Діяльність декабристів в Україні

При вивченні декабристського руху слід з'ясувати причини виникнення декабристських організацій, особливості цього руху в Україні та вплив, який він мав на суспільно-політичну думку в XIX ст.

До причин появи декабристів належать:

по-перше, вплив прогресивних європейських ідей народовлад­дя, свободи людини, які поширились після Великої французької революції серед передової частини інтелігенції і дворянства;

по-друге, усвідомлення значною частиною дворянських офі­церів під час наполеонівських війн на Заході разючого відставан­ня Російської імперії від розвинених європейських країн.

У 1816 р. в Петербурзі виникає перша декабристська організа­ція - Союз порятунку. Вона існувала недовго. Вже у 1818 р. в Москві замість неї був створений Союз благоденства. На Україні в цей час існувала Тульчинська управа Союзу на чолі з Павлом Пестелем, членами якої були Сергій Волконський, Володимир Раєвський, Олександр Барятинський та ін.

У 1821 р. декабристи здійснили реорганізацію своїх об'єднань і створили дві організації - Північне товариство з центром у Петер­бурзі і Південне товариство з осередком в Тульчині (Україна). Південне това­риство для керівництва обрало Директорію у складі Павла Постеля, Олександра Юшневського і Микити Муравйова заочно як пред­ставника Петербурга. До товариства входило більше ста осіб, які об'єд­нувались у три управи - Тульчинську, Васильківську і Кам'янську.

Пестель написав основний програмний документ товариства -"Руську Правду". В ньому були визначені такі завдання декабрис­тського руху:

а) повалення в імперії самодержавства і встановлен­ня республіки;

б) скасування кріпосного права і наділення селян землею без викупу;

в) ліквідація станів і запровадження політич­них свобод і рівності всіх громадян;

г) повна свобода торгівлі і про­мисловості.

Майбутня держава мала бути унітарною, Україна мала входити до неї як окрема область.

Таким чином, незважаючи на про­гресивну, демократичну спрямованість "Руської правди", вона не була послідовною і не передбачала справедливого вирішення національного питання. Свою програму товариство збиралося здійснити шляхом військового перевороту.

Водночас у 1823 р. в Новограді-Волинському виникло "Това­риство об'єднаних слов'ян", на чолі якого стали брати Петро і Андрій Борисови, а також польський дворянин Юліан Люблінський. Чле­нами товариства були Іван Горбачевський, Петро Громницький, Олексій Усовський та ін. Програма товариства викладалася у двох документах - "Правилах" і "Клятві", що передбачали:

а) визволен­ня всіх слов'ян і об'єднання їх у федерацію;

б) ліквідацію монар­хічних режимів і встановлення демократичного устрою;

в) скасу­вання кріпацтва і станових привілеїв.

Досягти цієї мети товари­ство сподівалося організацією військового повстання за участю народних мас. Цим його програма істотно відрізнялася від завдань, які ставило Південне товариство. Проте і ця декабристська орга­нізація була непослідовною у вирішенні національного питання: серед слов'янських народів - членів федерації - не згадуються ні українці, ні білоруси.

У 1825 р. "Товариство об'єднаних слов'ян", що налічувало вже близько 60 членів, розпочало переговори з Південним товариством і домовилось про входження до його складу.

14 грудня 1825 р. декабристи Північного товариства підняли повстання на Сенатській площі в Петербурзі, але воно було при­душене новим царем Миколою І. Південне товарист-во не змогло вчасно підтримати повстання, оскільки ще 13 грудня було заареш­товано керівника цієї організації Павла Пестеля, а посланець із Петербурга прибув на Україну із запізненням.

Однак декабристи були сповнені рішучості продовжувати бо­ротьбу. 29 грудня Васильківська управа на чолі з Сергієм Муравйовим-Апостолом підняла повстання в Чернігівському полку під Києвом. Виступ почався в селі Трилісах, його підтримали близько 1000 солдатів та 19 офіцерів. Був складений "Православний кате­хізис" із закликом до народу повалити самодержавство, встанови­ти демократичний лад і знищити кріпацтво. 30 грудня повсталі зайняли Васильків і рушили на Білу Церкву, щоб приєднати до себе інші військові частини. Але 3 січня 1826 р. поблизу с. Устимівки повстання було придушене вірними урядовими військами за допомогою артилерії.

Суд над декабристами, що відбувся у Петербурзі, близько сотні з них засудив до заслання в Сибір і на Кавказ. Серед п'ятьох, яких за вироком суду було повішено, троє були керівниками Південного товариства – П. Пестель, М. Бестужев-Рюмін та С. Муравйов-Апостол. Солдатів покарали шпіцрутенами і відіслали на Кавказ, де тривала війна з горцями.

Причинами поразки декабристів були:

• по-перше, відсутність підтримки повстання з боку народних мас;

• по-друге, нерішучість керівників повстання у вирішальний момент, коли потрібно було перейти до наступальних дій.

Отже, виступ декабристів був першою спробою повалити російське самодержавство і він надихав наступні покоління борців на продовження боротьби. Помітним був вплив декабристських ідей, особливо Товариства об’єднаних слов’ян, на український визвольний рух; наприклад, на програму Кирило-Мефодієвського товариства.

Кирило-Мефодіївське братство. Т. Шевченко

У 1846 р. в Києві виникла таємна організація української інте­лігенції під назвою "Кирило-Мефодіївське братство". Засновни­ками братства були історик Микола Костомаров, чиновник кан­целярії Микола Гулак і студент Василь Білозерський. Крім заснов­ників до братства увійшло ще 9 осіб: Тарас Шевченко, Пантелей­мон Куліш, Микола Савич, Опанас Маркович, Олександр Тулуб, Іван Посяда, Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков.

Програма кирило-мефодіївців була розроблена у двох докумен­тах - "Книзі буття українського народу" та "Ста-туті Кирило-Мефодіївського братства". Найважливішими завданнями братство вважа­ло:

• визволення слов'ян від самодержавного гніту,

ліквідацію кріпац­тва, станів та об'єднання всіх слов'янських народів в одну рівно­правну федерацію, де кожен народ мав би свою державність - Річ Посполиту. Українському народові відводилась месіанська роль пер­шого, хто покличе всіх слов'ян на визвольну боротьбу. Київ мав ста­ти центром всієї слов'янської федерації.

Саме українська національ­но-визвольна ідея відрізняла програму кирило-мефодіївців від схо­жої на неї в цілому програми "Товариства об'єднаних слов'ян".

У тактичному плані між членами братства існували розходжен­ня: Костомаров і Куліш вважали найкращим шлях поступових ре­форм, а Гулак і Шевченко - шлях повстання і повалення царизму. Братство підготувало ряд відозв: "Брати українці!", "Брати великоросіяни і поляки!", у яких народи закликалися до боротьби за своє визволення. Члени братства займалися пропагандою своїх ідей, гур­тували однодумців, намагались поширювати освіту серед народу.

Але в 1847 р. за доносом одного із студентів кирило-мефодіївці були заарештовані. Якщо представників поміркованого крила організації покарали порівняно легко, то з радикалами повелися суворіше: Шевченко був відданий у солдати на 10 років, а Гулак ув'язнений на 3 роки.

Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає:

по-перше, в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби;

по-друге, братство вперше розробило ши­року політичну програму українського національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників.