3.Передумови утворення держави у східних слов’ян. Держава антів. Заснування Києва.

Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених І—П ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни фігурують під назвою венеди (венети). За цими знахідками вчені зробли висновок, що територія розселення слов’ян безпосередньо прилягала до Балтики. Йор­дан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки слов’ян: вене­ди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і склавини (Подунав’я). Першопоштовхом процесу розселення східних слов’ян стало переміщення готів з При­балтики до Причорномор’я. Готські племена, що осіли у пониз­зі Дніпра, отримали назву остготи, а ті, які зосередилися між Дністром та Дунаєм, — вестготи. У 375 p. готів перемогли гуни, частково їх підкоривши і витіснивши з Причорномор’я. Гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої став Аттіла. Про силу цього державного утворення свідчать вдалі походи гунів у Східну Римську імперію. Проте після кількох поразок від римлян та їхніх союзників, смер­ті у 451 p. Аттіли гунська держава поступово втрачає силу і роз­падається. Ці історичні події суттєво вплинули на долю слов’ян­ства. Відчувши, що гуни вже не становлять серйозної небезпе­ки, не перешкоджають міграції, слов’яни, починаючи з V ст., великим потоком вирушили у візантійські землі. Починаючи з 527р., походи антів на Константинопіль стають регулярними, що свідчить про могутність антського племінного союзу. Наприкінці VII ст. слов’яни майже повністю ово­лоділи Балканським півостровом, проникли до Малої Азії.

Видатний український історик М. Грушевський вважав антів предками українського народу. Держава антів існувала три століття. Анти у ході Ве­ликого переселення народів проникли на Балкани, Верхній Дніп­ро, Донець та Дон. Згодом вони зазнали поразки від аварів із Центральної Азії. Наслідком аваро-слов’янських воєн (568—635 pp.) стало знесилення, а потім і розпад антського союзу. Починаючи з 602р., анти в історичних джерелах не згадуються.

Протягом 7-8ст. східні слов’яни продовжували розселятися. Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших племен належали древляни - на північному заході, сіверці - на північному сході, уличі й тиверці - на півдні і волиняни та дуліби - у західній частині країни.

Становлення державності у східних слов’ян є наслідком їхнього суспільного розвитку. Еволюція родоплемінної організації, збільшення об’єдна­них територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає і на перший план у політичному житті виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше—спадкова). Далі зростаюча зовнішньополітична активність держави, посилення соціально-політичної ролі кня­зівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену гілку влади, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише сило­вою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган пуб­лічної влади. Прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумови­ла появу постійних органів примусу.

Підвищення продуктивності праці й зростання виробництва додаткового продукту сприяли змінам у соціаль­ній сфері. Земля і результати праці на ній все частіше почали переходити у власність окремих сімей, які ставали своєрідними господарями. Внаслідок чого виникає приватна власність. Поступово розгортається процес розпаду родових патріархальних зв’язків і відбувається перехід до сусідської територіальної общини. Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному розшару­ванню, розкладу родово-общинного ладу, формуванню феодаль­ної системи.

Щодо виникнення Києва єдиної думки у істориків не існує. Більша частина істориків вважає, що Києв було засновано у другій половині 5-го ст. н. е.(у 1982р. умовно було відзначено його 1500-річчя). За літописом, Київ заснував Кий з братом Щеком, Хоривом і сестрою Либіддю, назвавши місто своїм ім’ям.