47.Теорія міжнародних інвестицій.

Міжнародні інвестиції — це спосіб розміщення фінансових ресурсів та інших економічних активів однієї країни в іншій для збереження та при­множення вартості цих активів.

Можна виділити різні підходи теоретиків до пояс­нення мотивів та рушійних сил міжнародного інвесту­вання.

У 50—60-ті pp. XX ст. домінував теоретичний під­хід, який базувався на класичному розумінні ринку:на ринку панує досконала конкуренція, ре­жим руху капіталів між країнами – вільний; допускається мобільність інвестицій, а мотив їх переміщення вба­чається в більш прибутковому застосуванні за кордо­ном. На практиці ж труднощів і обмежень на шляху руху капіталів набагото більше, ніж в теоретичних припущен­нях. Структурні зміни в економіці 70— 80-х pp. минулого століття та глибокі фінансові кризи значно ускладнили реальність, підставивши під сумнів фінансове трактування міжнародних інве­стицій. Почалася її модернізація і на зміну класичного підходу прийшов неокласичний, в основі якого міжнародна диверсифікація інвестиційного портфеля шляхом інвестування у різні країни. Спонукальний механізм вивезення капіталу тут представляється у вигляді взаємодії ряду чинників:

*мотивація прямого іноземного інвестування як засобу оволодіння значною ринковою часткою країни-імпортера капіталу компанією-інвестором. Такі дії компанії на певній стадії її розвитку розглядаються як природні.

*зниження ризику шляхом географічної диверсифікації виробництва. Розпорошення капіталів зменшує ризик, оскільки малоймовірно, щоб еко­номічні та інші кризи чи спади в різних країнах відбу­вались одночасно. Отже, розпочинаючи зарубіжні опе­рації, фірма може стабілізувати потоки доходів.

*можливість ефективності вироб­ничої діяльності. Результативність виробництва може бути вищою, якщо філії чи дочірні компанії відкрива­ються в країнах з дешевшими факторами виробництва.

*хвилеподібне поши­ренням новітніх технологій та домінування окремих країн у їх розвитку. Перспектива отри­мати квазірентні доходи на нововведеннях до їх тоталь­ного поширення дуже часто приваблює компанії вкла­дати капітали саме в передові галузі, які, як правило, просуваються тільки деякими розвиненими країнами. Саме тому, напевне, останнім часом спостерігаються найбільші за обсягом потоки капіталів між США та Європейським Союзом.

Інші теоретичні підходи базуються на ринковій не­досконалості й неефективності класичних ринкових механізмів. Стефан Хаймер і Чарльз Кайндльбергер у 1976 р. вперше звернули увагу на те, що структура ринків і специфічні характеристики компаній відігра­ють головну роль у визначенні мотивів іноземного інве­стування, їх аргумент полягає у тому, що компанія розвиває певні якості й переваги при розробці своєї індивідуальної пропозиції. Здійснення зарубіжних операцій дає фірмам змогу впровадити ці якості й пе­реваги в інших країнах, де вони доведуть свою прибут­ковість. Причому, ці якості й переваги втілюються у формі захисту спеціальних знань, технологій або патентів, котрі стають недосяжними для інших фірм. За класичною теорією ці переваги мають швидко розчи­нитись в умовах жорсткої конкуренції. Але недоско­налий ринок фіксує їх на певний час і фірма отримує квазіренту.Недосконалість ринку може втілюватися в економії від зростання масштабів виробництва, збутових си­стем, диверсифікації продуктів та переваг доступу до кредитних ресурсів. Збільшення масштабів виробни­цтва знижує собівартість одиниці продукції за раху­нок великих обсягів випуску. Крім сфери виробництва, економія від масштабу спостерігається і в інших сферах діяльності: фінансовій, маркетингу тощо.На основі теоретичних постулатів Стефана Хаймера виникло ряд теорій міжнародного інвестування: моно­полістичної конкуренції, індустріальної організації, інтернаціоналізації, еклектичної парадигми, міжна­родної конкурентоспроможності галузі тощо.

Теорія монополістичної конкуренції (ринкової вла­ди) обґрунтовує головну тезу, за якою транснаціональ­на компанія виступає суб'єктом ринкової влади. Остан­ня спричиняє зростання шляхом поглинання та злит­тя. Але на певній стадії зростання концентрація рин­кової влади в країні досягає своєї межі. Це і спонукає інвестування за кордоном.

Теорія індустріальної організації - за­кордонне інвестування у створенні філії транснаціо­нальної компанії пов'язане з виникненням певних кон­курентних переваг (соціокультурних, правових, смаків та уподобань) у місцевих компаній. Проте втрати від цих недоліків з надлишком перекриваються вигра­шем, зумовленим конкурентними перевагами трансна­ціональної компанії над місцевими компаніями. Ці переваги можуть бути пов'язані з інноваціями, знан­нями, технологічними перевагами, більш досконалим менеджментом і маркетингом, більш дешевим фінан­суванням.

Стрижень теорії інтернаціоналізації становить по­ложення про заміну міжнародних ринкових трансакцій внутрішньокорпоративними трансакціями, які вияв­ляються меншими за перші. Послідовно розвиваючи концепцію індустріальної організації, теорія інтерна­ціоналізації утверджує принцип економії на трансак-ційних витратах. Інтернаціоналізація дає змогу кор­пораціям створювати і привласнювати додаткові при­бутки від використання особливих активів — транс­формованих у власні активи: інформації, інновацій, досвіду міжнародного менеджменту і маркетингу.

Еклектична теорія, об'єднуючи окремі елементи різних теоретичних підходів до дослідження міжнарод­них інвестицій, обґрунтовує загальні умови їх зростан­ня. В еклектичній моделі транснаціоналізація як на­слідок закордонного інвестування спонукається необ­хідністю отримання конкурентних переваг шляхом кон­центрації виробництва, диференціації продуктів, па­тентів і торгових марок, використання управлінського і маркетингового досвіду, інноваційних технологій, де­шевих специфічних факторів виробництва та власності.

Міжнародна теорія життєвого циклу Раймона Вер­нена припускає, що торговельні й інвестиційні зв'яз­ки залежать від стадії життєвого циклу продукції. За цією теорією розробка і впровадження нової продукції найчастіше відбувається в розвинених країнах, де є більше наукових і технологічних можливостей. Наси­чення внутрішнього ринку новою продукцією ставить під загрозу утримання компанією цільового ринку. Це і спонукає переносити виробництво за кордон шляхом інвестування у створення філій, дочірніх компаній.Таким чином, найважливішими факторами, що впливають на міжнародне інвестування, є власність, інтернаціоналізація і розміщення. Але ці фактори найбільш рельєфно проявляються на початкових ета­пах стадії економічного розвитку чи отри­мання конкурентних переваг, що спонукається інве­стиціями (за М. Портером). На цих етапах, як прави­ло, домінують прямі іноземні інвестиції. На наступ­них етапах з'являються нові форми міжнародних інве­стицій.

Класифікація міжна­родних інвестицій:

1)за призначенням інвестиції: довгострокові і спекулятивні.

2)за мотивацією інвестора:

*довгостроковий інте­рес і право отримати голос в структурі управління - прямі іноземні інвестиції.

*мета – отримання прибутку - портфельні інвестиції (вкладення в акції, облігації та ін цінні папери)

3)за функціональною ознакою: міжнародні позики і кредити, резервні активи (використовуються державою для покриття сальдо платіжного балансу).

На практиці виділяють 2 джерела фінансування імпорту: експорт, а також приплив капіталу з-за кордону. Країна може залучати капітали і позичати їх за кордон. Але при цьому має дотримуватись певних пропорцій. Правило Вальраса, яке піз­ніше лягло в основу аналізу міжнародної платіжної позиції будь-якої країни: «вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту і чистих зарубіж­них продажів активів і процентів за ними», тобто:ІМ = ЕХ + NA + NR, де ІМ — імпорт; ЕХ — експорт;NA — чистий продаж активів (право власності, цінні папери, золото та ін.), як різниця вартості активів, проданих іноземцям і куплених у них;NR — чисті платежі процентів, як різниця вартості процентів на капіталовкладення за кордоном і пла­тежів іноземцям.Будь-які активи (цінні папери, золото та ін.), прода­ні за кордон, є свідченням припливу капіталу в краї­ну. Сьогоднішні процентні платежі є платою за кори­стування капіталом, отриманим раніше. Зростання об­сягів продажу активів у цей момент тягне за собою зростання процентних платежів у майбутньому. Звідси чим більший продаж активів (NA) сьогодні, тим мен­ший обсяг отриманих чистих процентів (NR) в майбут­ньому.Перетворивши рівняння (5.1) отримаємо:ІМ - ЕХ - NR = NA.

Ліва частина цього рівняння, як бачимо, є різни­цею балансу товарів і послуг (ІМ - ЕХ) і чистих ви­плат процентів на капітал {NR). Права частина — це баланс руху капіталу. Отже, баланс торгівлі товарами і послугами має дорівнювати балансу руху капіталу з протилежним знаком.