Рекомендована література

Алексєєв Ю. М., Вертегел А. Г., Даниленко В. М. Історія України: Навч. посіб. – Каравела, 2004.

Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К: Видавничий центр „Академія”, 1999.

Бойко О. Д. Історія України (запитання і відповіді), - К: 1997.

Субтельний О. Україна: історія. - К: „Либідь”, 1993.

Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України /Ред. Я. Грицак, О. Романів. Львів: Видавництво Наукового товариства імені Т. Шевчен-ка у Львові, 1992.

Історія України Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В. Ю. Короля. – К: Видавничий центр „Академія”, 2001.

Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге, зі змінами. – Львів: Світ, 1998. в особах XІX - XX ст. - К: 1995.

Історія України: Курс лекцій:У 2 кн. - Від найдавніших часів до кінця XX століття/ Мельник Л. Г., Гуржій О. І., Демченко М. В. та ін. -К.: Либідь, 1991.

Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге вид. Виправлене і доповнене. - К.: „Каравела”, Львів: „Новий Світ – 2000”, „Магнолія плюс”, 2003.

Тема 9. Україна на початку хх століття (1900 – 1914) і в роки першої світової війни.

План.

1. Соціально-економічний розвиток. Загострення класових протиріч.

2. Причини і початок революції 1905-1907 рр. Етапи розвитку рево-люційних подій в Україні. Активізація національного руху під час революції.

3. Столипінська реформа в Україні.

4. Загостренння соціально-економічних та міжнаціональних відносин на західноукраїнських землях. Місцеві українські партії та їх прог-рамні цілі.

5. Україна в роки першої світової війни:

а) причини і характер війни. Україна в планах Росії, Німеччини і Австро-Угорщини;

б) політика Австро-Угорщини і Росії на західноукраїнських землях під час війни;

в) ставлення до війни українських партій та громадських організацій;

г) Наростання національно-визвольної боротьби в Україні. Спілка визволення України. Українські січові стрільці;

д) визрівання передумов української революції.

Знати:

• хронологічні рамки даного періоду;

• яким було становище України на поч. ХХ століття?

• як революція 1905-1907 рр. в Росії вплинула на Україну?

• які соціально-економічні зміни зумовила в Україні Столипінська аграрна реформа?

• у чому проявилася національна трагедія українців у першій світовій війні?

Ключові терміни і поняття

* конституцій на монархія; * соціально-економічна модернізація;

* колонія; * буржуазно-демократична революція

* Антанта; * Четвертний союз;

* парламент; * шовінізм;

* іноземний капітал; * сільська община;

* лібералізація; * перша світова війна.

1. Рубіж ХІХ –ХХ ст. в Україні був періодом завершення промислового перевороту і переходу до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість – над важкою). Ці кардинальні зміни відбувалися у надзвичайно складних умовах. Російська імперія, як і більшість країн світу, пережила в 1900-1903 рр. економічну кризу. 1904-1908 рр. були роками депресії і лише в 1909-1913 рр. почалося промислове піднесення.

Українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас в силу обставин ( вигідне географічне роз-ташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала свої особливості. Економічна криза, загостривши конкуренцію і посиливши поляризацію підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об’єднати сили. Вже на поч. ХХ ст. Україна за рівнем кон-центрації промислового виробництва в основних галузях промисловості була не тільки лідером Російської імперії, а й посідала одне з перших місць у світі.

Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівно-мірний розвиток її регіонів. Якщо південь України дуже швидко перейшов на капіталістичні рейки і почав бурхливо розвивати промислове виробництво, то південно-західний регіон орієнтувався головним чином на аграрний сектор і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація прмислових районів. Донбас став центром вугільної, Нікопольський басейн – марганцевої, Кривий Ріг – залізорудної, Правобережжя і Лівобережжя – цукрової промисловості. Ці центри з часом набули загальноросійського значення.

Важливо, що українські землі наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. стали одним з головних промислових районів Російської імперії. Саме тут у 1913 р. вироблялось 69 % загальноросійської продукції чавуну; 57 % сталі та 58 % прокату. На Україну в цей час припадало 20,2 % усієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії.

Однак, незважаючи на те, що на території України був зосереджений такий величеззний промисловий потенціал, вона залишалася сільського-сподарським районом Російської імперії, в якому проживало в селах 80 % населення. Промисловому розвиткові Наддніпрянської України на поч. ХХ ст. були притаманні: концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України в один з головних промислових районів Російської імперії.

В аграрному секторі України у цей період зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; посилилася експлуатація народних мас; загострилася проблема аграрного перенаселення тощо.

У другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст., незважаючи на залишки кріпосництва, аграрний сектор західноукраїнських земель поступово перехо-див на капіталістичні рейки. Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства; поліпшуються знаряддя праці, застосувуються добрива; розширюються посівні площі.

Однак ці позитивні зрушення мали, як правило, локальний характер. В цілому ж сільське господарство західноукраїнських земель було мало-ефективним і працювало в режимі самозабезпечення, а не розширеного товарного виробництва.

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений коло-ніальний характер, що позначилося на її структурі та динаміці розвитку. Колоніальні форми господарювання виявлялися у низці тенденцій, процесів і явищ:

• гальмування промислового розвитку;

• консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїнської промисловості;

• орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, деформована структура промислового потенціалу;

• залежність промислового розвитку від іноземного капіталу;

• хижацька експлуатація природних багатств;

• фіксація низької енергоозброєності західної промисловос-ті;

• перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту ( 90 % всього експорту напередодні першої світової війни становила сировина).

Початок ХХ ст. в історії Західної України характеризується поступовим переходом до капіталістичних форм господарювання:

3. зростає товарність сільського господарства;

4. ширше використовується вільнонаймана праця;

5. поліпшуються знаряддя праці;

6. частіше застосовується техніка.

Проте водночас з позитивними зрушеннями зберігає свої панівні позиції поміщицьке землеволодіння; загострюється проблема аграрного перенаселення. Через це в аграрній сфері західноукраїнських земель накопичується комплекс протиріч, які заважали поступальному розвиткові. Ці протиріччя були обумовлені значною мірою колоніальним характером економіки краю.

Наслідками колоніальних форм господарювання у промисловій сфері були:

7. гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель;

*консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїн-ської промисловості;

*орієнтація фабричного виробництва на добування і переробку сировини; *створення деформованої структури промислового потенціалу;

*залежність промислового розвитку від іноземного капіталу;

*хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель;

*низька енергоозброєність західноукраїнської промисловості;

*перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.

Початок ХХ ст. характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням і політичним безправ’ям населення. Ситуацію загострила загальноекономічна криза 1900-1903 рр., а в Російській імперії – і її поразка у російсько-японській війні 1904-1904 рр.

Як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства:

• активізувався робітничий рух, перейшовши від економічної до політичної боротьби;

• посилився селянський рух, для придушення якого часто використовувалися війська;

• зросла активність учнівської та студентської молоді за соціальну справедливість;

• посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.

2.У Російській імперії революційно-визвольний рух вилився у демократичну революцію 1905-1907 рр. в якій населення України взяло активну участь.

На Наддніпрянській Україні діяло близько 20 загальноросійських і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революційним рухом.

Основні революційні події, що мали місце в Україні , відбулися в 1905 році – в період розвитку революції повисхідній лінії:

червень – збройне повстання на панцернику “Потьомкін”;

жовтень – загальний політичний страйк, який змусив російського царя видати Маніфест 17 жовтня, проголосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи;

листопад – повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П. Шмідтом; виступ полку саперів на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським;

грудень – збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Однак ці виступи не переросли в загальне збройне повстання. Після їхї придушення революція пішла на спад.

В Україні революція носила національно-визвольний характер, тому що національне питання було на передньому плані боротьби.

Національний рух в період революції мав значні здобутки:

• після Маніфеста 17 жовтня з’явилася легальна українська преса. Всього в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видання;

• виникнення культурно-освітньої організації “Просвіта”, яка мала філіали в багатьох містах України. В діяльності “Просвіти” брали участь М. Аркас, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Л. Українка, М. Лисенко, П. Мирний, Д. Яворницький та інші прогресивні діячі.

• відкривалися українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах;

• активну участь у першій (1906 р.) та другій (1907 р.) Думах розгорнула українська фракція, яка вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Допомогу українській фракції надавав М.Грушевський, який з цією метою переїхав зі Львова до Петербурга.

Перша та друга Думи були розпущені, оскільки виявилися занадто “лівими”. Маніфест про розпуск другої Думи 3 червня 1907 року прийнято вважати кінцем революції, бо він обмежив політичні свободи, проголосивши новий антидемократичний закон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків національного руху були ліквідовані. Царизм знов перейшов до політики національного гноблення українського народу.

З 1907 по 1910 рр. тривав період реакції – жорстокого переслідування опозиційного та українського руху. Головним прихильником цієї політики був міністр внутрішніх справ, а згодом – голова уряду Росії П. Столипін.

З метою координації діяльності українських сил у нових умовах українські діячі створили міжпартійний політичний блок - Товариство українських поступовців (ТУП). Його лідерами стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко, Д. Дорошенко. Організація обстоювала конституційно-парламентський шлях боротьби за національне відродження.

8. У Росії з 1906 по 1911 роки з ініціативи П.Столипіна здійснювалася аграрна реформа, яка передбачала:

*знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивіду альних власників землі – фермерів;

*ліквідація аграрної перенаселеності європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії.

Загалом по Росії реформа не мала успіху, але саме в Україні вона мала найбільший успіх – з общин вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвиткові капіталізму на селі. Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру ( біля 1 млн.). Зросли посівні площі, валовий збір зерна, товарність сільського господарства.

Але реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914 році кількість малоземельних селян сягнула 2 млн. Бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і малотоварними.