- •Історія України
- •Тема 1. Вступ.
- •Структура курсу
- •Періодизація:
- •Тема 2. Найдавніша історія України
- •Первісні люди та спосіб їх життя.
- •Бронзовий вік
- •Основні риси бронзового періоду
- •Залізний вік
- •2. Неолітична революція. Трипільська культура мезоліт змінюється неолітом « Неос» «Літос»
- •Неоліт - ново-кам'яний вік (6 тис. Років тому - 4 тис. Років тому). Неолітична революція – це:
- •Відомі пам'ятки: с. Кам'яна Могила (Донецька обл.) — близько 500 поселень
- •Кочові племена на території України. Кіммерійці, скіфи, сармати. Етнокультурні зв’язки скіфів та сарматів із слов’янами.
- •Антична цивілізація Північного Причорномор’я.
- •Походження слов’янських народів. Анти. Розселення східних слов’ян. Заснування Києва.
- •Передумови виникнення держави у східних слов’ян.
- •Рекомендована література
- •Тема 4. Галицько-Волинське князівство План.
- •1. Періодизація політичної історії Галицько-Волинської держави. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства пройшов кілька етапів:
- •I. Утворення і становлення (1199—1205 рр.).
- •II. Тимчасовий розпад держави (1205—і238 рр.)
- •Об'єднання та піднесення (1238—1240 рр.).
- •Боротьба з монголо-татарським ігом та поступовий занепад (1240—1340 рр.)
- •Період самостійного існування Галицького князівства (1084 – 1199 рр.).
- •Період самостійного існування Волинського князівства (1146 – 1199 рр.).
- •Утворення Галицько-Волинської держави. Політика Романа Мстиславовича (1199 -1205 рр.).
- •Період „смути” в історії князівства (1205 – 1238 рр.).
- •Апогей в історії Галицько-Волинського князівства (1238 – 1264 рр.). Данило Галицький: політика, оцінки.
- •Правління нащадків Данила Галицького (1264 – 1340). Юрій іі Болеслав.
- •Історичне значення Галицько-Волинської держави.
- •Рекомендована література
- •Тема 5. Українські землі під владою Литви та Польщі (хіv – перша половина хvіі століття)
- •Землі України під владою іноземних держав у хіv – середині хvіі ст.
- •І період: 1340 – 1362 рр. - “оксамитове” литовське проникнення.
- •Іі період: 1362 – 1385 рр. – асиміляція литовських правителів.
- •Ііі період: 1385 – 1480 рр. – втрата українськими землями автономії.
- •Іv період: 1480 –1569 рр. – посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром “збирання земель Русі”.
- •2. Утворення речі посполитої
- •3. Формування українського козацтва. Перші козацько-селянські повстання
- •Козацька зброя Козацькі клейноди: бунчук, пірнач, литаври, печатка, барабани-тулумбаси
- •Конашевич-Сагайдачний Северин Наливайко
- •Тема 6. Визвольна війна українського народу
- •Середини XVII століття. Утворення української
- •Козацької держави.
- •1648 –1676 Рр. Були:
- •Рушійні сили визвольної боротьби
- •Цілі боротьби
- •Форми боротьби
- •Характер Національно-визвольної війни
- •Періодизація Національно-визвольної війни
- •Розвиток Національно-визвольної війни. Перший період (1648-1652 рр.) Підготовка повстання
- •Визвольний похід 1648 року
- •* Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об’єднання українських земель у межах національної держави збройною силою!
- •Що ж змусило гетьмана піти на такий крок?
- •Авторитетна думка
- •Розбудова Української держави
- •Авторитетна думка
- •3. Зборівська угода
- •Основні підсумки Зборівської угоди:
- •4. Битва під Берестечком та її наслідки
- •Другий період (1652 -1657 рр.)
- •5. Пошуки союзника
- •Авторитетна думка
- •Укладання україно - московського договору
- •Оцінка договору 1654 року
- •Авторитетна думка
- •6. Третій період (1657-1663 рр.) Ліквідація спадкоємного гетьманату
- •Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському
- •Зближення з Польщею. Гадяцька угода
- •7. Політика ю. Хмельницького (1659-1663 рр.)
- •! Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися.
- •Капітуляція п.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби
- •Оцінка діяльності б.Хмельницького
- •(?) Запитання для самоперевірки
- •Література:
- •Тема 7. Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій половині хvіі – хvііі століття
- •5.1. Зародження буржуазних відносин в Україні в хvіі столітті
- •7.2. Політичне життя в Україні в другій половині хvіі століття. Поділ України на Лівобережну і Правобережну. Ліквідація спадкового гетьманату.
- •Руїна – це період історії України 60-80-х років хvіі століття, що характеризується розпадом української державності і загальним занепадом. Основні напрями політики і .Виговського
- •Україна в період 1659 – 1663 роках
- •Внутрішня і зовнішня політика п. Дорошенка
- •5.3. Стабілізація політичного життя в Україні в другій половині хvіі століття. Гетьман і. Мазепа.
- •Запитання для самоперевірки
- •5.4. Формування абсолютистської монархії в Росії й обмеження української автономії у хvііі столітті. Посилення антиукраїнської політики російського царизму
- •Запитання для самоперевірки
- •5.5. Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці хvіі – хvііі століттях.
- •Запитання для самоперевірки
- •5.5.2. Входження Північного Причорномор’я до складу Росії.
- •5.5.3. Занепад та поділи Речі Посполитої. Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперіями.
- •Запитання для самоперевірки
- •Література:
- •Тема 8. Українські землі під владою Російської і Австрійської імперій у першій половині хіх століття
- •1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав
- •2. Криза кріпосництва і розвиток капіталістичних
- •Місце України у зовнішній торгівлі Російської імперії.
- •3. Загострення соціально-економічних протиріч в Україні. Селянські повстання. Устим Кармелюк.
- •4. Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції
- •Діяльність декабристів в Україні
- •5. Характер політики австрійського уряду щодо українців
- •Рекомендована література
- •Тема 9. Україна на початку хх століття (1900 – 1914) і в роки першої світової війни.
- •Тема 10. Українське національно-державне відродження 1917-1920 рр. Тема 11. Україна у міжвоєнний період
- •Основними змінами у період непу були:
- •У сільському господарстві:
- •У промисловості:
- •У галузі торгівлі і фінансів:
- •Забезпечила швидку відбудову зруйнованого війною господарства;
- •Лише частково на основі товарно-грошових відносин забезпечила зв’язок між промисловістю і дрібнотоварним сільським господарством;
- •Не мала істотних результатів у відбудові господарства.
- •2. Україна і утворення срср
- •3. Політика українізації
- •4. Індустріалізація України
- •5. Колективізація українського села.
- •Причини колективізації
- •6. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в
- •Масові репресії
- •Конституція урср 1937 р.
- •Література:
- •Тема 12. Західна Україна у 1921-1939 роках План
- •1. Колонізація Західної України
- •Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини не мали власного автономного устрою. Уряди цих країн прагнули до посилення контролю над українськими територіями.
- •2.Політика Польщі
- •3. Політика Чехословаччини
- •4. Політика Румунії
- •5. Політичне життя. Національно-визвольний рух
- •Галичина і Волинь
- •Буковина
- •Закарпаття
- •Завдання:
- •Література:
- •Тема 13. Україна в роки другої світової війни
- •3. Напад Німеччини на срср
- •Евакуація
- •Остаточна окупація України
- •4. Україна в роки німецькоі окупації
- •Рух Опору в Україні
- •Радянський рух Опору
- •Формами боротьби партизан були:
- •Національно-визвольний рух Опору на чолі з оун
- •Масові репресії та депортації населення
- •Визволенння України від фашистських загарбників (грудень 1942 – жовтень 1944 рр.)
- •Вклад України в перемогу над Німеччиною і її союзниками
- •Людські і матеріальні втрати України
- •Література
- •Тема 16. Україна у період стабілізації радянської системи та загострення її соціально-економічної та політичної кризи (1965-1985 рр.).
- •Політика-ідеологічна криза системи. Жовтневий (1964 р.) Пленум цк кпрс як політичний переворот.
- •2. Економічний розвиток урср. Непослідовність економічних перетворень.
- •1. Деформована структура розміщення продуктивних сил.
- •2. Катастрофічна екологічна ситуація.
- •4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками.
- •Темпи зростання реальних доходів на душу населення по союзних республіках (1970 — 100%)
- •3. Соціальний розвиток урср.
- •Розвиток освіти і науки. Криза духовної сфери.
- •Наростання дисидентського руху. Утворення угс.
- •Рекомендована література
Література:
Алексєєв Ю. М., Вертегел А. Г., Даниленко В. М. Історія України: Навч. посіб. – Каравела,2004.
Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К: Видавничий центр „Академія”, 1999.
Бойко О. Д. Історія України (запитання і відповіді), - К: 1997.
Субтельний О. Україна: історія. - К: „Либідь”, 1993.
Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України / Ред. Я. Грицак, О. Романів. Львів: Видавництво Наукового товарист-ва імені Т. Шевченка у Львові, 1992.
Історія України Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В. Ю. Короля. – К: Видавничий центр „Академія”, 2001.
Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге, зі змінами. – Львів: Світ, 1998. в особах XІX - XX ст. - К: 1995.
Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге вид. Виправлене і доповнене. - К.: „Каравела”, Львів: „Новий Світ – 2000”, „Магнолія плюс”, 2003.
Тема 7. Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій половині хvіі – хvііі століття
Зміст:
5.1. Зародження буржуазних відносин в Україні в ХVІІ столітті.
5.2. Політичне життя в Україні в другій половині ХVІІ століття. Поділ України на Лівобережну і Правобережну.
5.3. Стабілізація політичного життя в Україні в другій половині ХVІІ століття. Гетьман І. Мазепа.
5.4. Формування абсолютистської монархії в Росії й обмеження української автономії у ХVІІІ столітті. Посилення антиукраїнської політики російського царизму.
5.5. Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці ХVІІ – ХVІІІ століттях (самостійна робота).
. Основні поняття: фільфарок, мануфактура, Гетьманщина, Руїна, Малоросія, Гадяцький мир, Андрусівське перемир’я, “Вічний мир”, Малоросійськ колегія, кріпосне право, гайдамаки, опришки, коліївщина, поділи Речі Посполитої, ліквідація Запорозької Січі, скасування української автономії.
Вивчення цієї теми дає можливість знати:
Причини і наслідки зародження буржуазних відносин в Україні;
Входження України до загальноросійського ринку в другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ століття;
Посилення кризових явищ в соціально-економічному житті України внаслідок закріпачення селян у 1783 році;
Епоха “Руїни” та її зміст;
Антизаконні втручання Москви у внутрішнє життя Української держави та їх наслідки;
Розкол України на Правобережну і Лівобережну;
Суть політики Росії та Речі Посполитої щодо українських земель;
Причини, що зумовили втрату Української держави Б. Хмельницького;
Етапи ліквідації української автономії російським царизмом;
Доля запорозьких козаків після зруйнування Запорозької Січі;
Історичне значення Конституції Пилипа Орлика;
Значення діяльності видатних українських діячів: Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи, П. Орлика та ін.
5.1. Зародження буржуазних відносин в Україні в хvіі столітті
Українському козацтву не вдалося створити рівноправне суспільство. У XVIII ст. соціальний устрій Лівобережної України був приведений у відповідність з устроєм сусідніх земель. З виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову стали кріпаками, а козаки за своїм статусом зрівнялися з селянами. На Правобережжі відновила свій режим польська шляхта, яка повернула старі порядки. У російській частині України соціальне напруження дещо пом'якшувалося завдяки відкриттю для колонізації неозорих родючих земель Причорномор'я, захоплених у запорожців і кримських татар. Але у 1768 р. на Правобережжі, що перебувало під владою Польщі, де соціально-економічне гноблення поглиблювалося релігійною дискримінацією, українські селяни підняли криваве повстання проти шляхти. Це повстання зазнало поразки, а шляхта відновила свою владу. Здавалося неможливим похитнути суспільно-економічний лад. Зате початок і середину XVIII ст. у Гетьманщині ознаменував пожвавлений розвиток культури. І все ж до кінця століття Україна прибрала виразно провінційних рис у всіх регіонах і на всіх рівнях — культурному, соціальному та економічному.
Сільське господарство було у Гетьманщині основною формою життєдіяльності населення, а торгівля та промисловість лишалися слабкорозвинутими навіть у порівнянні з російською Північчю. Як і в інших абсолютистських державах Європи, російський імперський уряд робив спроби стимулювати економічне зростання периферії, зокрема України, але тільки в тій мірі, в якій це не перешкоджало розвитку Росії. Так чи інакше результати цієї політики справляли на Україну обмежуючий вплив протягом більшої частини століття.
Наприкінці XVII - XVIII ст. розвиток аграрного сектора визначали рутинний стан техніки та екстенсивний метод господарювання. Однак виникають прогресивні тенденції і процеси:
підвищення родючості грунтів шляхом підживлення та різних форм сивозміни;
зростання ролі зернового господарства;
збільшення асортименту сільськогосподарських культур (почали садити картоплю, культивувати кукурудзу, рнозширювати площу під тютюн тощо);
розширення площ садів, поява нових сортів, застосування щеплення дерев;
розвиток племінної та селекційної діяльності у тваринництві;
поглиблення спеціалізації регіонів (Лівобережжя і Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита; Волинь – на пшениці, Полісся – льону та коноплі, землі між Дністром і Прутом – тютюну тощо);
зростання товаризації сільського господарства.
Найважливішою зміною в українському сільському господарстві стало поширення його на південь. Та попри збільшення площ і відмінну якість нових земель не відбулося відчутного підвищення врожаїв, що пояснювалося застарілістю реманенту та методів господарювання. На нових землях і надалі використовувалася марнотратна система трипільної сівозміни, колоністи часто переселялися на цілинні землі замість того, щоб покращувати вже оброблювані. Середні врожаї пшениці лише в три-чотири рази перевищували кількість посіяного зерна й за європейськими мірками були просто жалюгід-ними. Таку відсталість зумовлювало кріпацтво. Маючи в надлишку дармову робочу силу, землевласники не відчували потреби у нововведеннях. До того ж кріпацтво, особливо в його українських формах, стояло на перешко-ді професійній різноманітності.
На російській Півночі, де грунти були неродючі, землевласники часто заохочували своїх селян сплачувати оброк грошима, заробленими на торговельних і промислових підприємствах, що починали розвиватися в містах. На Україні з її родючими грунтами феодали, навпаки, вимагали від селян, відробляти панщину. Як наслідок - і це належить підкреслити - український селянин прив'язувався до традиційних способів життя в селі та в полі тісніше, ніж російський.
При загальній млявості в економіці села все ж з'являлися певні нововведення, Наприкінці XVIII ст. було впроваджено нові культури, такі як кукурудза й картопля. Більше, ніж будь-коли, землевласники робили вкладення у пов'язані з сільським господарством виробництва, що приносили їм прибуток. Особливого поширення набуло будівництво млинів. Землевласники використовували їх не тільки для того, щоб молоти власне зерно, а й за плату дозволяли робити це селянам. На 1782 р. лише на Лівобережжі налічувалося 3300 водяних млинів і близько 12 тис. вітряків. Проте найприбутковішим із побічних занять дворянських підприємців було виробництво пшеничної горілки, від продажу якої багато феодалів отримували до половини грошових прибутків. Не дивно, що в 1750 р. в кожному полку Гетьманщини було в середньому 50 ґуралень. Інші землевласники бралися за розведення уславлених українських волів, овець, а також коней. Зокрема, Кирило Розумовський мав табун із 5 тис. коней, із них 800 чистокровних. Зберігали свою популярність і такі традиційні промисли, як бджільництво, - деякі пасіки Правобережжя налічували аж по 15 тисяч вуликів.
Торгівля. Хоч на перешкоді торгівлі на Україні продовжували стояти погані шляхи, брак грошей, надмірні позичкові проценти (від 20 до 50 на рік), вона помітно розвивалася. Торгівля та сільськогосподарське виробництво були взаємозалежними. Труднощі пересування змушували людей з'їжджатися до певних міст у відповідні до церковного календаря строки, щоб продавати свій крам і купувати необхідні
речі. Великі торговельні ярмарки, що тривали тижнями й пропонували на продаж величезне розмаїття товарів, відбувалися у Ніжині, Ромнах, Києві, Переяславі, Полтаві, Харкові та інших містах. До 1780 р. на Лівобережжі, що у господарському відношенні було динамічнішим, ніж Правобережжя, проводилося близької 400 ярмарків. Дрібніша торгівля велася тут на 700 місцевих базарах. Іншою поширеною, особливо серед козацтва та заможнішого селянства, формою дрібної торгівлі був продаж солі та риби. Ті, в кого вистачало грошей на віз і запряжку волів великими ватагами вирушали у небезпечні мандрівки до Чорного моря. Там, навантажившись сіллю та рибою, вони розвозили їх по всій Україні. Деякі з чумаків накопичували достатньо грошей, щоб вкладати їх у великі підприємства. Так замість бартерної системи, тобто простого обміну товарів на товари, на Україні розвивалося грошове господарство. До того як у кінці XVIII ст. були засновані чорноморські порти, зовнішня торгівля майже не розвивалася. Якщо раніше українські купці підтримували широкі зв'язки з балтійськими портами й західними ринками, то імперська політика спричинилася до того, що торгівля перемістилася на Північ. У 1714 р. Петро І змусив українських купців довозити пшеницю до таких російських або контрольованих росіянами портів, як Архангельськ, Рига і Санкт-Петербург. У 1719 р. був заборонений експорт на Захід українського збіжжя, а на польсько-українському кордоні вводилися суворі мита на імпорт, щоб запобігти конкуренції щойно заснованим російським мануфактурам. У ввозі продуктів на Лівобережжя російські купці користувалиг пільгами, тоді як українці за готові товари, які вони возили на Північ, сплачували мито від 10 до 40 %. Користуючись таким становищем, російські купці стали активніше проникати в українську торгівлю. На 1754 р., коли між Росією та Лівобережжям скасували торгові бар'єри, росіяни вже опанували оптову торгівлю.
Мануфактури. Порівняно з Росією промисловість на Україні розвивалася повільніше. З одного боку, широкі сільсь-
когосподарські можливості поглинали увагу й енергію українців, з іншого - імперська політика підштовхувала промисловий розвиток Росії, розглядаючи Україну насамперед як джерело сировини. Ця ситуація схиляла багатьох істориків досталінського періоду до думки, що економічні взаємини між Росією та Україною мали колоніальний характер. Проте мануфактурне виробництво на Україні не було ще цілком занедбане й у своїх дрібних формах набуло широкого розповсюдження. Лівобережна старшина й польські магнати Правобережжя заснували цілий ряд гут і склодувних мануфактур, на кожній з яких працювало 15-20 робітників. Монастирі займалися виробництвом паперу. В містах чисельність таких ремісників, як ковалі, склодуви, теслярі, малярі, шевці та кожум'яки, часто сягала 400-600. Деякі села, особливо на менш родючих землях Північної Гетьманщини, жили виключно з ткацтва та обробки деревини. На відміну від міських промислових центрів Західної Європи мануфактурні підприємства України і Росії нерідко виникали на селі, де жили підприємці-дворяни. Інша відмінність від європейських моделей полягала в провідній ролі уряду в розвитку мануфактур. Так, імператорський уряд заснував на Слобідській Україні величезні текстильні фабрики на тисячі робітників, зобов'язавши кріпаків працювати на них аналогічно тому, як вони працювали на пана.
Таким чином економічні зміни в Гетьманщині на рубежі XVII- XVIII ст. зумовили зміну соціальної структури суспільства.
Нова знать. На початок XVIII ст. на верхівці суспільної структури Гетьманщини вже міцно утвердилася новонароджена знать. Кінець козацької рівноправності був майже невідворотним, бо східноєвропейські суспільства не знали ніякого іншого способу управління політичним і соціально-економічним життям, крім того, згідно з яким за несення служби феодальна знать отримувала право володіти землею й селянами. Внаслідок цього Лівобережжя набуло рис більшої сформованості та стабільності, розвинувши існували в сусідніх країнах, де знать займала панівне становище.
Найяскравішим свідченням перемоги елітизму в Гетьманщині було «Значкове військове товариство». У його списках значилися імена дорослих чоловіків із старшинських родин, які ще не займали ніяких посад, але з появою вакансії могли отримати певне призначення. У 1760-х роках товариство організовувалося за складною ієрархією і включало 1300 прізвищ. Крім того, існувало близько 800 осіб, що фактично обіймали урядові посади. Таким чином, у середині XVIII ст. верхівку Гетьманщини складали близько 2100 знатних чоловіків із понад 1 млн. загальної чисельності чоловічого населення. У 1785 р., коли імператорський уряд зробив спробу включити українську знать до російського дворянства, ця цифра зросла у декілька разів. Через те, що Санкт-Петербург не був упевнений в тому, як саме визначати належність до шляхти в Гетьманщині, тисячі дрібних українських урядників і заможніших козаків претендували на статус дворянина, багато з них на підставі фальшивих документів.
Із дворянським титулом з'явилися й земельні маєтки. Старшині їх дарували гетьмани й царі. У багатьох випадках урядники незаконно привласнювали закріплені за їхніми посадами землі. Внаслідок цього у 1735 р. понад 35 % оброблюваних земель Гетьманщини було приватною власністю шляхти. Завдяки своїм посадам шляхта, крім того, господарювала ще на 11 % земель. Отже, менш як 1 % населення володіли майже 50 % землі.
Отже, наприкінці XVII - XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель було зроста-ння крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогре-суючого зростання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток.