30. Українське питання в роки першої світової війни.

Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція, Ро­сія), але поступово у її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування в світі, загарбання чужих територій, встановлен­ня контролю за ринками збуту та джерелами сировини, пос­лаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, кон­центрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі.

Трагедія українського народу полягала в тому, що він всупе­реч власній волі був втягнутий у війну, а його землі стали об'єк­том експансії воюючих сторін. Загарбання українських земель було невід'ємною частиною агресивних планів основних учасни­ків ворогуючих блоків. Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь, Німеччина, за словами "сталевого короля" Августа Тіссена, що прозвучали на початку Першої світової війни: "Росія по­винна віддати нам прибалтійські провінції.., частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям...", російське самодержавство прикриваю­чись ідеєю "об'єднання усіх руських земель" під владою російсь­кого царя акцію приєднання Гали­чини, Буковини та Закарпаття.

З початком війни українські землі перетворилися на арену во­єнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії пере­бувало 3,5 мли. українців, у австроугорській — 250 тис.

Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914р. у Львові Головна Українська Рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демокра­тична партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький. Радою 3 серпня 1914р. випущено маніфест. За ініціативи Головної Української Ради незабаром було створено легіон Українських січових стрільців (УСС). Дотримуючись класичного імперського правила "не озбро­ювати підкорені народи та не створювати з їх представників чис­ленні національні бойові одиниці", Австрійська імперія, навіть маючи гостру потребу у живій силі, чинила певні перешкоди при формуванні легіону. Так з 28 тис. бажаючих до УСС було зара­ховано лише 2,5 тис. осіб.

Водночас з утворенням Головної Української Ради група емігрантів із Східної України (Донцов, Дорошенко, Жук, Скоропис-Йолтуховський та ін.) заснували у Відні свою орга­нізацію — Союз визволення України (СВУ).

Програмною метою СВУ було утворення самостійної Україн­ської держави, встановлення конституційної монархії, заснуван­ня демократичного устрою, надання рівних прав і свобод предс­тавникам усіх національностей, забезпечення самостійності укра­їнської церкви. СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допомо­гу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України.

Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Укра­їні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). їхня газета "Рада" на початку війни закликала українців стати на захист російської держави. Очевидно, тими ж мотивами керувалася і частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою, яка закликала українців виконати "свій обов'язок громадян Росії". Відомі представники українського руху Дорошенко, Вязлов, Ніковський брали участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст, створеного з метою посилення оборонного потенціалу ро­сійської імперії.

На початку війни емігранти-москвофіли Західної України утворили в Києві "Карпато-рускій освободітельниїй комітет", який закликав галичан зустрічати російську армію як визволи­тельку. Водночас значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка займала антивоєнні позиції.

Одне за одним у Російській імперії закриваються демократичні українські видання "Рада", "Дзвін", "Україна", "Рідний край", "Літературний вісник" та ін. Лідера українського руху М. Грушевського було заслано до Сим­бірська. Логічним продовжен­ням цієї думки, своєрідним підґрунтям майбутніх репресив­них акцій стала і його заява у Державній думі 1915 р. про те, що український рух у Росії фінансується Німеччиною. Не в кращому становищі опинилися й українці Австро-Угорщини.

Поступово офіційна австрійська влада відходить від власних заяв початкового періоду війни щодо доцільності утворення незалежної України. Зменшується матеріальна підтримка ді­яльності СВУ, звужується сфера її діяльності, планується пе­ренесення штаб-квартири цієї організації з Відня до нейтраль­ної країни. Звинувачене у русофільстві українське населення Галичини масово потрапляє до концентраційних таборів.

Під час війни в скрутному становищі опинилося населен­ня Галичини й Буковини. На початку війни галицькі та буковинські землі були завойовані російськими військами. Основною метою російської адміністрації було знищення основного центру українського національного руху, що зосе­реджувався у цих землях, та створення передумов для органіч­ного їхнього включення до складу російської Імперії ("заходи" генерал-губернатора Галичини графа О. Бобринського).

Війна принесла українським землям руйнацію господарст­ва, гальмування поступального розвитку, деформацію структу­ри виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова про­мисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів'я коней та свиней зменшилося на 60%, овець - на 47%. Якщо 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємство, то 1915 р. — лише 2849. На 1917 р. з 4 млн. селянських госпо­дарств 1,8 млн. дворів були без коней, У цей час в селах зали­шилося лише 38,7% працездатних чоловіків. Водночас з дегра­дацією господарства у роки війни зростала Його залежність від іноземного капіталу. Тільки 1916—1917рр. 74% іноземних вкладів у розвиток кам'яновугільної промисловості Російської імперії було зроблено у підприємства Донбасу.

Мирний договір між УНР і країнами німецького блоку було підписано 26 січня 1918 р., тобто саме того дня, коли війська М. Муравйова захопили Київ. Підписана угода передбачала: — встановлення кордонів (кордон між УНР та Австро-Угор­щиною пролягав по лінії Хотин—Гусятин—Збараж—Броди—Сокаль, майже вся Холмщина і ПІдляшшя поверталися УНР); — відмову від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною; — взаємний обмін військовополоненими; — взаємний обмін надлишками промислових та сільськогос­подарських товарів; — встановлення взаємних митних пільг та режиму найбіль­шого сприяння у прикордонному товарообміні; — налагодження дипломатичних відносин.

Не знайшовши формули компромісного рішення з більшо­виками, німці 18 лютого 1918 р. розпочали широкомасштабний наступ. За день до цього М. Любинський від імені Центральної Ради звернувся до німецької сторони з проханням "надати допо­могу українському народові у важкій боротьбі за своє існуван­ня". Центральна Рада розраховувала, що ця допомога цілком мо­же обмежитися введенням на територію України двох дивізій, сформованих у Німеччині та Австро-Угорщині з військовополо­нених українців (майже ЗО тис, осіб). Проте німецький блок не бажав ризикувати і перетворювати договір з УНР, і тому німець­кий та австро-угорський уряди наполягали на введенні в Україну власних регулярних військ.

№31 Українська революція. Створення Укр.Центр.Ради та її боротьба за автономію України.

Стихійна хвиля нар. невдоволення, швидко набира­ючи силу, переросла у революцію. З 23 лют. до 2 бер. Самодерж. впало і фактично в країні встан. рес­публіканський лад. Після Лютневої рев. влада формально перебувала в ру­ках Тимчасового уряду, що отримав повноваження від лібе­ральних кіл Держ. думи. Його опорою були торг.-промисл. бурж., землев­л., чиновництво та інтелегенція кадетської орі­єнтації.

У центрі і на місцях виникають орг. вла­ди - Ради солд. і роб. депутатів В сер. 1917 р. в Укр. їх налічувалося 252. У Радах домінували загальнорос. соц. партії есерів та соц.-демократів. Кадети та есеро-мсншовицький блок визнавали за Укр. тільки право на нац.-культурну авт.. Такі події зумовили появу 4 бер. 1917 р. в Укр. ще одно­го альтернат. центру влади — Центр. Ради - громадсько-пол. об'єднання. Важливу роль у її створенні, відіграли 3 провідні укр. партії; Укр. партія со­ціалістів-рев. (М. Ковалевський, М. Шаповал), Укр.соц.-дем. робітнича партія (В. Винничснко, С. Петлюра) та Укр.партія соц.-федералістів (Д. Дорошенко, С, Єфремов). Гол. Ц.Р. було обрано М. Грушевського. До Ц.Р. було обрано 118 членів.Після провед. Військ.-сел. З`їздів к серпню 1917 р. -798 чл.

Ц.Р. була уособ­ленням трьох представництв: нац., соц.-класового та територіального. Такі ідейні засади забезпечили їй широку нар. підтримку. При­хильність до Ц.Р. висловили військ., селянськ. та робітнич. Всеукр. з'їзди, скликані у тр. 1917 р. Добу Центральної Ради на два етапи: автономістичний (бер 1917 р.-січ. 1918 р.) та самостійницький (січ.-квіт. 1918 р.).

Скликаний 6-8 квітня 17р. після утвор. Ц. Р. Всеукр. Нац. конгрес під час напружених дис­кусій визначив базовий принцип держ.-творення; "тільки нац.-територ. автономія Укр. у змозі забезпечити пот­реби укр. Нар. і всіх інших нар., що живуть на укр. землі".

Ц.Р. вимагає визнання і схвалення Тимч. урядом автономії Укр.. У тр. 1917 р. до Петрограда виїхала представницька дел., очолювана лі­дерами найвпливовіших українських партій - В. Винниченком, М. Ковалевським та С. Єфремовим. Тимч. уряд відхилив вимоги Ц.Р. знайшла таке рішення: 10 черв. 1917р. вона прий­має 1 Універсал., у якому прогол. автономію Укр. і підк­реслює, що "однині самі будемо твор. наше життя".Одним з перших кроків після прогол. 1 Універ. стало створення 15 черв. Ген. секр. на чолі з В. Винниченком. Така актив. держ. діяльність викликала занепоко­єння у Петрограді. Червневі масові демонстр. у столиці Рос., поразка на Півд-Зах. фронті, що призвела до втрати Галичини, зумовили гостру пол. кризу.

28 черв.1917 р. для перегов. до Києва прибуває делег. у скл. О. Керснсько-го, М. Тсрещенка , яка, маючи на меті втримати ситуацію під контр., - "вдержати все, що можна вдержаги", мусила визнати авт. права Укр. Знайдений компроміс став причиною урядової кризи в Росії. Але угода була підтр.. Надалі її зміст етап основою II Універ. Ц.Р., прогол. 3 лип.1917 р. В цьому док. вказувалося на поповне­ня представниками нац. меншин, які проживають її укр. землях, Ц.Р. перетво. на єдиний найви­щий орган рев. Дем. Укр.. Ц.Р. ви -ділить зі свого скл. відповідальний перед нею орган - Ген. секретаріат, який після затисрджння Тимч. уря­дом стане носієм найвищої крайової влади цього уряду її Укр. Ц.Р. брала зобов'язання зміцн. новий лад і офі­ційно виступала "проти замірів самовільного здійснення авт. Укр. до Всерос. Учредительного Зібрання".

Започаткована II Універсалом криза Тимч. уряду, ста­ла прологом заг. Пол. кризи в Рос. Спроба більшовиків 3—5 липня розпочати збр. пов­ст. у Петрограді проти Тимчасового уряду ще більше загост­рила ситуацію. Наростаюча криза та пол. невизначеність ситуації під­штовхнули до активних дій самостійників. 4-6 лип. у Києві відбувся збр. виступ полку ім. П. Полуботка, який мав на мсті встан. контроль над Києвом і змусити Ц.Р. прогол. Сам. Укр.. Проте виступ придушено.

Дотримуючись узятих на себе зобов'язень представниками Тимч. уряду, Ц.Р вводить складу Ради і Ген. Секр. 30% і нац. меншин, а 16 лип. 1917 р.прийму управління Укр.", в якому визначає обов'язки права та межі компетенції Ген. Секр..Це була основа конст., що базувалася на принципах авт.устрою Проте Тимч. уряд не затвердив цього док. і 4 серп. 1917 р. видав "Тимчасову інстр. для Ген. секр", що суттєво обмежувалаправа Укр.

1. Генеральний секретаріат мав стати орг. Тимчас. уряду.

2. Ц.Р. позбавлялася законодавч. прав.

3. До складу Ген. секр. входю не 14, а ли­ше 7 секретарів, 4 - предст. нац.менш.

4. Укр. територ. звужувалась до 5 губерній (Київсь­к., Вол., Поділь., Полт, Черніг.).

І хоча В. Винниченко назвав "Інструкцію" "миршавим клап­тиком паперу", а більшість Ц.Р. зустріла її з обу­ренням, була прийнята резолюція, що не ухвалювала, але не відкидала її.

Ц.Р. розпочала підгот. роботу до склик. Укр. Устан. зборів. У відповідь на це міністр юстиції Тим­ч. уряду порушив слідчу справу проти чл. Ц.Р.

Отже, прогол. авт.Ц. Р., відповідало вимогам часу і було лог. кроком у розв. Укр. нац.-дем. рев.. Тривале пе­реважання в Укр.і авт. настроїв над самостійниць­кими(протяго майже всього 1917 р.), яке виявилося у трьох Універ. Ц.Р., пояснюється тим що авт. була однією з принцип-х. програмних установок до­мінуючих у Раді пол. партій; ідея самості. ще не на­була поширеності та визнання у масах; укр. пол. елі­та сподівалася, що рос. дем. справедливо вирішить нац. пит.;

Жовт. Більшов. повст. та падіння Тимч. Уряду радикально вирішували част. проблем і в той час - породили нові. Ц.Р. в день петроград­ського перевороту ініціює утвор. 24-25 жовт. у Києві "Крайового коміте­ту охорони. Револ. в Укр.", до скл. якого входили пред­ставн. різних пол. та громадсь. Організ.,(більшов.:Г.П'ятаков;Крейсберг).

№32.Украінська Народна Республіка:від проголошення до гетьманського перевороту.

У жовт. 1917 р. в Укр. розгорнулася боротьба між 3 пол. силами - прибічниками Тимч. уряду, опор­ною точкою яких був штаб Київськ. військ. округу (КВО);більшовиками, які користувалися підтримкою рад роб. і сел. депутатів та нац. силами, що гуртувалися навколо Ц.Р.. Більшовики Укр.на короткий час встановили рад. владу у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Проскурові, Рівно­му. Спроба більшов. розгорнути повст. у Києві зустріла актив. опір з боку сил під­контрольних КВО.

29-31 жовт.тривали жорстокі бої. Спочатку Ц.Р. займала нейтральну позицію, але коли ситуація стала кризовою, намагаючись відстояти нац. інтереси, радівці активно почали впливати на розвиток подій. Вони уклали компромісну угоду з більшов. і примусили штаб Київськ. військ. округу та комісара Тимч. уряду в Києві 31 жовт. погодитися на умови миру, запропоновані Ц.Р. (припинення збр. опору, виведення КВО військ, розформування. офіцер. загонів) .

7 лист. 1917 р., вона ухвалює III Універсал, у якому прогол. утвор. Укр. Народної Республіки (УНР) - 9 укр. губерній. Цей док. Включав в себе: скасув. поміщ. землеволод.; зап­ровадження 8-год. роб. дня; встан. держ. контролю над виробництом; надання нац. менш. "нац.-персональн. автономії."; забезпечення укр. нар. дем. прав ; скасув. смер­тної кари, амністію пол. в'язням; скликання 9 січ. 1918 р. Укр. Установчих зборів. На жаль, універсал все ж залишив федер. зв'язок із Рос..На події в Україні в цей час впливають зовнішньопол. чинники: зміцнення більшов. влади у Рос., Її бажання втримати під кон­тр. укр. землі;

Каталізатором подій 3 груд. 1917 р. став Ма­ніфест РНК до укр. нар. з ультимативними вимогами до Ц.Р. що надійшов до Києва радіотелегр. З груд. У цьому док., підписаному В. Леніним та нар. комісаром закордон. справ Л. Троцьким, з одного боку, визнавалася УНР, а з іншого - робилися грубі втручання у внутр справи. Ультиматум Раднаркому містив 4 вимо­ги до Ц.Р.: відмовитися від утвор Укр. фронту, не пропускати через Укр. козачі формув. з фронту на Дон, пропустити біль­шов. війська на Півд. фронт, припинити роззбр. рад. полків і червоноарм. В разі відмови вимог РНК огол. Ц.Р."в стані відкр. війни проти рад. вла­ди в Рос. і на Укр".

4 груд. у Києві розпоч. роботу 1-й Всеукр. з'їзд рад, на якому більшов. хотіли здійсн. внутр. переворот та захоп. владу дем. шляхом, але се­ред 2,5 тис. делегатів вони становили дуже малий %, тому не могли оволод. владою, тому разом з лівими есерами, дея­кими укр. соц.-дем.(127осіб) залишили Всеукр. з'їзд рад і пе­реїхали до Харкова.

11-12 груд.1917 р. відбувся альтернат. з'їзд Рад, що проголосив. вста­нов. Рад. влади в УНР і обрав Центр.вико­навч. комітет рад Укр. (Головою ЦВК - Ю. Медвєдєв).

Після відхил. Ультим., починаючи з 5 груд. 1917 р., Ц.Р. персбувала у стані війни з Раднаркомом Рос., захопивши Харків, більшов. війська у сер. груд. оволо­діли залізнич. вузл. - Лозовою, Павлоградом, Синсльннковим. Діями рад. військ керував харків­ський центр, во склад якого вход. В. Антонов-Овсієнко, М. Муравйов та Г. Орджонікідзе. У Києві 15 груд. було утвор. Особливий комітет з оборо­ни Укрю (М. Порш, С. Петлюра). Опорою Ц.Р. були Гайдамацький Кіш Слобідської Укр., Галицький курінь січ. Стрільців. та добров. формув.

Виріш. події розпоч. 25 груд., коли В. Антонов-Овсієнко віддав наказ про наступ 30-тис. рад. вій­ську проти УНР. Просуваючись прискор. темпом, війська Муравйова, швидко оволод. Катериносла­вом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, відкри­вався шлях на Київ. Для Ц.Р. голов­н. стали 3 завдан.: мобіліз. та організ. укр. народу для відпору агресору; формально відмежуватися від біль­шов. реж.; створити передумови для самост. пере­говорів з Нім. та її союзн.. IV Універсал, ухвалений 9 січ. 1918 р. В ньому прогол.: "Однині УНР стає самост., ні від кого не залежною, вільн., сувер. Держ. Укр. нар.".. Ц.Р. зак­ликала всіх до боротьбі з "більшов. та ін.нападн.".

В 4 Універ. Також:

- на уряд покладалося завд "цілком самост." довес­ти до кінця перегов. з Центр. державами та укласти з ними мир (після нього планув заміна армії роб. міліцією; перевед. Заводів з воєн. на мирний стан, збільшення прод-ії нар. спожи­вання.);

-гарантувалася передача землі сел. без викупу ще до початку весняних робіт;

- прогол. націоналізація лісів, вод та підземних ба­гатств краю;

- брався курс на запровадж. монополії на вироб-во і торг. залізом, тютюном та ін. і встановл. держ.-народн. контролю над усіма банками;

— ставилося завд. скликати Укр. Установчі збори, які б схвалили Конст. УНР.

Але цей юридичний акт було прогол. надто пізно. На поч. 1918 р. Ц.Р. втрачає позицію за позицією - в сер. січ. Рад. владу було встановлено у Микол., Одес., Херс. та ін.

Неріш. та непослідовність Ц.Р. призвели до того, що у виріш. момент 16 січ. 1918 р. у бою під Кругами де вирішув. доля Києва, вона могла розрах. лише на 420 сту­дентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинула у нерів­ному протистоянні.

2 груд.1917 р. між країн. Нім., Австр.-Угорщ., Ту­р., Болг. та Рад. Рос. було підпис. угоду про мир. Ген. Секр. Ц.Р. 12 груд. 1917 р, звернувся до всіх вою­ючих сторін щодо участі укр. делег. в переговорах. Країни нім. блоку погодили­ся. Мирний дог. між УНР І країн. нім. блоку було підпис. 26 січ. 1918 р., того дня, коли війська Муравйова захоп. Київ, що вплинуло на повнова­ж.ення членів укр. делег., але держ. інтереси змуси­ли делег. Нім. та Австр.-Угорщ. закрити очі на це . Підписана угода передбачала:

- встан. кордонів і майже вся Холмшина і Підляшшя поверталися УНР;

- відмову віл взаємних претензій на відшкодув. збитків, заподіяних війною;

- обмін військовопол.;

- обмін надлишками пром. та с/г тов.;

- встан. взаємних митних пільг та режиму найбіль­ш. сприяння у прикордон. товарообміні;

- налагодж. дипломат. відносин.

Ц.Р. розрахов., що ця допомога німців цілком обмежиться введенням на тер. Укр. 2 див., сформованих у Нім.і та Австр.-Угорщ. і з військовопол. укр.(майже ЗО тис. осіб). Під тиском 450-тис. армади нім. більшо­в. втрачали позиції і вже 2 бер. була відновл. влада УНР. До трав. Нім.-австр. військо зайняло майже всю Україну і Крим. Розуміючи, що Ц.Р. не може гарантув. цент­ралізов. влади, стабільних поставок продоволь., нім. Командув. почало схил. до пошуків встан. ін. влади в Укр. Врешгі-решт ставка була зроблена на колишнього царськ. Ген. П. Скоропадського.

29 квіт. 1918 р. Ц.Р. ухвал. Конст. УНР, а Всеукр. Хлібороб. з'їзд прогол. Скоропад­ського гетьманом Укр.. Внаслідок безкровн. дер­ж. перевор. Ц.Р. була розпущена і в укр. землях виникло нове держ. утвор. - гетьманат "Ук­р. держава".