Наполео́н Бонапа́рт І (Napoléon Bonaparte, 15 серпня 1769 — 5 травня 1821) — французький імператор у 1804—1814 і 1815.

Генерал революційної армії з 1796, 1799 року повалив владу Директорії, ставши консулом, а згодом — імператором. З 1803 завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки у битві під Лейпцигом (1813), після вступу армії союзників до Парижа, був змушений зректися престолу, після чого його було заслано на острів Ельбу. В березні 1815 знову захопив владу, але зазнав поразки від англійських військ біля Ватерлоо, після чого його було заслано на Острів Святої Єлени. Встановлені ним закони понині діють у Франції.

Молодість Наполеона

Наполеон Бонапарт походив з небагатої корсиканської дворянської родини Шарля та Летиції Буонапарте (всього в сім'ї було 5 синів і 3 доньки).

Коли Людовік XVI надав дітям зі збіднілих дворянських сімей право безкоштовно здобувати освіту, цим скористалися і корсиканці, зокрема декілька синів і дочок Шарля, включно з Наполеона. 1779 року після декількох місяців вдосконалення своєї французької мови в коледжі Отена, Наполеон вступив до військової академії в Брієнні. Висміюваний товаришами по навчанню за провінціалізм і незграбність, будучи найбіднішим навіть серед учнів, що не були аристократами, він активно сповідував ідеї корсиканського патріотизму. 1784 року Наполеона перевели в паризьку Військову школу. Бонапарт виявив себе посереднім учнем, закінчивши школу сорок другим із 58 учнів.

1785 Року після здобуття звання молодшого лейтенанта артилерії Наполеона було направлено у Валанс на південь Франції.

У вересні 1793 року Бонапарта було призначено начальником артилерії в армію, що облягала зайнятий англійцями Тулон. Тулон було взято, а сам Наполеон отримав звання бригадного генерала за внесок у підсумковий успіх облоги. На той час Наполеону було 24 роки.

Публіцистичні твори Наполеона періоду революції («Діалог про любов», «Dialogue sur l'amour», 1791, «Вечеря в Бокері», «Le Souper de Beaucaire», 1793) вказують на те, що він поділяв тоді якобінські настрої. 1792 року він вступив у Якобінський клуб. Після термідоріанського перевороту Бонапарта було заарештовано (10 серпня 1794, на два тижні) через зв'язки з братом Максиміліана Робесп'єра — Оґюстеном. Після звільнення він пішов у відставку через конфлікт із командуванням, а через рік, у серпні 1795, отримав посаду в топографічному відділі Комітету громадського порятунку.

У критичний для термідоріанців момент Баррас призначив Бонапарта своїм помічником, і він відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі 3 жовтня (13 вандем'єра) 1795 року. Оскільки сили Директорії в Парижі станом на той день становили лише 6 тис., керівник паризького гарнізону Мену вагався; водночас сили повсталих секцій міста, керовані роялістами, становили близько 23 тис. осіб; тоді Наполеон вирішив застосувати проти них артилерію. Із завданням щодо її доставки блискуче впорався Мюрат, з чого й розпочалась його кар'єра в "когорті Наполеона". Бонапарт отримав звання дивізійного генерала, його було призначено командувачем військ тилу. 23 лютого 1796 року він отримав посаду командувача Італійською армією.

9 Березня 1796 року Наполеон одружився зі вдовою страченого при якобінському терорі генерала, Жозефіною Боґарне, колишньою коханкою одного з тодішніх правителів Франції — Поля Барраса.

Італійська кампанія

В 1796-1797 роках Бонапарт командував французькою армією, що розгромила сардинські та австрійські війська в Італії.

В Італійській кампанії Наполеон зажив слави полководця. В численних битвах він нещадно знищував суперників. Особливо відзначився у битвах при Лоді, Кастильйоні, Арколі, Ріволі. Під час бою при Ріволі він перевів битву у штикову атаку, штурмуючи австрійські укріплення, що мали більше війська й артилерії. Під час штикової атаки австрійські війська зазнали розгрому. Біля Арколі Наполеон розбив 5 австрійських дивізій, з яких одна склала зброю без бою.

Захоплення влади і створення Консулату

Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон, за підтримки промислової буржуазії, здійснив 10-11 листопада 1799 (18 брюмера VIII року) державний переворот, який встановив режим консульства. Після перевороту 18 брюмера єдину владу у Франції представляв тимчасовий уряд, що складався з трьох консулів (Бонапарт, Сієс, Роже-Дюко). Але ще після перевороту вважалося, що влада дістанеться саме Жозефу Сієсу, одному з очільників перевороту; проте він із невідомих причин поступився Наполеону.

До 22 Фрімера VIII року (12 грудня 1799) комісії, що писали конституцію, закінчили свої роботи; проект Сієса було перероблено згідно з бажаннями Бонапарта, який був головним автором конституції. Це була цілком монархічна конституція, що зберігала лише примару народної влади. Конституція, за якою повноваження верховної виконавчої влади належали трьом консулам, призначила на 10-річний термін першим консулом — Бонапарта, другим — Камбасереса і третім (на 5-річний термін) — Лебрена . Перший консул отримав право призначати діячів на всі державні посади, не виключаючи членів законодавчого корпусу, трибуната, державної ради і сенату. Конституцію було передано народному голосуванню (плебісциту), що стало майже єдиним виявом народного суверенітету.

Завдання Наполеона було важким. Треба було створити майже зовсім наново все управління, відновити фінанси, що перебували у вкрай заплутаному стані, за повної відсутності кредитів, і як-небудь покінчити з другою коаліцією. Одним із перших наказів Бонапарта була заборона 27 Нівоза VIII року (17 січня 1800 року), «на час війни», 60 політичних періодичних видань у Парижі.

Таким чином, придушуючи всі прояви політичної волі, Бонапарт енергійно втілював у життя позитивну частину своєї програми. Вона полягала у створенні твердої, вкрай централізованої влади, в заступництві промисловості, особливо землеробства, в примиренні з новим порядком речей усіх тих елементів старого суспільства, що тільки можуть із ним змиритися (особливо церкви), у поліпшенні фінансів тощо. Законом 28 Плювіоза VIII року (17 лютого 1800 р.) «про поділ території і адміністрації» збережено і зміцнено поділ Франції на департаменти, а також уведено новий поділ — на округи. На чолі департаменту — префект

Проголошення імперії

З 18 травня 1804 — імператор Франції. У внутрішній політиці проводив заходи спрямовані на зміцнення французької держави. Ліквідувавши самоуправління, запровадив систему префектів, мерів та їх підлеглих, які призначалися зверху. В економічній політиці сприяв розвиткові промисловості та торгівлі. За особистою участю Наполеона були розроблені цивільний (1804), торговельний (1807) і кримінальний (1810) кодекси.

Економічна політика

Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті. Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торговельні зносини з Англією. Європа була основним ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою морською державою. Континентальна блокада завдала шкоди англійській економіці. Через рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильної промисловості; відбулося падіння фунта стерлінгів. Однак блокада вдарила і по континенту . Французька промисловість не в змозі була замінити на європейському ринку англійську. Порушення торговельних зв'язків з англійськими колоніями привело в занепад і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель і ін. Населення страждало від нестачі звичних колоніальних товарів: кави, цукру.