1. Інтернаціоналізація (і-ція) світового розвитку.

Однією з найважливіших рис сучасного економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на ґрунті міжнародного поділу праць (МПП). МПП – це пряме продовження суспільного поділу праці всередині країни, це процес спеціалізації окремих країн, об’єднань, підприємств на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції.

Отже, і-ція повязана з формування світового господарства як особливої форми функціональних ек.звязків і ек.відносин між субєктами міжнар.діяльності. Центром цих звязків і відносин виступає світовий ринок.

Дальший розвиток МПП приводить до переростання світового ринку у світове господарство. Формується двоїста структура світового господарства: з одного боку – це система взаємопов’язаних національних економік, а з іншого – транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК зараз стали головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків. ТНК – це багатонаціональні корпорації, які зосередили в своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку.

Дослідження закономірностей формування звязків і перспектив їх розвитку показує, що генеральною тенденцією світового ек.розвитку є рух до створення єдиного планетарного ринку товарів і послуг, ресурсів тощо, ек.зближення та обєднання окремих країн в єдиний світовий господарський комплекс..

2. Світове господарство (сг).

Світове господарство – це система національних економік окремих країн, об’єднаних міжнародним поділом праці, торгово-виробничими та науково-політичними зв’язками.

Найбільш переконливим аргументом єдності світового господарства є реальність міжнародного територіального поділу праці, спеціалізація господарства країн світу і формування єдиного світового ринку. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг для задоволення потреб світового ринку. Така спеціалізація може грунтуватися або на природних, або суто економічних передумовах, які пов'язані з меншими витратами на даний продукції порівняно зі світовими показниками. Міжнародний поділ праці сприяв формуванню світового ринку, зародки якого сягають найдавніших етапів розвитку людського суспільства. Таким прикладом є виникнення торговельних держав (Фінікія, Венеція та ін.). Але зовнішня торгівля в цей період мала локальне значення, обмежувалася незначними регіонами впливу. Світовий ринок, будучи складовою частиною всесвітнього господарства, виступає як сукупність національних ринків окремих країн, між якими відбувається обмін товарами, послугами, працею на основі фінансово-кредитних зв'язків та інших відносин, що диктуються територіальним поділом праці. Налагодження взаємозв'язків між окремими товаровиробниками - одна з основних функцій ринку. Світовий ринок є важливою умовою підтримування зв'язків між національними або регіональними ринками, які є складовими частинами загальносвітової ринкової системи. Пошук нових джерел енергії, сировини, прогресивних технологій втягнув у міжнародні економічні зв'язки країни з різним рівнем соціально-економічного розвитку, поглибив міжнародний поділ праці. Зв'язки між різними національними господарствами, що входять до світового ринку, настільки зміцніли, що виникла світова господарська система. Формування світового господарства завершується створенням світового ринку капіталів, валюти, інформації, появою і зростанням транснаціональних корпорацій (ТНК). Найвищою формою міжнародного об'єднання стали економічні інтеграції країн світу.

Сьогодні достатньо стійко проглядається така структура світового господарства:

• світові ринки товарів і послуг;

• світові ринки капіталів;

• світові ринки робочої сили;

• міжнародна валютна система;

• міжнародна кредитно-фінансова система.

Суб’єктами світового господарства є:

• держави з їх національними економіками;

• ТНК;

• міжнародні організації та інститути (міжнародні банки, виробничо-торгові об’єднання);

• інтеграційні угрупування.

3. Реальний сектор (рс).

РС забезпечуэ в-во товарыв краъни на внутрышный та зовнышный ринки, а також предявляэ попит на матерыальны блага вытчизняного та ыноз.в-ва з метою особистого та виробничого спож-ня. До цього сектору выдносять сымейны господарства ы недержавны нефынансовы пыдприэмства. В РС D і S відображаються так:

AD’ = Y + (Ca’ + Ia’),

AS’ = Ch’ + Cd’ + Id’ + Ih’ = (Cd’ + Id’)+(Ch’ + Ih’),

Де (‘) – належність показників до РС

Y – дохід РС

Ca’ – сума видатків на спож-ня вітч.споживачами іноз.благ

Ch’ – сумарна S вітч.товарів за кордон

Cd’ - сума видатків на спож-ня вітч.споживачами нац.благ

Ia’ – обсяг інв-ційних видатків на іноз.блага, що споживаються нац.виробниками

Id’ - обсяг інв-ційних видатків на нац.блага, що споживаються нац.виробниками

Ih’ - обсяг інв-ційних видатків під в-во вітч.благ, що пропонуються за кордон

Виходячи з того, що РС має перебувати у рівноважному стані, маємо наступне рівняння:

(Y – Cd’) – Id’ = (Ch’ + Ih’) - (Ca’ - Ia’),

Де ліва частина рівняння – внутрішні заощ-ня РС S’, а права частина – чистий експорт NX’.

Нагромадження для фінансування РС можуть бути тісно повязані з зовнішньою діяльністю субєктів цього сектору. Надлишок заощ-нь відповідає додатньому значенню чистого експорту з РС. У цьому випадку надлишок заощ-нь може бути позичений закордонним субєктам. Але коли чистий експорт відємний, то це означає, що власних заощ-нь в РС бракує (дефіцит). Його можна покрити за рахунок зовнішніх джерел.