37. Неекономічні методи регулювання зовнішньоторговельної політики.

Неекономічні засоби протекціонізму безпосередньо на ціну реалізації товару не впливають, але є інстру­ментом захисту сегментованого ринку від іноземних конкурентів. Їх умовно можна поділити на кількісні та приховані.

Кількісні обмеження являють собою адміністратив­ну форму державного регулювання торговельного обігу, яке визначає кількість і номенклатуру товарів, що експортуються та імпортуються. До найбільш по­ширених кількісних інструментів слід віднести квоту­вання (контингентування), ліцензування і "добро­вільне" обмеження експорту.

Квотування є обмеженням в кількісному або вар­тісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввезти (імпортна квота) чи вивезти (експортна квота). Залежно від масштабу і дії квоти поділяються на гло­бальні та індивідуальні. Перші надаються для здійснен­ня експорту або імпорту певного товару на певний термін. При цьому напрямок операцій або країни-контрагенти не називаються. Другі ж передбачають кількісні обмеження для кожної країни-контрагента. Такі квоти, як правило, використовують у двосто­ронніх угодах між країнами з тісними політичними і економічними зв'язками. Економічна відмінність кво­ти від тарифу полягає не тільки у механізмі впливу на ціну, а й у різному змісті перерозподільного ефекту та різній силі обмежень.

Ліцензування — це регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності шляхом надання державними органами дозволу на експорт або імпорт товару в певній кількості на певний термін. Ліцензування може бути складовою процесу квотування або ж самостійним інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Основ­ним документом, що надає дозвіл на здійснення експорт­но-імпортних операцій, є ліцензія. У випадку квоту­вання ліцензія виконує спрощену роль, а в другому ви­падку ліцензія виконує складніші функції, які кон­кретизують її. Розрізняють такі форми ліцензій: разові, генеральні, глобальні та автоматичні.

Разова ліцензія є письмовим дозволом уряду на здійснення однієї експортної або імпортної угоди тер­міном до одного року. На відміну від цієї форми ліцензії генеральна ліцензія дозволяє здійснити необмежену кількість експортних або імпортних операції з певним товаром протягом року.

Глобальна ліцензія передбачає необмежену кіль­кість експортних або імпортних операцій з певним то­варом будь-якої вартості та в будь-яку країну. Щодо автоматичної ліцензії, то вона дозволяє здійснювати зовнішньоторговельні угоди зразу ж після отримання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державною інституцією.

Добровільне" обмеження експорту відображає си­туацію, коли країна-імпортер спонукає свого партнера по торгівлі "добровільно" скоротити свій експорт. Замість введення імпортних квот країна-імпортер тис­не на країну-експортера, вимагаючи від неї введення обмежень на вивезення певного товару. Засобом тиску на торговельного партнера виступає погроза запрова­дити торгові обмеження на рівні, який стане перепоною для будь-якої міжнародної торгівлі між країна­ми. Це робиться з метою дискримінації закордонного контрагента і створення сприятливих умов для вітчиз­няних виробників."Добровільні" обмеження експорту фактично є тими самими імпортними обмеженнями, але переміщені з кордонів країни-імпортера на кордони країни-експортера. Тому за своїми наслідками "добровільне" обме­ження експорту рівноцінне імпортній квоті.

Приховані види торговельних обмежень: технічні бар'єри, політику в рамках державних за­купівель, вимоги про вміст місцевих компонентів, пра­вові режими тощо.

Технічні бар'єри — це запровадження норм і пра­вил з метою завадити імпорту (стандарти, вимоги до упаковки, маркування, санітарно-гігієнічні норми то­що).

Політика в рамках держзакупівель — це метод тор­говельної політики, що зобов'язує купувати товари тільки у національних фірм, хоча імпортні товари можуть бути дешевшими.

Вимога про вміст місцевих компонентів — це метод торговельної політики, що законодавчо встановлює ча­стку національного виробництва у кінцевому продукті.

Режим найбільшого сприяння — РНС (МБЧЧ) — це надання торговельними партнерами переваг і пільг один одному.

Національний режим — це встановлення прав іно­земних фізичних і юридичних осіб на рівні з національ­ними.

Винятки бувають тільки для країн, що розвиваються в рамках загальної системи преференцій.

Для оцінки та вибору торговельної політики (і окре­мих заходів) організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) розробила в 1985 р. індикативний питальник, який широко використовується в прак­тичній діяльності уряду. Він містить такі питання.