Запитання для самоперевірки

1. Чому на початку свого гетьманування Мазепа твердо дотри­мувався промосковської орієнтації?

2. Якою була внутрішня політика гетьмана?

3. Чому в 1708 р. Мазепа перейшов на бік шведів?

4. Дайте характеристику угоди, укладеної між Карлом XII та Мазепою в 1709 р.

5. Чому плани Мазепи зазнали невдачі?

5.4. Формування абсолютистської монархії в Росії й обмеження української автономії у хvііі столітті. Посилення антиукраїнської політики російського царизму

Офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла декілька етапів:

Перший (1708 –1728) – форсований наступ на українську автономію.

Другий (1728 – 1734) – повернення Україні частини її прав і вольностей.

Третій етап (1734 – 1750) - посилення імперського тиску.

Четвертий (1750 – 1764) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

П’ятий (1764 –1783) – остаточна ліквідація української автономії.

Занепад української автономії після полтавської перемоги Пет­ра І значно прискорився. Гетьман Скоропадський відразу після битви під Решетилівкою нагадав Петру І про необхідність підтвердження давніх прав і привілеїв Гетьманщини. Відповідь Скоропадському була надіслана канцлером Головкіним, її прий­нято вважати Решетилівськими статтями. У них лише в загально­му підтверджувались права і вольності, разом із тим підкреслюва­лось, що український народ і так уже має стільки вольностей, як не один народ у світі. Фактично ж статті закріплювали контроль за податками, витратами на утримання адміністрації, війська і т. д. При гетьманові мав постійно перебувати царський резидент, який здійснював такий нагляд. Глухів ставав гетьманською столицею, оскільки був ближче до Росії, для гетьманської "охорони" виділя­лись два російські полки.

Поширені були випадки, коли сам цар чи російський уряд час­то призначали старшину, командувати козацькими полками при­значались російські офіцери. Козаків продовжували активно ви­користовувати в далеких походах і на будівництві різних споруд, як, наприклад, канал навколо Ладозького озера. Численні обме­ження і заборони накладалися на українську торгівлю.

У цей час невелика група старшини, яка разом із Мазепою втекла до Молдавії, у 1710 р. на нараді в Бендерах вибрала гетьманом Пилипа Орлика. Тут же була укладена угода між гетьманом, старшиною і запорожцями, що отримала назву "Пакти і Конституція прав і воль­ностей Запорозького війська" (Конституція). Зміст цієї угоди такий:

а) про­голошувалась незалежність України від Росії та Речі Посполитої;

б) обґрунтовується протекція шведського короля та союз з Кримсь­ким ханством;

в) територія України визначається Зборівським тракта-том 1649 року.;

г) запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою; фор­теці, побудовані Мазепою, ліквідовувались;

ґ) при гетьманові ут­ворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка склада­ється з генеральної старшини, полковників, виборних Депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців. Рада збирається тричі на рік - на Різдво, Покрову та Великдень;

д) справи про крив­ду гетьманову та провини старшини розглядає генеральний суд, до якого гетьман не має права втручатися;

е) державна скарбниця і майно підпорядковуються генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

є) встановлюється виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом;

ж) спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, яки­ми користується старшина, а також повинностей населення;

з) ска­совуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії;

і) гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу - Генеральної ради, виборності посад, спроба розподілу виконавчої і судової вла­ди. Разом із тим не можна не бачити, що Конституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які нама­гався спиратися П. Орлик для повернення на Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут скоріше декларативний характер. Зверніть увагу на оцінку Конституції І. Крип'якевичем: "Всі ці постанови мали егоїстично класовий чи груповий характер... Твор­ці Конституції - старшина і запорожці - не виявили широкого полі­тичного світогляду".

Конституція значно обмежувала гетьманську владу в інтересах старшини. За висловом історика О. Оглобліна, вона була "другою поразкою гетьмана Мазепи після полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі".

Хоч Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатним пам'ятником української державно-політичної думки в еміграції.

Навесні 1711 р. Пилип Орлик разом із татарами вирушив у похід на Україну і взяв в облогу Білу Церкву. Назустріч йому виступили значні сили російської армії і козаки Скоропадського. Татари ж вияви­лись ненадійними союзниками і знову заходилися грабувати україн­ське населення. Орлик змушений був відступити. Його сподівання на допомогу турецької армії у боротьбі проти Петра І не справдилися. До кінця свого життя Орлик намагався здійснювати різноманітні дипломатичні комбінації для протидії експансії Російської імперії.

Майже одночасно з проголошенням Російської імперії (1721 року) українській автономії було завдано удару, який взагалі позбавив гетьмана і старшину реальної влади. При гетьманові у 1722 р. була створена Малоросійська колегія, яка мала розглядати скарги на всі адміністративні й судові заклади України, контролювати фінанси, діловодство і т. д. Вражений цим нововведенням, старий гетьман Скоропадський занедужав і того ж року помер.

Після цього Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана. У відповідь на прохання старшини дозволити проведення виборів у 1723 р. Петро І видав указ, де говорилося, що на гетьмана поки що не знайдено достойної кандидатури, оскільки всі гетьмани, окрім першого - Хмельницького і останнього - Скоропадського, були зрадниками. Водночас відання українськими справами було пере­дано із колегії іноземних справ до компетенції сенату.

Наказним гетьманом був призначений чернігівський полков­ник Павло Полуботок. Він зробив спробу послабити вплив Мало­російської колегії. В Україні стала проводитись судова реформа. Полуботок домігся від сенату певного обмеження всевладдя ко­легії. Але ці заходи викликали гнів царя Петра, і він викликав По­луботка зі старшиною до Петербурга. На непокірливого гетьмана були організовані доноси і, в результаті, він разом із старшиною потрапляє до в'язниці. В'язні були визволені 1725 р. після смерті Петра. Полуботок же помер у камері за кілька місяців до цього.

Тепер доля українського автономного устрою повністю залежала від настроїв правлячої верхівки у Петербурзі. Оскільки в Росії у ті часи кілька разів відбувались перевороти і змінювались імператори, одночасно з ними змінювалось і ставлення до Гетьманщини. З при­ходом до влади Петра II, регентом при якому став князь Меншиков, Малоросійська колегія була ліквідована і дозволено вибори гетьмана.

У жовтні 1727 р. гетьманом обрали миргородського полковника Данила Апостола. В міру своїх сил він намагався зміцнити автоном­ний устрій Гетьманщини, що був у повному занепаді. За його гетьманування внутрішнє життя в Україні стабілізувалося. Прості люди відчули себе захищенішими від зловживань властей і багатих землевласників, старшина отримала підтвердження на старі маєтності, а торгівці дістали нові можливості для занять ремеслами, промислами і торгівлею. За його влади запорожцям було дозволено повернутися до Росії, і в 1733 р. вони засну­вали Нову Січ над рікою Підпільною поблизу Нікополя. Та після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна забороняє ви­бори нового гетьмана і створює для управління Україною аналог Мало­російської колегії під назвою "Правління гетьманського уряду".

У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761) було обрано останнього гетьмана козацької України Кирила Розумовського (1750-1764). Цей крок імператриця зробила під впливом свого чоловіка Олексія, що був старшим братом Кирила Розумовського.

К. Розумовський доклав багато зусиль для розширення автономного управління Української держави, добивався спадковості гетьманства. Але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.

У 1762 році російський престол зайняла Катерина ІІ, прибічниця централізму, яка рядом заходів остаточно ліквідувала автономний устрій України:

• у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;

• у 1775 р. було знищено Запорозьку Січ. Її землі були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Доля запорозьких козаків склалася по-різному: 25 тис. козаків згодом переселено на Кубань, 5 тис. запорожців отримали політичний притулок в Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775-1828), значна частина запорожців оримала статус селян;

• у 1781-1782 рр. ліквідовано поділ України на полки і створено губернії;

• у 1783 р. запроваджено кріпосне право в Україні. Цього ж року було ліквідовано козацтво як стан. Замість козацьких полків створювалися полки російської регулярної армії. Козаків перевели в селянський стан, а приблизно 10 тис. заможних козаків отримали грамоти дворян і офіцерські чини в російській армії.

У відповідь на наступ царизму на українську державність, скасування її автономії серед патріотично настроєної української старшинивиникла думка вдатися до іноземної інтервенції. Речником цієї групи виступив відомий на той час громадський діяч і літератор Василь Капніст. У 1791 р. він таємно їздив до Берліна, де просив допомоги у Прусії проти московського абсолютизму. Однак ця спроба виявилася невдалою.

Таким чином, в результаті політики російського царизму в Україні було ліквідовано гетьманство, Запорозьку Січ, полковий військовий і адміністративно-територіальний устрої. Україна стала звичайною провінцією Росії. Українському народу через несприятливі політичні умови, через недостатню внутрішню консолі-дацію не вдалося зберегти свою державність. Але збереглася в Україні державно-національна традиція, ідея незалежної української держави, і цілі покоління боролися і вмирали за цю ідею.