72.Стагфляція та її трактування в сучасній неокласичній макроекономіці.

В основі державного регулювання зайнятості лежить положення кейнсіанської теорії, згідно з яким зменшення безробіття повинно здійснюватися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Але, така політика, крім позитивного впливу на економіку, виявила побічні негативні наслідки – підвищення цін, тобто інфляцію. Таким чином, між інфляцією і безробіттям має місце обернена залежність. Зазначена взаємозалежність одержала своє узагальнення за допомогою кривої Філіпса. Дослідження показали, що крива Філіпса здатна адекватно відтворювати взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді. В межах великих інтервалів часу цей зв’язок має інший характер, коли в економіці відбувається одночасне зростання інфляції та безробіття. Таке економічне явище отримало назву “стагфляції”. За стагфляції крива Філіпса зміщується вправо, тобто в менш бажане положення, при чому кожний процент збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зменшення кривої Філіпса серією “шоків пропозиції”, або, як їх ще називають, цінових шоків. Класики, які стоять на позиції теорії альтернативності зростання інфляції та безробіття, запевняють, що це зменшення кривої є тимчасовим. Прихільники неокласичної теорії мають іншу точку зору: зростання сукупного попиту збільшує на деякий час прибутки, випуск продукції та зайнятість. Номінальна з\п через деякий час теж зростає, скорочуючи прибутки, ліквідуючи короткострокові стимули до виробництва та зайнятості. Отже, у довгостроковому періоді не існує альтернативності між рівнями інфляції та безробіття, а крива Філіпса має вигляд вертикальної прямої. Якщо робітники певною мірою передбачили інфляцією, то не буде ніякого скорочення безробіття. Таким чином, економісти неокласичного напряму виступають за проведення урядом політики невтручання.

74.Зміст та чинники економічного зростання

Економічне зростання — це збільшення обсягів реаль­ного ВВП в одному періоді порівняно з іншим, зміцнення економічної могутності країни. Найбільш розповсюдженими визначеннями економічного зростання є: 1). Реальний приріст обсягу національного продукту в результаті збільшення кількості факторів виробництва або удосконалення техніки та технології; 2). Збільшення реального обсягу ВНП або реального доходу на душу населення. Еконо­мічне зростання являє собою зростаючу здатність ек-ки до реалізації своїх вир-чих можливостей. Сут­ність ек-го зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології. Завжди кінцевою метою економічного зростання є збільшення споживання.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нові технології — науково-технічний прогрес. Фактори попиту: для реалізації зростаючого вир-чого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це пот­ребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори розподілу: здатність до нарощування вироб­ництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кіль­кості корисної продукції. Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопо­в'язані.