Засади соціально-ринкової економіки

Зростання добробуту нації прямо залежить від зростання на­ціонального продукту. Своєю чергою, підвищення обсягів вироб­ництва потребує такої економічної системи, тобто фінансів, інте­ресів, стимулів і т. ін., які спонукали б уряд і виробників до висо­коефективного виробництва, зокрема раціонального використан­ня робочого часу та ресурсів. Насамперед економічна система по­винна би забезпечити: по-перше, фундаментальні основи вільного підприємництва і соціального добробуту; по-друге, умови реалі­зації економічних інтересів і стимулів власникам капіталів і най­маним працівникам.

Практично йдеться про формування соціально-орієнтованої рин­кової економіки, засади якої передбачають виробництво та роз­поділ національного продукту для піднесення добробуту нації.

Фундаментальні основи соціально-ринкової економіки. Після Другої світової війни нові німецькі лідери, зокрема Л. Ерхард, зро­били важливий внесок у теорію ринкової системи, обґрунтував­ши і запровадивши в науковий обіг поняття "соціально орієнто­вана ринкова економіка".

Соціально орієнтована ринкова економіка — модель соціально-економічного розвитку, для якої характерне перева­жання приватної власності та ринку, їх поєднання з дер­жавною власністю і державним регулюванням та системою соціального захисту населення.

Ця модель ринкової економіки втілена в життя у розвинутих країнах. Соціальний захист у соціально орієнтованій ринковій еко­номіці передбачає: допомогу в разі безробіття: виплати безробіт­ним, спрямовані на підтримання їхнього життєвого рівня, доки вони знайдуть нову роботу; пенсії за віком: державні виплати особам похилого віку; пенсії у разі непрацездатності: державні виплати особам, що втратили працездатність; допомога мало­забезпеченим верствам населення: державні виплати сім'ям, що мають дохід нижчий за прожитковий мінімум; охорону здоров'я: гарантоване медичне обслуговування.

Теорія і практика функціонування ринку в розвинутих країнах показали, що для успішних ринкових перетворень потрібна не одна, а кілька передумов. При тому повинні зрозуміти, що спроби побу­дувати "соціалістичну ринкову економіку" та ще й з централізова­ною системою управління, в якій домінує неприватна (державна форма) власність на засоби виробництва, нічого не дало як країнам Центральної Європи, так і країнам СНД. Виявилося, що доміную­ча державна форма власності просто не поєднується з ринковим стилем поведінки суб'єктів ринку. Досвід ринкових країн показав, що всім їм притаманна низка спільних фундаментальних характе­ристик. Причому всі фундаментальні характеристики мають бути притаманні всім суб'єктам ринку Розгляньмо ці характеристики.

Економічна свобода. Це найзагальніший принцип функціонуван­ня ринкової економіки. Кожен із суб'єктів ринку є вільний у своїх економічних, фінансових та соціальних рішеннях:

населення (фізичні особи, домашні господарства) регіону має значну свободу вибору, вирішуючи, скільки витратити, де працю­вати і як здійснювати заощадження;

підприємства (локальні господарські системи) регіонів і краї­ни володіють значною свободою вибору, вирішуючи, що і яким чи­ном виробляти й де реалізувати готову продукцію;

регіон (влада області, району, населеного пункту) має значні повноваження, формування і використання регіонального бюдже­ту, регулювання капіталовкладень, розвитку інфраструктури, забезпечення соціального захисту, збереження довкілля тощо.

Права власності. Власність па засоби виробництва є важли­вою передумовою, оскільки реальна власність на капітал забезпе­чує реальну економічну свободу його суб'єктові: фізичній чи юри­дичній особі. При тому важливим є оптимізація пропорцій вла­сності на капітал, зокрема співвідношення приватної і неприватної власності:

• фізичні та юридичні особи мають чітко визначені права на свою власність, ураховуючи право володіти, користуватися і роз­поряджатися нею;

• приватна власність є домінуючою в регіоні і країні загалом як в особистій (сімейній), так і в корпоративній (акціонерній) формах;

• неприватна власність є у значній частині регіону (в кому­нальній і акціонерній) і в незначній частині держави (в акціонерній) формах.

Конкуренція. Ринок передбачає свободу виробничої, торговель­ної та інших видів діяльності людей в індивідуальній і колектив­них формах. Число виробників за різними видами і формами діяль­ності є необмежене:

=> влада країни і регіону стимулює і підтримує ініціативи лю­дей створення підприємств, (фірм) захищає їх діяльність;

=> у більшості галузей виробництва та обслуговування країни та регіону діє безліч конкуруючих постачальників;

> нові підприємства (фірми) за бажанням можуть вийти на вже засвоєний ринок;

робітники та службовці мають свободу вибору серед великої кількості працівників.

Правові ринкові інституції. Діяльність суб'єктів ринку регу­люється правовою базою (Конституцією, законами виробничих відносин, управління, самоуправління і регулювання) та відповід­ними інститутами, наділеними певними функціями.

Правові ринкові інституції визначають права й обов'язки суб'єктів ринку, повноваження управлінських та обслуговуючих структур, свободу ухвалення ними рішень та характер товарообміну: правова основа захищає економічну свободу суб'єктів ринку, об'єк­ти їх власності, результати виробництва і праці, вибір партнерів тощо; свобода товарообміну підкріплюється правовою системою, що включає контрактне право, акціонерне право, законодавство про економічні асоціації (для профспілок) і забезпечує вільне ство­рення нових компаній; правова система визначає не лише основні принципи самоврядування, самоуправління підприємств, регіонів, укладання контрактів, створення компаній тощо, а й засоби забез­печення виконання ухвал, рішень чи економічних угод.

Жорсткі бюджетні обмеження. Це один з найважливіших аспек­тів діяльності суб'єктів ринку різного рівня господарської органі­зації: підприємства, регіону і навіть домашніх господарств. Фор­мування та використання бюджетних надходжень є завжди акту­альною проблемою для суб'єктів виробництва, управління регіо­нів і навіть уряду країни. Особливо вона актуальна для регіонів, оскільки їхні бюджети формуються переважно від центральних над­ходжень. Але теорія ринкової економіки стверджує: доходи окре­мих осіб, підприємств та організацій залежать насамперед від їх конкретного внеску до економіки, а не від обсягу регіональних чи державних дотацій; доходи бюджету реї іону залежать від про­дуктивної і ефективної діяльності розміщених на його території підприємств, а не від надходжень до центрального бюджету і волі уряду; збиткові компанії, регіони, як звичайно, не отримують рятівних субсидій, за винятком на ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф тощо; неефективна регіональна влада самовирушає або йде у відставку.

Передбачувана державна політика. У ринковій економіці головною дійовою особою є конкретний виробник: власник капіта­лу, підприємець, бізнесмен, найманий працівник і т.д. Вони визна­чають форми виробництва, що виробляти, скільки і для кого. Регіон регулює соціальні. економічні процеси на своїй території. Держа­ва контролює стратегічні аспекти в даному регіоні, не втручаєть­ся у систему виробництва на рівні підприємств, співпрацює з регіо­ном у сфері пріоритетів капіталовкладень, соціальних і економіч­них питань. Кожен із суб'єктів ринку чітко знає свої функції та обов'язки, а свої інтереси вирішує у правовому полі за таких умов: населення і підприємства мають можливість прогнозувати свій фінансово-економічний стан, не боячись непередбачуваних пово­ротів в урядовій політиці; влада регіону .час можливість форму­вати реальний регіональний бюджет, сприяти економічному зро­станню підприємств, капіталовкладенням, соціальному захисту і підвищенню рівня .життя людей; інфляція тримається на низько­му рівні, оподаткування відрізняється стабільністю, а пряме дер­жавне втручання у діяльність підприємств, ринків, регіонів є об­меженим і не передбачуваним.