- •Історія України
- •Тема 1. Вступ.
- •Структура курсу
- •Періодизація:
- •Тема 2. Найдавніша історія України
- •Первісні люди та спосіб їх життя.
- •Бронзовий вік
- •Основні риси бронзового періоду
- •Залізний вік
- •2. Неолітична революція. Трипільська культура мезоліт змінюється неолітом « Неос» «Літос»
- •Неоліт - ново-кам'яний вік (6 тис. Років тому - 4 тис. Років тому). Неолітична революція – це:
- •Відомі пам'ятки: с. Кам'яна Могила (Донецька обл.) — близько 500 поселень
- •Кочові племена на території України. Кіммерійці, скіфи, сармати. Етнокультурні зв’язки скіфів та сарматів із слов’янами.
- •Антична цивілізація Північного Причорномор’я.
- •Походження слов’янських народів. Анти. Розселення східних слов’ян. Заснування Києва.
- •Передумови виникнення держави у східних слов’ян.
- •Рекомендована література
- •Тема 4. Галицько-Волинське князівство План.
- •1. Періодизація політичної історії Галицько-Волинської держави. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства пройшов кілька етапів:
- •I. Утворення і становлення (1199—1205 рр.).
- •II. Тимчасовий розпад держави (1205—і238 рр.)
- •Об'єднання та піднесення (1238—1240 рр.).
- •Боротьба з монголо-татарським ігом та поступовий занепад (1240—1340 рр.)
- •Період самостійного існування Галицького князівства (1084 – 1199 рр.).
- •Період самостійного існування Волинського князівства (1146 – 1199 рр.).
- •Утворення Галицько-Волинської держави. Політика Романа Мстиславовича (1199 -1205 рр.).
- •Період „смути” в історії князівства (1205 – 1238 рр.).
- •Апогей в історії Галицько-Волинського князівства (1238 – 1264 рр.). Данило Галицький: політика, оцінки.
- •Правління нащадків Данила Галицького (1264 – 1340). Юрій іі Болеслав.
- •Історичне значення Галицько-Волинської держави.
- •Рекомендована література
- •Тема 5. Українські землі під владою Литви та Польщі (хіv – перша половина хvіі століття)
- •Землі України під владою іноземних держав у хіv – середині хvіі ст.
- •І період: 1340 – 1362 рр. - “оксамитове” литовське проникнення.
- •Іі період: 1362 – 1385 рр. – асиміляція литовських правителів.
- •Ііі період: 1385 – 1480 рр. – втрата українськими землями автономії.
- •Іv період: 1480 –1569 рр. – посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром “збирання земель Русі”.
- •2. Утворення речі посполитої
- •3. Формування українського козацтва. Перші козацько-селянські повстання
- •Козацька зброя Козацькі клейноди: бунчук, пірнач, литаври, печатка, барабани-тулумбаси
- •Конашевич-Сагайдачний Северин Наливайко
- •Тема 6. Визвольна війна українського народу
- •Середини XVII століття. Утворення української
- •Козацької держави.
- •1648 –1676 Рр. Були:
- •Рушійні сили визвольної боротьби
- •Цілі боротьби
- •Форми боротьби
- •Характер Національно-визвольної війни
- •Періодизація Національно-визвольної війни
- •Розвиток Національно-визвольної війни. Перший період (1648-1652 рр.) Підготовка повстання
- •Визвольний похід 1648 року
- •* Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об’єднання українських земель у межах національної держави збройною силою!
- •Що ж змусило гетьмана піти на такий крок?
- •Авторитетна думка
- •Розбудова Української держави
- •Авторитетна думка
- •3. Зборівська угода
- •Основні підсумки Зборівської угоди:
- •4. Битва під Берестечком та її наслідки
- •Другий період (1652 -1657 рр.)
- •5. Пошуки союзника
- •Авторитетна думка
- •Укладання україно - московського договору
- •Оцінка договору 1654 року
- •Авторитетна думка
- •6. Третій період (1657-1663 рр.) Ліквідація спадкоємного гетьманату
- •Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському
- •Зближення з Польщею. Гадяцька угода
- •7. Політика ю. Хмельницького (1659-1663 рр.)
- •! Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися.
- •Капітуляція п.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби
- •Оцінка діяльності б.Хмельницького
- •(?) Запитання для самоперевірки
- •Література:
- •Тема 7. Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій половині хvіі – хvііі століття
- •5.1. Зародження буржуазних відносин в Україні в хvіі столітті
- •7.2. Політичне життя в Україні в другій половині хvіі століття. Поділ України на Лівобережну і Правобережну. Ліквідація спадкового гетьманату.
- •Руїна – це період історії України 60-80-х років хvіі століття, що характеризується розпадом української державності і загальним занепадом. Основні напрями політики і .Виговського
- •Україна в період 1659 – 1663 роках
- •Внутрішня і зовнішня політика п. Дорошенка
- •5.3. Стабілізація політичного життя в Україні в другій половині хvіі століття. Гетьман і. Мазепа.
- •Запитання для самоперевірки
- •5.4. Формування абсолютистської монархії в Росії й обмеження української автономії у хvііі столітті. Посилення антиукраїнської політики російського царизму
- •Запитання для самоперевірки
- •5.5. Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці хvіі – хvііі століттях.
- •Запитання для самоперевірки
- •5.5.2. Входження Північного Причорномор’я до складу Росії.
- •5.5.3. Занепад та поділи Речі Посполитої. Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперіями.
- •Запитання для самоперевірки
- •Література:
- •Тема 8. Українські землі під владою Російської і Австрійської імперій у першій половині хіх століття
- •1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав
- •2. Криза кріпосництва і розвиток капіталістичних
- •Місце України у зовнішній торгівлі Російської імперії.
- •3. Загострення соціально-економічних протиріч в Україні. Селянські повстання. Устим Кармелюк.
- •4. Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції
- •Діяльність декабристів в Україні
- •5. Характер політики австрійського уряду щодо українців
- •Рекомендована література
- •Тема 9. Україна на початку хх століття (1900 – 1914) і в роки першої світової війни.
- •Тема 10. Українське національно-державне відродження 1917-1920 рр. Тема 11. Україна у міжвоєнний період
- •Основними змінами у період непу були:
- •У сільському господарстві:
- •У промисловості:
- •У галузі торгівлі і фінансів:
- •Забезпечила швидку відбудову зруйнованого війною господарства;
- •Лише частково на основі товарно-грошових відносин забезпечила зв’язок між промисловістю і дрібнотоварним сільським господарством;
- •Не мала істотних результатів у відбудові господарства.
- •2. Україна і утворення срср
- •3. Політика українізації
- •4. Індустріалізація України
- •5. Колективізація українського села.
- •Причини колективізації
- •6. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в
- •Масові репресії
- •Конституція урср 1937 р.
- •Література:
- •Тема 12. Західна Україна у 1921-1939 роках План
- •1. Колонізація Західної України
- •Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини не мали власного автономного устрою. Уряди цих країн прагнули до посилення контролю над українськими територіями.
- •2.Політика Польщі
- •3. Політика Чехословаччини
- •4. Політика Румунії
- •5. Політичне життя. Національно-визвольний рух
- •Галичина і Волинь
- •Буковина
- •Закарпаття
- •Завдання:
- •Література:
- •Тема 13. Україна в роки другої світової війни
- •3. Напад Німеччини на срср
- •Евакуація
- •Остаточна окупація України
- •4. Україна в роки німецькоі окупації
- •Рух Опору в Україні
- •Радянський рух Опору
- •Формами боротьби партизан були:
- •Національно-визвольний рух Опору на чолі з оун
- •Масові репресії та депортації населення
- •Визволенння України від фашистських загарбників (грудень 1942 – жовтень 1944 рр.)
- •Вклад України в перемогу над Німеччиною і її союзниками
- •Людські і матеріальні втрати України
- •Література
- •Тема 16. Україна у період стабілізації радянської системи та загострення її соціально-економічної та політичної кризи (1965-1985 рр.).
- •Політика-ідеологічна криза системи. Жовтневий (1964 р.) Пленум цк кпрс як політичний переворот.
- •2. Економічний розвиток урср. Непослідовність економічних перетворень.
- •1. Деформована структура розміщення продуктивних сил.
- •2. Катастрофічна екологічна ситуація.
- •4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками.
- •Темпи зростання реальних доходів на душу населення по союзних республіках (1970 — 100%)
- •3. Соціальний розвиток урср.
- •Розвиток освіти і науки. Криза духовної сфери.
- •Наростання дисидентського руху. Утворення угс.
- •Рекомендована література
Запитання для самоперевірки
Які були причини російсько-турецьких війн другої половини XVIII століття?
Якою була участь козацтва в обох російсько-турецьких конфліктах?
З. Які наслідки мало входження Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії?
Література:
Алексєєв Ю. М., Вертегел А. Г., Даниленко В. М. Історія України: Навч. посіб. – Каравела,2004.
Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К: Видавничий центр „Академія”, 1999, - с 153 – 184.
Бойко О. Д. Історія України (запитання і відповіді), - К: 1997, - с. 96–115.
Субтельний О. Україна: історія. - К: „Либідь”, 1993, - р. 3.
Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України / Ред. Я. Грицак, О. Романів. Львів: Видавництво Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, 1992.
Історія України Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В. Ю. Короля. – К: Видавничий центр „Академія”, 2001.
Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге, зі змінами. – Львів: Світ, 1998. в особах XІX - XX ст. - К: 1995.
Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге вид. Виправлене і доповнене. - К.: „Каравела”, Львів: „Новий Світ – 2000”, „Магнолія плюс”, 2003.
Тема 8. Українські землі під владою Російської і Австрійської імперій у першій половині хіх століття
План.
Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав.
Криза кріпосництва і розвиток капіталістичних відносин. Початок промислового перевороту. Місце України у зовнішній торгівлі Російської імперії.
Загострення соціально-економічних протиріч в Україні. Селянські повстання. Устим Кармелюк.
Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції:
діяльність декабристів в Україні;
вплив польського повстання 1830-1831 рр. на національне життя в Україні;
Кирило-Мефодіївське братство. Т. Шевченко;
Характер політики австрійського уряду щодо українців:
суспільно-політичний рух “Руська трійця”;
буржуазна революція 1848 року. Головна Руська Рада.
1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав
Протягом майже 150 років (від кінця ХVІІІ століття і до початку ХХ ст.) українці перебували під владою двох імперій – Російської (80%) та Австрійської (20%). Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, яка докорінно відрізнялася від від устрою, до якого вони звикли. Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні конгломерати, численне населення яких складалося з етнічно і культурно різноманітних народів. Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потреби брати до уваги погляди і бажання своїх підданих.
Перша половина ХІХ ст. в історії України займає особливе місце, бо це був період розкладу феодально-кріпосницької системи і дальшого розвитку в її надрах капіталістичного способу виробництва. В цей час більша половина українських земель (Лівобережна, Правобережна і Південна Україна) входила до складу Росії. Великі площі українських земель були роздані російським поміщикам. Царизм охороняв станові привілеї російських і українських поміщиків. Лівобережна Україна була перетворена на Малоросійську губернію, Слобідська – на Слобідсько-Українську, яка у 1835 р. була перейменована на Харківську. Правобережжя поділялося на Київську, Волинську і Подільську губернії. Малоросійська губернія була пертворена на Малоросійське генерал-губернаторство, у складі якого були Чернігівська та Полтавська губернії. З Південної України було утворено три губернії: Катеринославську, Херсонську та Таврійську. У 1832 р. Київська, Волинська і Подільська губернії ввійшли до новоствореного Київського генерал-губернатоства.
Таким чином у першій половині XIX ст. завершився процес адміністративно-територіальної уніфікації українських земель. Слобідська Україна втрачає своє автономне становище та дотації казни, а її населення, яке істотно зросло через утікачів з польського Подніпров'я, переходить до стану кріпосницької залежності як від російського, так і від українського дворянства.
У 1831-1835 рр. у колишньому Гетьманаті ліквідується магдебурзьке прано, а потім і традиційне українське, засноване на Литовських статутах. Відомо, що Павло І 30 листопада 1796 р. повернув Києву магдебурзьке право, утрачене 20 жовтня 1775 р., але Миколі І це було не до вподоби. Відвідавши Київ 1 червня 1830 р., він дізнався, що чиновники магістрату носять стару українську форму, міліція - козацькі однострої. Тому цар наказав: «Костюм или мундиры издревле членами магистрата сего употребляемые старого покроя, отменить, а употреблять оным членам мундир российский». Отже, з 23 листопада 1834 р. Київ багато в чому став схожим на типове російське місто.
У середині XIX ст. дев'ять українських губерній входили до складу Малоросійського, Київського та Новоросійсько-Бесарабського генерал-губернаторств Росії. За століття їх населення виросло втричі - з 7,7 до 23,4 млн. осіб, в тому числі й за рахунок мігрантів: болгар, греків, вірменів, німців, сербів, єреїв, молдаван, росіян, албанців та ін.
Українська нація продовжувала розвиватися переважно як селянська: наприкінці XIX ст. у складі міського населення українці, як і євреї, становили близько третини (але в Одесі, наприклад, українців налічувалося лише приблизно 6 %, у Києві - 22). В індустрії, на транспорті, в торгівлі було зайнято не більше 10 % українців, а в сфері науки, культури, мистецтва, медицини, церковних справ - 0,5 %. За переписом 1897 р., в українських губерніях проживало 456 учених і літераторів українського походження, 2056 художників, театральних артистів, музикантів. Хоч українське населення в дев'яти губерніях складало 69,1 %, в галузі культури працювало 40,7 % росіян та 25,7 % євреїв.
Наприкінці XIX ст. на території Наддніпрянщини істотно збільшилася чисельність росіян - до 12 %. Найбільше їх було серед чиновництва, купецтва, робітників Лівобережжя та Півдня України, де українство як етнос тільки формувалось. На Правобережжі найчисленнішою національною меншиною лишалися поляки, які переважали серед місцевого дворянства. Найвищий природний приріст населення спостерігався у євреїв, оскільки здоров'ям дітей у них опікувалася вся громада. Введення 1791 р. межі осілості євреїв в 15 губерніях Російської імперії призвело до того, що в Україні євреї склали з кінця XIX століття третину городян, а на Правобережжі – 80 %. Через змушені дискримінацію займатися здебільшого торгівлею та фінансовими справами, юни склали значну частину підприємців Наддніпрянщини (1845 р. в Києві серед купців І гільдії було 32 євреї і 12 - представників інших етносів). З інших меншин, що проживали на Правобережжі, слід назвати німців — понад 1 млн., татар та румунів - по 800 тис. і 200 тис. болгар.
Згадані дев'ять губерній України були підпорядковані генерал-губернаторам, вибір яких схвалювався імператором «по особо личному к ним доверию». Губернатори мали абсолютну владу - як цивільну, так і військову.
Матеріальне становище населення було незадовільним через майже безперервну участь Російської імперії у великих і малих війнах. Протягом XIX ст. Росія воювала 70 років, і не дивно, що 1809 р. прибутки бюджету були повністю витрачені на армію і флот, тобто на мирні потреби у держави не залишилося й жодної копійки. При цьому довелося сплачувати борги банкірам Амстердама, Антверпена й Генуї на суму 55,6 млн крб. Перенаселеність та обезземелення спричинили масову міграцію українського селянства, яку, починаючи з 80-х років, уряд активно заохочував. Перше масове переселення було проведене царизмом на межі XVIII-XIX ст. На початку 1778 р. війська О. Суворова, придушуючи повстання степовиків знищили 12 тис. ногайців, значна їх частина мігрувала до Туреччини та на афганську територію. Після цього Росія з 1783 р. почала примусове переселення ногайців з Кубані в південні степи Зауралля. Внаслідок цього все рівнинне Прикубання - від Кавказької лінії до Азова обезлюділо. Тому влітку 1792 р. Чорноморському козачому війську призначили для поселень Фанагорійський півострів і землі на правому березі Кубані. Саме тут, на так званій Чорноморській лінії, українські козаки заснували 40 станиць. Протягом наступних 124 років сюди переселяли також козаків Дунайського, Буджацького, Катеринославсько-го, Азовського козачих військ. Царська влада використовувала козацькі частини для охорони своїх кордонів, водночас заохочуючи процеси русифікації. У травні 1832 р. було створено Азовське козаче військо, 26 морських команд якого понад 30 років охороняли східне узбережжя Чорного моря, переважно переслідуючи контрабандистів. У складі Кавказького лінійного війська з початку XIX ст. діяв козачий полк з вихідців Катеринославщини та задунайців. Наприкінці цього століття на Кубані проживали 60,3 % українців і 37,9 - росіян, але лише 49,1 % кубанців вважали українську мову рідною.
З другої половини XIX ст., особливо у 80-х роках, українські селяни, користуючись введеними для переселенців пільгами, у масових масштабах мігрували на східні та південно-східні окраїни імперії. На Північному Кавказі чисельність українців досягла 1,3 млн. осіб, Нижнє Поволжя освоювали 400 тис., понад 100 тис. виїхали до Казахстану та Середньої Азії. На початку XX ст. українське населення Сибіру, Примор'я та Приамур'я становило понад 230 тис. Освоєну тут українцями територію - 1 млн. кв. кілометрів, від узбережжя Японського та Охотського морів до Забайкалля - називали Зеленим Клином. Вільних земель тут було багато, тому прибулим сім'ям давали до 110 гектарів. Під час столипінської реформи, у 1906-1912 рр., до Сибіру переселились ще майже 1 млн. селян з України, хоча чверть із них повернулася на батьківщину, не закріпившись на новому місці.
Проводячи масові переселення, влада намагалася розв'язати кілька завдань: послабити гостроту соціальних конфліктів, а також освоїти нові території, використовуючи значний аграрний досвід українського селянства.