Спастичні три- і тетрапарези

Подібні рухові порушення, як правило, обумовлені об'ємним процесом (пухлина чи гематома) в парасагітальній області - в міжпівкульній щілині, іноді - черепно-мозковою травмою. В даний час завдяки успіхам нейрохірургії і реаніматології виконується тотальне видалення парасагітальних менінгіом з одночасною пластикою парасагітального синуса. Це дозволяє з успіхом використовувати лікувальну гімнастику в комплексному відновному лікуванні.

У проведенні ЛФК вигляділяють 4 етапи:

I - ранній післяопераційний (з 2-го по 10-12-й день);

II - пізній післяопераційний (з 12-го по 20-й день);

III - відновний (20-40-й день);

IV - резидуальний.

ЛФК для хворих з парасагітальними менінгіомами включає дихальну гімнастику, загальнозміцнюючу гімнастику, спеціальну (як при геміпарезах) гімнастику, розвиток прикладних навиків.

На І етапі до 70% усього часу заняття з хворим займає дихальна гімнастика, біля 20% загальнозміцнювальна і 10%- спеціальна ЛГ. Проводиться також лікування положенням.

Основна задача І етапу - створення загального функціонального базису, необхідного для наступного усунення рухових порушень. Закінчення I етапу в нейрохірургічній клініці звичайно збігається зі зняттям швів.

На ІІ етапі дихальна гімнастика займає близько 15% часу заняття з хворим, загальнозміцнююча (у тому числі ортостатичне тренування на поворотному столі) близько 30%, спеціальна гімнастика до 45%, навчання прикладним навичкам близько 10%. В цей період проводиться відновлення основних рухових навиків - навчання сидінню, вставанню, початковій ходьбі за допомогою спеціальних пристосувань, у брусах чи у манежі.

На Ш етапі основна увага приділяється спеціальній лікувальній гімнастиці. Хворий тренується в узгоджених рухах у двох і більше суглобах, усуваються денерваторні і координаційні порушення, проводяться вправи для зміцнення м'язової сили. Загальнозміцнюючі вправи спрямовані на поліпшення функцій судинної і дихальної систем відповідно до зростаючого спеціального рухового навантаження. Розвиток прикладних навичок на цьому етапі охоплює всі сторони самообслуговування й основні способи пересування. Наприкінці етапу складають орієнтовний план занять у домашніх умовах, навчають хворого самостійним вправам.

IV етап здійснюється поза нейрохірургічним стаціонаром. У ньому майже рівною мірою повинні бути представлені вправи на розвиток прикладних навичок, загальнозміцнюючі вправи, у меншій мірі - спеціальна гімнастика:

Поетапний розподіл різних засобів ЛФК при гемі-, три- і тетрапарезах, у відсотках до загального часу заняття

І етап (2-12 день). Дихальна гімнастика – 70%, загальнозміцнююча гімнастика – 20%, спеціальна гімнастика – 10%.

ІІ етап (12-20 день). Дихальна гімнастика – 15%, загальнозміцнююча гімнастика – 30%, спеціальна гімнастика – 45%, прикладні навички – 10%.

ІІІ етап (20-40 день). Дихальна гімнастика – 5%, загальнозміцнююча гімнастика – 10%, спеціальна гімнастика – 65%, прикладні навички – 20%.

ІV етап (більше 45 днів). Загальнозміцнююча гімнастика – 30%, спеціальна гімнастика – 25%, прикладні навички – 45%.

Ця ж схема з деякими змінами може використовуватися при рухових порушеннях іншого походження (інфекційні дегенеративних, пухлинних, травматичних), виражених у вигляді парезів, порушень координації рухів (атаксії), тонічних порушень (гіперкінези, тремор, торсійні дистонії і т.д.).

У зв'язку з тим що в хворих з парасагітальними менінгіомами рухові порушення представлені спастичними паралічами та парезами, ЛФК спрямована на усунення парезів, зниження підвищеного м'язового тонусу, мимовільних співдружніх рухів і на збільшення показників окремих фізичних компонентів рухового акта. У терапії цих порушень використовують лікування положенням, масаж, лікувальну гімнастику.

При проведенні реабілітації прагнуть до істинного відновлення рухових функцій, а при неможливості – до компенсації або заміщення втрачених функцій.

Методи відновлення включають лікування положенням, пасивні рухи, вибірковий масаж, рефлекторні вправи.

Методи компенсації ґрунтуються на заміщенні первинного дефекту збереженими ланками даної системи, на тренуванні виконання розгорнутої схеми рухового акта з поступовим його згортанням, на компенсаторному посилені збережених рухових функцій.

Це ж відноситься і до наслідків черепно-мозкової травми з ураженням парасагітальної зони, що призводять до три- і тетрапарезів.