69. Шляхи подолання інфляції.
Починаючи з 1993 р. в Україні було здійснено кілька спроб обмежити емісію грошей, щоб стримати інфляцію. Проте ці спроби були невдалими. У 1994 р. уряд намагався застосувати адміністративні методи для обмеження темпів зростання цін. Це була, по суті, класична політика доходів, яка сповільнювала зростання зарплати, запроваджувала фіксовані ціни на значну кількість товарів і послуг, вводила адміністративне регулювання на валютному ринку тощо. Така політика пригасила темпи зростання цін, але спричинила катастрофічне падіння обсягів виробництва в уже лібералізованій економіці. Крім цього, вона відкинула країну далеко назад у реформуванні економіки.
Починаючи з другої половини 1994 р., основою антиінфляційної програми уряду стало приборкання інфляційних очікувань, які здебільшого формувалися за адаптивним принципом і значною мірою корелювали з динамікою валютного курсу української національної валюти (карбованця). Це полегшувало завдання антиінфляційної політики, бо достатньо було стабілізувати валютний курс. Кредити, отримані від міжнародних організацій, допомогли НБУ сформувати резервний фонд для здійснення інтервенцій на валютному ринку, що стабілізувало курс національної валюти (українського карбованця).
Продумана політика уряду і НБУ у 1994 – 1996 рр. Дала змогу успішно провести грошову реформу. Рівень інфляції в Україні сягнув рекордно низького значення – 10,1% у 1997 р. Проте фінансова криза в Росії у 1998 р. не могла не позначитись на економічній ситуації в Україні. Вітчизняній економіці передалися очікування знецінення валюти, що підвищило ціни на енергоносії та прискорило темп інфляції, який у 1998 р. становив уже 20%. Наслідки паливної кризи в Україні, що найбільш яскраво проявила себе у середині 1999 р., а також недорід у 2003 р. у сільському господарстві спричинили певний стрибок цін на енергоносії та продукти харчування.
Згідно з оцінками фахівців, в українській економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вихід економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура та надмірний рівень монополізації, величезний державний борг і переважно дефіцитний бюджет загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на реструктуризації національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин як необхідних умов макроекономічної стабілізації та швидкого економічного зростання.
70. Антиінфляційна політика держави.
Антиінфляційна пол-ка держави має два види:
1) адаптивна політика (політика градуювання), яка проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Основними заходами адаптивної політики виступають:
-стабілізація інфляційних очікувань;
-поступове обмеження грошової пропозиції;
-індексація грошових доходів населення;
- застосування політики „цін та доходів” (уряд або заморожує ціни і номінальні доходи, або „прив’язує” зростання рівня цін до зростання заробітної плати, а зростання заробітної плати – до підвищення продуктивності праці. Політика „цін та доходів” може бути ефективною, якщо вона пролонгована у часі, але не створює небезпеку перетворення відкритої інфляції на приховану);
- укладання договорів з підприємцями та профспілками про темпи зростання цін та заробітної плати;
2) активна політика (шокова терапія), яка базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси. Вона є особливо прийнятною в умовах гіперінфляції. Основними заходами активної політики виступають:
а) заходи загального характеру:
- контроль за грошовою масою;
- заборона емісійного фінансування Державного бюджету;
- проведення грошової реформи конфіскаційного типу;
- стабілізація інфляційних очікувань;
- реструктуризація економіки;
- регулювання валютного курсу;
- підвищення ступеня товарності економіки;
- приватизація;
- засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності;
б) заходи, спрямовані проти інфляції попиту:
- зменшення державних витрат;
- збільшення податків;
- скорочення дефіциту Державного бюджету;
-с табілізація валютного курсу;
в) заходи, спрямовані проти інфляції витрат:
- стримування зростання факторних доходів та цін;
- зниження податків на бізнес та прибуткового податку з громадян в рамках „економіки пропозиції” (уряд повинен проводити такі заходи, які сприяють зміщенню довгострокової кривої сукупної пропозиції (AS) праворуч без її руху вгору.
71.Взаємозв`язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса.
Кейнсіанці не пояснили причини одночасного існування інфляції і безробіття, і цю прогалину ліквідував австралійський економіст А.У.Філіпс, визначивши універсальних характер зворотної залежності між змінами зарплати і рівнем безробіття
Відрізок кривої Філіпса зліва в т.N характеризує інфляцію попиту, яка може виникнути внаслідок спроб держави встановити штучно високу зайнятість.
Відрізок справа від т.N відображає падіння цін у період кризи надвиробництва.
Крива Філіпса достовірно відображає тільки короткочасну динаміку інфляції і безробіття, яка вимірюється поточними показниками.
При існування економічних взаємозв`язків виражених кривою Філіпса, неможливо досягти повної зайнятості без інфляції.