II. Тимчасовий розпад держави (1205—і238 рр.)

Після смерті Романа розпочинається майже 30-річна боротьба за га­лицький стіл. Характерні риси цього періоду: прогресуюче сва­вілля бояр (порушення норм феодального права — оголошен­ня князем боярина Володислава Кормильчича (1213 — 1214 рр.); перманентне втручання у внутрішні справи західно руських зе­мель сусідніх Угорщини та Польщі, що виявилося у проголо­шенні «королем Галичини та Володимирії» п'ятирічного угорсь­кого королевича Калмана (Коломана), нашвидкуруч одруже­ного з дворічною польською княжною Саломеєю. (Розпочата після цього окупація тривала з 1214 р. по 1219 р.) наростаю­ча монголо-татарська загроза, що вперше заявила про себе у 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формуван­ня входили до коаліції руських князів) енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успіш­но закінчилась у 1238 р,

3. Об'єднання та піднесення (1238—1240 рр.).

Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає силу та відновлює втрачені позиції. Навесні 1238 року Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить цілий ряд міст-замків (Данилів, Крем'янець, Угровеськ та ін.).

3. Боротьба з монголо-татарським ігом та поступовий за­непад (1240—1340 рр.)

Енергійна державна діяльність Данила (дипломатичні контакти з Польщею, Угорщиною, папою римським та ін., зведення численних укріплень та міст, зміцнення системи місцевого управління, переозброєння армії) була спря­мована головним чином на створення могутньої анти ординської коаліції та скинення іга. Реалізувати свої плани князю не вда­лось, але створена та зміцнена ним державність проіснувала у надзвичайно несприятливих умовах майже сто років. Нащадки Данила Галицького - Лев І (1264 -1301 рр.), Юрій І (1301 - 1308 рр.), Лев II (1308 - 1323 рр.), Юрій II (1325 -1340 рр.) - всіма силами намагались зберегти єдність та могутність Галицько-Волинського князівства, але нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втручання сусідніх держав, неослабний прес монголо-татарського іга логічно вели до занепаду та роз­членування держави. Після отруєння боярами у 1340 р. ос­таннього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава землі князівства протягом короткого часу опиняються під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.

2. Період самостійного існування Галицького князівства (1084 – 1199 рр.).

Ще в 1097 р. Галицька земля фактично відокре­милася від Києва, а її князі Василько, Володар і Рюрик Ростиславичі (правнуки Ярослава Мудрого) протягом 25 на­ступних років зміцнили незалежне становище Галичини. Вони приборкали опозиційне боярство, під Перемишлем (1099) розгромили угорські війська, з допомогою половців завдали відчутних ударів Польщі й укріпили південно-східні кордони краю напівкочовими печенігами, торками та берендеями. Спираючися на успіхи попередників, син Володаря Володимирко (1124 - 1153) у 1142 р. об'єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Найвищої мо­гутності воно досягло за князювання сина Володимирка Володаревича Ярослава Осмомисла (1153 - 1187). Він придушив опір місцевих бояр, вигнав їхнього лідера, а свого племінника Івана Ростиславича до м. Берладі та зайняв придунайські землі. Територія Галицького князівства охоплювала північно-східні схили Кар­патських гір, верхів'я Дністра, Пруту, Сірету, доходила до Дунаю та Чорного моря. Галицький князь допомагав своєму тестеві Юрію Долгорукому в боротьбі за київський стіл, посилав полки на половців і поставив надійний заслін нашляху агресії угорських та польських королів. Це до нього звертався автор «Слова о полку Ігоревім» із словами народної похвали та вдячності: «Галицький Осмомисле Ярославе! Ви­соко сидиш ти на своїм золотокованім престолі, підпер гори угорськії своїми залізними полками - заступив дорогу королеві, зачинив Дунаєві ворота». Після смерті Ярослава Осмомисла боярська опозиція знову підвела голову й роз­почала тривалу боротьбу за владу з його сином Воло­димиром (1187 - 1198). Скориставшися з внутрішніх чвар у Галичині, угорський король Бела III захопив Галич і посадив у ньому свого сина Андрія. Хоч галичани незабаром і вигнали угорців, але Галицьке князівство наприкінці XII ст. почало занепадати, втрачати єдність, а з нею й силу. Правила середньовічного державного життя були елементарно чіт­кими — слабке князівство не могло вижити.