39.Коливання рівноважного рівня випуску навколо економічного потенціалу.

Рівноважний рівень випуску Уо може коливатися відповідно до зміни величини будь-якого компоненту сукупних витрат: споживання, інвестицій, державних витрат або чистого експорту. Збільшення будь-якого з цих компонентів зсовує лінію планованих витрат вгору і сприяє зростанню рівноважного рівня випуску. Зниження будь-якого з компонентів сукупного попиту супроводиться спадом зайнятості і рівноважного випуску. Приріст будь-якого компоненту автономних витрат

∆А = ∆ (а + I + С + Хn)викликає дещо більший приріст сукупного доходу ∆У завдяки ефекту мультиплікатора. Важливо, що однократна зміна будь-якого компоненту автономних витрат породжує багатократну зміну ВВП. Це означає, що відносно невеликі зміни у величинах З, I, G або Хn можуть викликати значні зміни в рівнях зайнятості і випуску. Мультиплікатор, таким чином, є чинником економічної нестабільності, що усилює коливання ділової активності, викликані змінами в автономних витратах. Тому однією з основних задач бюджетно-податкової політики уряду є створення системи вбудованих стабілізаторів економіки, яка дозволила б ослабити ефект мультиплікації шляхом відносного зниження величини граничної схильності до споживання (МРС).

40.Рецесійний і інфляційний розриви в макроекономіці.

Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного рівня призводять до виникнення рецесійного або інфляційного роз­ривів.

Рецесійний розрив — це величина, на яку сукупні витрати менші за потенційні витрати. Розрив називають рецесійним, оскільки він здійс­нює в економіці рецесію, скорочення виробництва відносно потен­ційного рівня.

У графічному зображенні рецесійний розрив — це відстань по вертикалі між прямими сукупних планових витрат Е* і потенційно необхідних витрат Еp .

Втрати економіки при рецесійному розриві складають величину:ΔEr = (Еp - Е*)*m (добуток рецесійного розриву та мультипліка­тора витрат).

Інфляційний розрив —- величина, на яку сукупні планові витрати перевищують потенційні. Інфляційний розрив свідчить про те, що економіка потерпає від перевитрат, тобто має місце надлишок сукупних витрат Е* > Еp . Рівноважний ВВП перевищує потенційний (Y* > Yp).

Розрив називають інфляційним, оскільки він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП, який визначається за формулою:

де m— мультиплікатор витрат.

Наслідком інфляційного розриву є надлишок попиту (інфляція попиту) та підвищення цін.

42. Бюджетно – податкова (фіскальна) пол-ка, її засоби.

Фіскальна, або бюджетно-податкова, політика держави — це по­літика використання державних податків та витрат (видатків) з ме­тою впливу на соціально-економічний розвиток країни. Засоби фіскальної політики — державні витрати та податки — використову­ються для забезпечення повної зайнятості і стримування темпів інфляції. Податки є основним джерелом доходів держави.

Існують 2 види фіскальної політики: дискреційна та автоматична (політика вмонтованої стабільності). Дискреційна фіскальна політика — це свідома маніпуляція урядо­вими витратами і доходами на підставі державних рішень з метою цілеспрямованого впливу на сукупний попит і реальний ВВП. Здійснюється двома шляхами: державними закупівлями (збільшення або зменшення); стягненням чистих податків (через податкові ставки і трансферти). Автоматична фіскальна політика — це фіскальна політика, за якої бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматич­но, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів. Автоматичний ("вбу­дований стабілізатор") — механізм, який дозволяє зменшити цикліч­ні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики.

Функції фіскальної політики: 1) Вплив на соціально–економічний розвиток країни, 2) Перерозподіл НД, 3) Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Основні інструменти фіскальної політики: маніпулювання державними видатками, ставка оподатковування.

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки, наближення фактичного обсягу НД до безінфляційного. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотня залежність. З одного боку, держ. бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого – фіскальна політика впливає на стан держ. бюджету.

Безболісних джерел фінансування не існує, кожен з них має певні недоліки. Ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати у рахуванням змін в отриманні доходів, а до держ. позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.