• Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини не мали власного автономного устрою. Уряди цих країн прагнули до посилення контролю над українськими територіями.

2.Політика Польщі

Польський уряд намагався витравити такі поняття, як “Україна” та „українці, застосовуючи замість них терміни “Східна Малопольща”, “русини”. У 1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах. У 1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов’язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних меншин. Урядові кола, повернувшись до ідеї однонацiональної польської держави, розгортають репресії проти українцiв, здiйснюють полiтику жорстокої асиміляції.

Польський уряд роздiлив країну на двi території — Польщу А” i Польщу “Б”. До першої входили корiннi польськi землi, до другої - переважно захiдноукраїнські i захiднобiлоруськi. Сприяючи розвитку промисловостi в Польщі “А”, уряд у той же час свідомо гальмував промислове будiвництво в Польщі “Б”. 85% пiдприємств Схiдної Галичини були дрiбнi. На кожному з них працювало менше 20 чоловiк. Господарство краю розвивалося вiдповiдно до iнтересiв польської економіки. Переважали ті галузі, які забезпечували високі доходи без значних капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробна мінеральної сировини.

Визначальну роль в економіці західноукраїнських земель відігравав аграрний сектор. Проте розвиток сільського господарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних урядів. Аграрні реформи, які були проведені в 1919 році Польщею, не ліквідували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а польським колоністам (в колонізаційний фонд у Східній Галичині, Волині та Поліссі було виділено 445 тис. га землі).

Тяжким було і соціальне становище населення: низький життєвий рівень, жорстока експлуатація, високий ріст безробіття, захворюваності і смертності.

Складне соціально-економічне становище зумовило еміграцію із західноукраїнських земель (переважно із Галичини). За 1919-1939 рр. емігрувало 190 тис. чоловік.

Отже, внаслідок колонізаторської політики, економіка Західної України перебувала в застої.

Захищаючи себе від соціально-економічного гноблення, місцеве населення, долаючи великі труднощі, створювало десятки кооперативних підприємств: споживчо-закупівельних, торгових, фінансово-кредитних та ін. Кооперація організовувала основні ділянки економічного життя і стала важливим його чинником.

На відміну від співвітчизників у Радянській Україні, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін.

3. Політика Чехословаччини

Уряд Чехословаччини здiйснював бiльш помiрковану полiтику щодо Закарпаття. Але i ця полiтика була спрямована на те, щоб намагалися переконати українське населения, що в нього немає батькiвщини, що українська мова є для нього “чужою”. Щоб забезпечити доступ української молодi до вищої освiти, вченi Наукового товариства iм. Т. Г. Шевченка та Ставропiгiйське Діяльнiсть пiдпiльного унiверситету стала виявом високого рiвня національної свiдомостi захiдноукраїнського населения, його прагнення вiдстояти нацiональну гідність українцiв.

* В Закарпатті у 1926 р. нараховувалося лише 92 підприємства і 6,7 тис. робітників. За двадцять років тут не було збудовано жодного значного підприємства.

Аграрні реформи, які були проведені в 1919 році Чехословаччиною, не ліквідували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а чеським колоністам (в колонізаційний фонд у Закарпатті було виділено 19 тис. га).

У 1938 році в результаті Мюнхенського зговору західних держав з Гітлером до Німеччини відійшла заселена німцями частина Чехословаччини, почалося розчленування держави. В цих умовах чеський уряд 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпато-української автономії. Уряд автономії очолив лідер українців Августин Волошин. В лютому 1939 р. при підтримці Німеччини було обрано Сейм Карпатської України і сформовано Карпатську Січ – військову організацію, що налічувала 5 тис. бійців.

Але 15 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася окупація Закарпаття Угорщиною. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, проте вона опинилася в міжнародній ізоляції, а Карпатська Січ не змогла зупини окупантів. І вже через декілька годин після проголошення незалежності Закарпаття було повністю

окуповане угорськими військами, уряд А.Волошина змушений був емігрувати.

• Проголошення незалежності Карпатської України мало велике історичне значення: воно сприяло перетворенню населення краю в національно свідомих українців, продемонструвало прагнення українського народу до утворення власної держави.