37. Перехід від політики “воєнного комунізму” до непу в Укр.

Після того як у листопаді 1920 р. радянські війська вибили Врангеля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні фактично завершилася.

Після закінчення громадянської війни основна частина укра­їнських земель входила до складу Української СРР — однієї з ІЗ держав, що виникли на руїнах колишньої Російської імперії. Україна у цей час мала формальний ста­тус самостійної держави, яка виявляла незначну дипломатичну активність на міжнародній арені.

Діяльність української радянської дипломатії на початку 20-х років умовно можна поділити на два суттєво відмінні ета­пи: перший (кінець 1920 — квітень—травень 1922 рр.) — рішу­чий дипломатичний прорив, вихід із ізоляції; другий (червень 1922 — серпень 1923 рр.) — поступове згортання зовнішньополі­тичної діяльності.

Вже на першому етапі чітко окреслилося коло завдань та виз­начилися основні напрями діяльності української диплома­тії: розбудова дипломатичних структур; встановлення диплома­тичних відносин та укладення договорів; створення правової ба­зи дипломатичної діяльності; робочі контакти з представництва­ми іноземних держав в УСРР. Основною метою України на між­народній арені у цей час був вихід з дипломатичної ізоляції шля­хом досягнення юридичного визнання УСРР з боку великих дер­жав, врегулювання відносин з прикордонними державами, укла­дення взаємовигідних міжнародних торгово-економічних дого­ворів.

Першу мирну угоду радянської України було підписано Ф. Ко­ном та Ю. Коцюбинським 14 лютого 1921 р. з Литвою. Протягом 1921 р, УСРР встановила дипломатичні відносини з Латвією та Естонією.

На цьому етапі плідно йшла розбудова дипломатичних структур. Усією роботою керував наркомат закордонних справ УСРР, який очолював голова Раднаркому України Раковський. Для налагодження ефективного економічного співробіт­ництва було утворено Наркомат зовнішньої торгівлі (НКЗТ). Наприкінці 1921 р. Україна мала власний експортний фонд, який становив 60 млн.крб. золотом, а до сфери впливу НКЗТ республіки за домовленістю з наркоматами Росії входили Поль­ща, Чсхословаччина, Румунія, Туреччина, Балканські країни.

Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х років характе­ризується глибокою кризою, яку визначали: економічна розруха, зумовлена тим, що тривалі воєнні дії зруйнували матеріально-технічну базу; політична нестабільність, яка була наслідком невдоволення селян продрозкладкою; голод 1921—1923 рр. який відбувся через катастрофічну посуху та неврожай 1921 р.

Майже на всій території України, насамперед у Донецькій, Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській губерніях по­ширився повстанський рух, який розглядався владою як полі­тичний бандитизм.

У березні 1921 р. Х з'їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком (незабаром РНК УСРР видав дек­рет про норми і розмір податку — загальна сума податку стано­вила 126 млн. пудів зерна замість 180 млн. пудів згідно з продрозкладкою), що поклало початок переходу до нової економічної політики.

Поява непу як нової моделі господарювання була зумовлена низкою об'єктивних причин: закінчення бойових дій, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у еко­номіці;кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилен­ня негативних явиш, стимулював відхід від воєнно-комуністич­ної доктрини; невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлюва­ло зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до проблеми відносин міста і села (Питання продрозкладки — це не тільки соціаль­но-економічна проблема, а й проблема військова, адже 77% осо­бового складу Червоної армії цього періоду становили селяни); спад світового революційного руху вичерпав надії на швид­ке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомо­гу західного пролетаріату, що змусило більшовицький режим дот­римуватися гнучкішої лінії у ставленні до селянства.

Суть непу вбачалась у зміцненні союзу робітників і селян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було вирішити проб­леми економічної відсталості країни. Спочатку неп розглядався більшовицькими теоретиками як тактичний хід, тимчасовий від­ступ. і лише згодом — як один із можливих шляхів до соціалізму. Неп — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-гро­шових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; зап­ровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленос­ті у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних еле­ментів у економіку.

38. Відбудова і розвиток народного господарства України в умовах НЕП(у).

Започаткована у роки війни політика воєнного комунізму з її продрозкладкою з кожним днем все поглиблювала прірву, що розділяла владу й основну масу населення — селянство. Незва­жаючи на це, слушні пропозиції Ю. Ларіна, Л. Троцького про необхідність заміни продрозкладки продподатком, які вносилися ще з січня 1920 р., неодноразово відхилялися прибічниками во­єнно-комуністичних методів управління.

У березні 1921 р. Х з'їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком (незабаром РНК УСРР видав дек­рет про норми і розмір податку — загальна сума податку стано­вила 126 млн. пудів зерна замість 180 млн. пудів згідно з прод-розкладкою), що поклало початок переходу до нової економічної політики.

Поява непу як нової моделі господарювання була зумовлена низкою об'єктивних причин. 1. Закінчення бойових дій, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у еко­номіці. 2. Кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилен­ня негативних явиш, стимулював відхід від воєнно-комуністич­ної доктрини. 3. Невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлюва­ло зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до проблеми відносин міста і села. 4. Спад світового революційного руху вичерпав надії на швид­ке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомо­гу західного пролетаріату, що змусило більшовицький режим дот­римуватися гнучкішої лінії у ставленні до селянства.

Суть непу вбачалась у зміцненні союзу робітників і селян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було вирішити проб­леми економічної відсталості країни. Спочатку неп розглядався більшовицькими теоретиками як тактичний хід, тимчасовий від­ступ. і лише згодом — як один із можливих шляхів до соціалізму. Неп — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-гро­шових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; зап­ровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленос­ті у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних еле­ментів у економіку.

Протягом 1921—1922 рр. формується непівська модель орга­нізації суспільства, яка фактично реалізовувалася на практиці. Ця модель базувалася на концепції шляху до соціалізму через держав­ний капіталізм. її складовими частинами були в політико-ідеоло­гічній сфері — жорсткий однопартійний режим; в економіці — адміністративно-ринкова система господарювання. Принципови­ми факторами економічного розвитку країни ставали: державна монополія (мінімальний зв'язок Із світовою економікою) у зов­нішній торгівлі; державна власність на крупну та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, діючий в обмеженому вигляді лише на рівні трес­тів (об'єднань підприємств), що перебували у власності держави; нееквівалентний обмін з селом на основі продподатку; гальмуван­ня розвитку крупного індивідуального господарства на селі.

Реальні наслідки заміни продрозкладки продподатком стали відчутними неодразу, оскільки продподаток мав стягуватися з уро­жаю 1921 р., до того ж на практиці цей процес здійснювався мето­дами продрозкладки. Офіційна відмова влади віл практики реквізицій піл час хлібозаготівель і свобода торгівлі пробуджували зацікавленість се­лянина в ефективнішому веденні власного господарства.

З переходом до непу почала відроджуватися кооперація. Протягом короткого часу сільськогосподарська коопера­ція республіки зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції: до 37% планової заготівлі зерна і майже 50% технічних культур. До кінця відбудовчого періоду в Україні усіма видами кооперації була охоплена більша частина сільського населення республіки.

Контролюючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям (кооперативам, артілям та ін.), а також приватним особам дрібні підприємства. В Україні 1921 р. в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Замість централізо­ваних управлінь (главків), що гальмували неп, було запроваджено трести, які стали основними ланками управ­ління державною промисловістю. ("Тютюнтрест", "Маслотрест", "Цукротрест", "Південьсталь"). Всього у республіці було створено 21 республіканський і 54 гу­бернські трести, які мали широку господарську самостійність.

Госпрозрахунок фактично не поширювався на підприємства, що входили до складу трестів. Тому ні промислові підприємства, ні їхні трудові колективи не одержали господарської самостійності.

Приватний капітал у перші роки непу конт­ролював 75% роздрібного товарообігу республіки, її пожвавлен­ня, що, безумовно, стимулювало розвиток економіки, водночас зумовлювало і посилення негативних факторів — спекуляції, кон­трабанди, шахрайства та ін. (фінансова криза 1922 р., криза збуту 1923 р., товарний голод 1924 р., зростання інфляції 1925 р.)

Тільки у 1928—1929рр. в Україні вироблено електроенергії на 138% біль­ше ніж 1913 р., кам'яного вугілля — на 119,3%, сталі — на Ї17%. Поступово виходило з кризи і сільське господарство республіки, яке за обсягом валової продукції вже 1927—1928 рр. дещо пере­вищило рівень виробництва 1913 р. Водночас сільське господар­ство помітно відставало від промисловості, Якщо 1927—1928 рр. порівняно з попереднім роком обсяг промислової продукції ви­ріс на 19,5%, то сільськогосподарської — лише на 6%.

Неп не міг остаточно стабілізу­вати економічний розвиток (формаційні пошуки приводили не до позитивних зрушень, а до появи кризових явищ). Завдяки "відбудовчому ефекту" (завантажувалося наявне облад­нання, використовувалися староорні землі та ін.), відбувалося зростання економічних показників. Коли наприкінці 20-х років резерви було вичерпано, країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. Стояла альтернатива: або низькі темпи розвитку господарства на базі непу і відста­вання від провідних капіталістичних країн, або ж відмова від рин­ку, повернення до адміністративних методів, концентрація ресурсів і ривок важкої індустрії.

Поглиблення непу виявляло політичні та соціальні протиріччя (економічний плюралізм диктував необхідність появи плюралізму політичного, адже приватний сектор хотів мати допуск до політичних та юридичних важелів, щоб надійно га­рантувати захист власних економічних інтересів). Більшо­вицька партія ділитися владою не збиралася. Тому розвиток рин­кових відносин, який сприяв відбудові економіки, суттєво деста­білізував ситуацію політичну.

Прогресуюче розшарування суспільс­тва, поява безробіття, безпритульності спричинили зростання со­ціальної напруги. Почали лунати голоси про "ганебний відступ" перед капіталізмом, "здачу позицій соціалізму", "капітуляцію пе­ред буржуазією". Логічне питання "За що боролись?" починає в середині 20-х років звучати все гостріше... За таких обставин у 1929 р. більшовицьке керівництво і вирішило здійснити "вели­кий перелом", відкинувши неп.