представникам польськ. адмініс­тр..

Українські офіцери, які вер. 1918 р. Утвор. Цент­р. Військ. Комітет в ніч з 31 жовт. на 1 лист. - 1,5 тис. укр. вояків на чолі з сотником Укр. Січ. стрілецтва Д. Вітовським оволоділи голов.позиціями у Львові.

11 лист. було утво­р. виконавч. орган влади - Держ. секретаріат на чолі з К. Левицьким, а 13 лист. затверджено конститу­ційні основи новоствор.держ. - ЗУНР, Ї'Ітериторія - 70 тис. км², а насел. - 6 мли. осіб. Герб ЗУНР - Золот. Лев на синьому тлі, прапор - блак.-жовт. знамено.

Але 21 лист. поляки оволоділи Львовом. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, потім Станіслава. Молода укр. держ. шукала підтримки на міжнар. арені. ЗУНР відкрила посольства в Австр., Угор­щ., Нім., заснув. Диплом.і представництва у Кан., Італ., США. Але укр. держ. країни Антанти визнавати не поспішали.

Тоді уряди ЗУНР і Дир., намагаючись зміцнити свої позиції і реалізувати па практиці спокон­вічні мрії українців, 1 груд. 1918 р. у Фастові уклад. угоду про об'єднання ЗУНР (Гал., Бук., Закар­п.) та УНР (Наддніпр. Укр.). Проголош. Акта з'єднання - 22 січ. 1919 р. у Києві. Відповідно до закону "Про форми влади в Україні", затвердженого Труд. Конгресом Укр., ЗУНР було переймен. у Зах. Обл. УНР(ЗОУНР). Але ця істор. подія мала чисто символ. характер. т.я. ЗУНР, і УНР втра­чали позицію за поз., територ. за тер..

19 лист.1919 р. - розпуск Держ. секретаріату ЗУНР.

Реорганізов. УГА, що налічувала в сер. січ.1919 р. 60 тис. осіб, впевненіше почувала себе у ході польс.-укр. протистояння і методично витісняла по­ляків з Гал..

Збр. формув. ЗОУНР розпочали у сер. лют.1919 р. Вовчухівську операцію.

Успіш. початок операції був перерван втручанням у поль.-укр. конфлікт Антанти. Зах. держ. нап­равили 22 лют. 1919 р. до Гал. місію і з французь­ким ген. Ж. Бартелемі. Умовами делегації було вста­новл. лінії проходила так, що до Польщі відходи­ло 40% тер., Сх.Гал., Львів, Дрогобицько-Бориславський нафт. бас.. В разі прийняття угоди, Ант. визнає ЗОУНР як держ. Укр. сторона відмовила.

У трав. 1919 р. польс. уряд, намагаючись посилити свої позиц., направив на укр. фронт в Гал. та на Во­л. 80-тис. арм. ген. Й. Геллера. Вже на поч. черв.1919 р. польс. війська контролювали майже всю Гал. ЗОУНР провела реорганізацію власних влад­них структур. Вся повнота військ. та цивільної влади, за ріш. Укр. Нац. Ради, перейшла до Є. Пет-рушевича.

7-28 черв.1919 р. УГА провело Чортківську офензиву - широкомасшт. наступ. опер., що мала знову перехоп. стратегічну ініціативу у ворога. Нестача зброї та боєприпасів, посилення між­нар. тиску, перегрупування польсь. сил стали осн. причин. поразок,що почал. після 27 черв. 1919 р. Слабіюча УГА встояти не могла. 16-18 лип. її фор­мування перейшли річ. Збруч і Сх. Гал. опинилася під польсь. окуп..

Півн. Бук. за умовами Сен-Жерменсь. дог. 10 вер.1919 р. була включ. до скл. Румунії.

Закарп. за умовами Сен-Жерменсь. дог. 1919 р. Закарпаття увійшло до скл. Чехосл.

Внаслідок рад.-польсь. війни у жов. 1920 р, між Польщею та рад. Рос. було укл. перемир'я, яке примусило 35-тис. вій­сько УНР вести боротьбу самост. без найменших шансів на успіх. 18 бер. 1921 р. між сторонами було укл. Ризький мир.дог., суть якого полягала у визнанні Польщею існування УСРР та переході під контроль польської держави Підляшшя, Холмщини, Західної Волині та Західного По­лісся.

Таким чином в лист. 1920 р. зах.-укр. землі знов перебувають у скл. ін. Держав.