48.Прямі іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції — це вид міжнародної інвестиційної діяльності з метою придбання резиден­том однієї країни (прямим інвестором) стійкого і дов­гострокового впливу на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни (підприємство прямого інве­стування).

В СНР для класифікації іноземних інвестицій ви­користовується 10-процентна базова лінія як лінія довгострокового інтересу інвестора. Але в статистич­ному плані немає єдності в інтерпретації прямих і порт­фельних іноземних інвестицій. На практиці кожна країна сама вирішує, яку частку акцій встановити за базу віднесення до прямого інвестування. За методи­кою Міжнародного валютного фонду до прямих інве­стицій відносять капіталовкладення, за яких інозем­ний інвестор володіє мінімум 25 % акціонерного капі­талу відповідної компанії. В США прямими вважають­ся іноземні інвестиції, що забезпечують як мінімум 10% контроль над акціонерним капіталом закордонної компанії. Але на практиці ця сума дуже часто не перевищує навіть 1 % американської компанії, оскільки акції дуже розпорошені серед акціонерів. Одначе при цьому досягається сильний вплив на діяль­ність корпорації шляхом участі в управлінні та укла­денні патентно-ліцензійних угод. У Великій Британії, Франції та Німеччині ця частка дорівнює відповідно 20, 20 та 25 % .

До прямих іноземних інвестицій належать:

1) вклади компаніями власного капіталу за кордо­ном у створення філій або у придбання частки акцій дочірніх і асоційованих компаній;

2) реінвестування прибутку або, точніше, не пере­казана прямому інвестору і не розподілена як дивіден­ди частка прямого інвестора у сумарних доходах під­приємства, використана для оплати наступних угод між інвестором і підприємством;

3) внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором, з од­ного боку, і філіями, дочірніми та асоційованими ком­паніями з другого.

Підсилення значення прямих іноземних інвестицій у світовому господарстві — одна з визначальних його рис. Якщо перед Першою світовою війною вони ста­новили лише 10 % усіх закордонних капітало­вкладень, то на кінець 90-х pp. XX ст. їх частка вирос­ла більше ніж у три рази.В період між 1870 і 1913 р. зростання закордонних портфельних інвестицій випереджало зростання не тільки світового валового продукту, але і світової торгівлі. В сучасному світі майже не залишилось країн, не втягнутих у процеси міжнародного інвестиційного спів­робітництва. Уже стала аксіомою думка про те, що стій­кий економічний розвиток неможливий без ефектив­ної участі в світових господарських процесах потоків капіталу, особливо без активного використання пере­ваг від залучення прямих іноземних інвестицій.І хоча інвестиційні потоки різних кра­їн взаємопов'язані і становлять єдину систему, вони відіграють у цих країнах різну роль.

Нові явища в міграції капіталу:

*темпи зростання залучених прямих іноземних інве­стицій у світі значно прискорились.

*зростання масштабів прямого іноземного інвестування забезпечувалося виключно за рахунок взаємного обміну капіталами між розвиненими країнами, які закрі­пили свої позиції експортерів капіталу, їх частка у світовому обсязі наданих прямих іноземних інвестицій збільшилася

*вод­ночас позиції слаборозвинених країн ще більш посла­билися і як експортерів, і як імпортерів, їх частка у світовому обсязі залучених інвестицій впала, а рівень вивезення знизив­ся.Слаборозвинені країни дуже часто, заохочуючи іно­земний капітал з метою запобігання перетворенню підприємств з іноземною участю в анклавний сектор, застосовують непопулярні заходи, які погіршують інве­стиційний клімат. І це одна з причин відпливу інозем­них інвестицій.