- •Історія України
- •Тема 1. Вступ.
- •Структура курсу
- •Періодизація:
- •Тема 2. Найдавніша історія України
- •Первісні люди та спосіб їх життя.
- •Бронзовий вік
- •Основні риси бронзового періоду
- •Залізний вік
- •2. Неолітична революція. Трипільська культура мезоліт змінюється неолітом « Неос» «Літос»
- •Неоліт - ново-кам'яний вік (6 тис. Років тому - 4 тис. Років тому). Неолітична революція – це:
- •Відомі пам'ятки: с. Кам'яна Могила (Донецька обл.) — близько 500 поселень
- •Кочові племена на території України. Кіммерійці, скіфи, сармати. Етнокультурні зв’язки скіфів та сарматів із слов’янами.
- •Антична цивілізація Північного Причорномор’я.
- •Походження слов’янських народів. Анти. Розселення східних слов’ян. Заснування Києва.
- •Передумови виникнення держави у східних слов’ян.
- •Рекомендована література
- •Тема 4. Галицько-Волинське князівство План.
- •1. Періодизація політичної історії Галицько-Волинської держави. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства пройшов кілька етапів:
- •I. Утворення і становлення (1199—1205 рр.).
- •II. Тимчасовий розпад держави (1205—і238 рр.)
- •Об'єднання та піднесення (1238—1240 рр.).
- •Боротьба з монголо-татарським ігом та поступовий занепад (1240—1340 рр.)
- •Період самостійного існування Галицького князівства (1084 – 1199 рр.).
- •Період самостійного існування Волинського князівства (1146 – 1199 рр.).
- •Утворення Галицько-Волинської держави. Політика Романа Мстиславовича (1199 -1205 рр.).
- •Період „смути” в історії князівства (1205 – 1238 рр.).
- •Апогей в історії Галицько-Волинського князівства (1238 – 1264 рр.). Данило Галицький: політика, оцінки.
- •Правління нащадків Данила Галицького (1264 – 1340). Юрій іі Болеслав.
- •Історичне значення Галицько-Волинської держави.
- •Рекомендована література
- •Тема 5. Українські землі під владою Литви та Польщі (хіv – перша половина хvіі століття)
- •Землі України під владою іноземних держав у хіv – середині хvіі ст.
- •І період: 1340 – 1362 рр. - “оксамитове” литовське проникнення.
- •Іі період: 1362 – 1385 рр. – асиміляція литовських правителів.
- •Ііі період: 1385 – 1480 рр. – втрата українськими землями автономії.
- •Іv період: 1480 –1569 рр. – посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром “збирання земель Русі”.
- •2. Утворення речі посполитої
- •3. Формування українського козацтва. Перші козацько-селянські повстання
- •Козацька зброя Козацькі клейноди: бунчук, пірнач, литаври, печатка, барабани-тулумбаси
- •Конашевич-Сагайдачний Северин Наливайко
- •Тема 6. Визвольна війна українського народу
- •Середини XVII століття. Утворення української
- •Козацької держави.
- •1648 –1676 Рр. Були:
- •Рушійні сили визвольної боротьби
- •Цілі боротьби
- •Форми боротьби
- •Характер Національно-визвольної війни
- •Періодизація Національно-визвольної війни
- •Розвиток Національно-визвольної війни. Перший період (1648-1652 рр.) Підготовка повстання
- •Визвольний похід 1648 року
- •* Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об’єднання українських земель у межах національної держави збройною силою!
- •Що ж змусило гетьмана піти на такий крок?
- •Авторитетна думка
- •Розбудова Української держави
- •Авторитетна думка
- •3. Зборівська угода
- •Основні підсумки Зборівської угоди:
- •4. Битва під Берестечком та її наслідки
- •Другий період (1652 -1657 рр.)
- •5. Пошуки союзника
- •Авторитетна думка
- •Укладання україно - московського договору
- •Оцінка договору 1654 року
- •Авторитетна думка
- •6. Третій період (1657-1663 рр.) Ліквідація спадкоємного гетьманату
- •Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському
- •Зближення з Польщею. Гадяцька угода
- •7. Політика ю. Хмельницького (1659-1663 рр.)
- •! Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися.
- •Капітуляція п.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби
- •Оцінка діяльності б.Хмельницького
- •(?) Запитання для самоперевірки
- •Література:
- •Тема 7. Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій половині хvіі – хvііі століття
- •5.1. Зародження буржуазних відносин в Україні в хvіі столітті
- •7.2. Політичне життя в Україні в другій половині хvіі століття. Поділ України на Лівобережну і Правобережну. Ліквідація спадкового гетьманату.
- •Руїна – це період історії України 60-80-х років хvіі століття, що характеризується розпадом української державності і загальним занепадом. Основні напрями політики і .Виговського
- •Україна в період 1659 – 1663 роках
- •Внутрішня і зовнішня політика п. Дорошенка
- •5.3. Стабілізація політичного життя в Україні в другій половині хvіі століття. Гетьман і. Мазепа.
- •Запитання для самоперевірки
- •5.4. Формування абсолютистської монархії в Росії й обмеження української автономії у хvііі столітті. Посилення антиукраїнської політики російського царизму
- •Запитання для самоперевірки
- •5.5. Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці хvіі – хvііі століттях.
- •Запитання для самоперевірки
- •5.5.2. Входження Північного Причорномор’я до складу Росії.
- •5.5.3. Занепад та поділи Речі Посполитої. Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперіями.
- •Запитання для самоперевірки
- •Література:
- •Тема 8. Українські землі під владою Російської і Австрійської імперій у першій половині хіх століття
- •1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав
- •2. Криза кріпосництва і розвиток капіталістичних
- •Місце України у зовнішній торгівлі Російської імперії.
- •3. Загострення соціально-економічних протиріч в Україні. Селянські повстання. Устим Кармелюк.
- •4. Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції
- •Діяльність декабристів в Україні
- •5. Характер політики австрійського уряду щодо українців
- •Рекомендована література
- •Тема 9. Україна на початку хх століття (1900 – 1914) і в роки першої світової війни.
- •Тема 10. Українське національно-державне відродження 1917-1920 рр. Тема 11. Україна у міжвоєнний період
- •Основними змінами у період непу були:
- •У сільському господарстві:
- •У промисловості:
- •У галузі торгівлі і фінансів:
- •Забезпечила швидку відбудову зруйнованого війною господарства;
- •Лише частково на основі товарно-грошових відносин забезпечила зв’язок між промисловістю і дрібнотоварним сільським господарством;
- •Не мала істотних результатів у відбудові господарства.
- •2. Україна і утворення срср
- •3. Політика українізації
- •4. Індустріалізація України
- •5. Колективізація українського села.
- •Причини колективізації
- •6. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в
- •Масові репресії
- •Конституція урср 1937 р.
- •Література:
- •Тема 12. Західна Україна у 1921-1939 роках План
- •1. Колонізація Західної України
- •Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини не мали власного автономного устрою. Уряди цих країн прагнули до посилення контролю над українськими територіями.
- •2.Політика Польщі
- •3. Політика Чехословаччини
- •4. Політика Румунії
- •5. Політичне життя. Національно-визвольний рух
- •Галичина і Волинь
- •Буковина
- •Закарпаття
- •Завдання:
- •Література:
- •Тема 13. Україна в роки другої світової війни
- •3. Напад Німеччини на срср
- •Евакуація
- •Остаточна окупація України
- •4. Україна в роки німецькоі окупації
- •Рух Опору в Україні
- •Радянський рух Опору
- •Формами боротьби партизан були:
- •Національно-визвольний рух Опору на чолі з оун
- •Масові репресії та депортації населення
- •Визволенння України від фашистських загарбників (грудень 1942 – жовтень 1944 рр.)
- •Вклад України в перемогу над Німеччиною і її союзниками
- •Людські і матеріальні втрати України
- •Література
- •Тема 16. Україна у період стабілізації радянської системи та загострення її соціально-економічної та політичної кризи (1965-1985 рр.).
- •Політика-ідеологічна криза системи. Жовтневий (1964 р.) Пленум цк кпрс як політичний переворот.
- •2. Економічний розвиток урср. Непослідовність економічних перетворень.
- •1. Деформована структура розміщення продуктивних сил.
- •2. Катастрофічна екологічна ситуація.
- •4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками.
- •Темпи зростання реальних доходів на душу населення по союзних республіках (1970 — 100%)
- •3. Соціальний розвиток урср.
- •Розвиток освіти і науки. Криза духовної сфери.
- •Наростання дисидентського руху. Утворення угс.
- •Рекомендована література
Правління нащадків Данила Галицького (1264 – 1340). Юрій іі Болеслав.
Після смерті Данила Галицького в 1264 р. його син Шварно (бл.1230 — бл.1269) і брат Василько зберегли напівзалежне стано-вище української держави від Золотої Орди. Воно не відповідало інтересам патріотично настроєної феодальної знаті, яка прагнула до визволення краю від чужоземного ярма. Водночас Литва знемагала в нерівній боротьбі з могутнім Тевтонським орденом. Єдиний вихід з такого становища окремі українські та литовські можновладці вбачали в об'єднанні сил для боротьби за незалежність національних держав. У Литві їх очолював син Міндовга Войшелек, а в Україні — Шварно Данилович. Спочатку український князь допоміг посісти батьківський престол Войшелеку, який у 1267 р. добровільно передав великокнязівський стіл Шварну Даниловичу на тій підставі, що він був зятем великого князя Міндовга. Однак українсько-литовський союз тривав недовго. Побоюючися союзників, Лев Данилович(1264—1301) вбив Войшелека, після чого до влади в Литві прийшло антиукраїнське угруповання феодалів-язичників на чолі з князем Тройденом. Язичницька Литва посилила наступ на Волинь.
З ослаблення Галичини й Волині скористалася Золота Орда. Її темник Ногай під час походу ординських військ на Візантію і Болгарію в 60—70-х роках посилив свою владу над західноукраїнськими землями і включив їх до складу власного улусу, другого воєнно-політичного центру Золотої Орди. В 1275 і 1277 рр. галицькі, волинські й монголо-татарські війська зробили два успішних походи на Литву. В 1280 р. Лев Данилович, як пишеться в Іпатіївському літописі, «восхотє собе части (собе) в земле Лядьской, города на Вкраини, еха к Ногаеви оканьному проклатомоу помочи собе прося оу него на Ляхн, он же да ему помочь...». З допомогою улусу Ногая Лев Данилович приєднав до своїх володінь українське Закарпаття й Люблінську землю, вів боротьбу за краківський престол, підтримував добросусідські відносини з Угорщиною, а в 1278 р. підписав мирний договір із чеським королем Вацлавом. Волинський князь Володимир Василькович (1271—1289) відбив спробу Литви заволодіти Волинню, зайняв Турійськ і зосередив свою увагу на будівництві міст і фортець, розвитку ремесел, торгівлі та національної культури. У складі могутньої Монгольської імперії, без серйозної антиординської коаліції європейських країн Галицько-Волинська держава уникла руйнівних вторгнень агресорів і тим самим дістала кілька десятків років для відносно мирного розвитку. Становище краю суттєво не змінилося й після розгрому Ногая золотоординським ханом Токтою в 1300 р. Скориставшися з ослаблення Золотої Орди внаслідок внутрішньої міжусобиці, Галицько-Волинська держава посунула свої кордони на південь до гирл Дністра й Південного Бугу. Наприкінці XIII — на початку XIV ст. Галицько-Волинська держава переживала піднесення.
На початку XIV ст. міжусобна боротьба татарських ханів ослабила владу завойовників над Україною. Сприятливими обставинами для зміцнення власних позицій найшвидше скористався галицько-волинський князь Юрій (бл.1301—бл.1315). У 1302 р. він послав на допомогу брату своєї дружини польському князю Владиславу Локетеку військові загони. Але похід був невдалим, внаслідок чого Юрій втратив відвойовану батьком і добре освоєну українцями Люблінську землю, Значно успішніше діяв молодий правитель у мирній розбудові власних володінь. За його князювання швидко розросталися міста й села, розвивалися торгівля й культура.
В 1302 р. була створена Галицька митрополія, що значно зміцнило міжнародний авторитет західноукраїнської держави й водночас послабило релігійні зв'язки з іншими українськими землями. Правління Юрія — це доба золотого спокою, багатства й слави Галицько-Волинської держави та її міжнародного визнання.
Сам князь дістав титул «короля Русі». Такий титул найбільше відповідав державотворчим процесам в Україні, оскільки відродження нової Української держави на західних землях відбувалося під давньою назвою «Русь». Інакше й не могло бути. В часи розпуки й лихоліття громада завжди шукає опори своїм діям у славних сторінках власної історії. А нею в житті українського народу й була могутня Київська Русь. Відроджуючись під цією назвою, Україна тим самим перебирала на себе велич і авторитет своєї попередниці.
Сини Юрія Андрій і Лев (1315 —1323), хоч і розділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з правителями західних держав і тим самим забезпечили мирні умови життя своїм підданим. Внутрішня стабільність стимулювала національне піднесення серед місцевої феодальної верхівки та її прагнення до незалежності від Золотої Орди. При цьому патріоти добре бачили неспроможність власними силами досягти мети й тому в своїх діях орієнтувалися на ті країни, які були готові виступити проти Монгольської держави й разом з тим визнати правомірність державотворчих устремлінь української національної знаті. Такою країною і стала молода Литовська держава.
На початку XIV ст. Литва набрала великої сили. Її територія розширилася далеко за межі етнічного регіону — басейнів Вісли, Німану й Двіни — за рахунок приєднаних білоруських і частини руських (російських) земель. Після придушення сепаратистських виступів племен ятвягів і жмуді внутрішнє становище країни зміцніло. В той же час посилилася загроза її державному існуванню з боку німецьких рицарів, Польщі й особливо Золотої Орди. Спільне прагнення до державної незалежності штовхало в обійми як Литву, так і Україну. Кожна з них міцніла силою іншої. Спочатку ворожі, потім добросусідські відносини між Литвою й Галицько-Волинською Руссю переросли в союзницькі. Вони спрямовувалися проти зовнішньої агресії й одночасно на створення дружньої Литві Української держави.
Політичне зближення Західної України й Литви було закріплено династичним шлюбом наймолодшого сина великого князя литовського Г е д и м і н а (1316—1341) Любарта, Дмитра в християнстві, з дочкою Андрія Юрійовича. Союз галицько-волинських і литовських князів викликав протидію монголо-татарської адміністрації. Хан Узбек (1314—1342) спочатку підкорив собі сепаратистськи настроєних ханів кочових племен між Доном і Дніпром, а на початку 20-х років — і в пониззі Правобережної України. Незабаром настала черга Галичини й Волині. В жорстокій борні зі Золотою Ордою Галицько-Волинська держава зазнала нищівної поразки. Князі Андрій і Лев у 1323 р. загинули в бою. Після їхньої смерті припинилася династія князів Романовичів, яка так багато зробила для блага України. Відновлення золотоординської влади над усією Україною не підірвало заповітної мрії частини української знаті про державну незалежність.
Зі смертю братів Юрійовичів політичне становище українських земель кардинально змінилося. Князь Гедимін вважав Волинь володінням свого сина Дмитра-Любарта й з ініціативи місцевої знаті почав розширювати його на схід. Навесні — влітку 1324 р. українсько-литовські війська здійснили визвольний похід на Київське князівство. Напрямок удару був обраний не випадково. Незважаючи на занепад, Київ продовжував зберігати за собою значення номінального центру всієї Русі, і тому його здобуття мало б величезний вплив на розгортання визвольного руху в Україні.
Значну роль при цьому відігравало й відоме прагнення частини київської аристократії позбутися чужоземного панування. Українсько-литовські війська оволоділи Овручем, Житомиром, поблизу Білгорода завдали поразки нечисленним загонам прибічників хана — київського князя Святослава, брянського — Романа, переяславського — Олега й луцького — Льва. Після млявого опору київські бояри заявили про підтримку переможців і визнали владу Гедиміна. За ними те ж саме зробила знать Вишгорода, Черкас, Канева, Сліпорода та інших міст і містечок Подніпров'я. За підтримку литовський князь зобов'язався повернути українським князям і боярам їхні спадкові володіння, давні права і привілеї. Своїм намісником на Подніпров’ї Гедимін залишив сина Федора. Однак перемога була не повною. В Подніпров'ї в 1324 р. встановилося двовладдя. Поряд з адміністрацією баскака діяла адміністрація й литовського князя. Так почалося масове визволення українських земель з-під монголо-татарської навали.
Успіх союзників на Подніпров'ї був затьмарений подіями в Західній Україні. Пропольськи настроєні місцеві бояри обрали галицько-волинським князем сина мазовецького князя Тройдена 14-річного Болеслава (1324— 1340). Це одразу спричинило збройний конфлікт між Литвою і Мазовією. Тільки загроза агресії Тевтонського ордену змусила супротивників припинити чвари й укласти в 1325 р. мир. За його умовами Гедимін відмовлявся від Волині, зате зберігав за собою заселені великою кількістю українців Берестейщину й Підляшшя. Галицько-Волинська держава втратила свої землі в Північному Причорномор'ї й мусила визнати зверхність Золотої Орди.
Князь Болеслав перейшов у православ'я, на честь свого діда по матері взяв ім'я Юрія II й гарантував боярству збереження всіх статків, давніх прав, звичаїв та привілеїв. Певний час Болеслав-Юрій II воював з Польщею та Угорщиною за Люблінську землю, але безуспішно. Його позиції в краї були нестійкими. Намагаючися зміцнити своє становище, Болеслав-Юрій II почав протегувати іноземцям — давав великі пільги іноземним купцям і ремісникам, оточував себе католиками, які відсували національну знать від адміністративної влади. При цьому князь відступився від православ'я і став заохочувати навернення українців до католицизму. Це викликало масовий протест галичан. Бояри на чолі з Дмитром Дедьком організували змову і в 1340 р. отруїли князя на бенкеті, а іноземців винищили.
Галицько-волинським князем було проголошено Л юба рта, тісно зв'язаного родинними узами з Романовичами. Але фактично його влада поширювалася лише на Волинь. У Галичині запанували місцеві бояри на чолі з «управителем і старостою Руської землі» Дедьком.
Так Галицько-Волинська держава розпалася на князівство Волинське й олігархічну автономну республіку Галичину.