14

Тема 2. Населення світу.

1. Кількість населення. Демографічні процеси та розселення людей на Землі.

2. Міграційні та урбанізаційні процеси.

3. Етнічний, мовний склад населення. Найпоширеніші мовні сім'ї і групи.

4. Релігія як явище культури. Світові релігії.

5. Трудові ресурси. Соціальна і професійна структура населення.

1. Кількість населення. Демографічні процеси та розселення людей на Землі.

Кількість населення.

Сукупність людей, які проживають на певній території, становить її населення. Воно вивчається багатьма науками.

Так, демографія досліджує закономірності відтворення населення й окремих його груп шляхом аналізу природного руху та змін статево-вікової, шлюбної та сімейної структур.

Наука етнографія вивчає побутові й культурні особливості життя народів.

А географія населення (або демогеографія) спрямовує свою увагу на особливості розміщення населення і поселень на земній кулі залежно від природних особливостей та суспільних умов його існування.

Основними напрямками досліджень географії населення є вивчення його:

• регіональних кількісних характеристик;

• відмінностей статево-вікового, соціального, етнічного, релігійного складу;

• особливостей розселення та сучасного стану урбанізації;

• якості та характеру використання трудових ресурсів у країнах та регіонах.

Зрозуміло, що чисельність населення світу не є постійною величиною і щороку змінюється (мал.).

На сьогоднішній день чисельність населення світу становить трохи більше 7 млрд осіб., але в далекому минулому кількість жителів була невеликою і зростала повільно, хоча рівень народжуваності був дуже високим.

З моменту появи людини та протягом кількох тисячоріч кількість населення світу збільшувалася дуже повільно. Так 40 тис. років тому — вона складала лише 1 млн., а 15 тис. років тому населення Землі становило 3 млн. чол. Це майже стільки, скільки нині живе у Києві. На початку нашої ери загальна кількість людства не перевищувала 250 млн. чол. За наступну тисячу років цей показник збільшився лише на кілька десятків мільйонів. Зростанню чисельності населення перешкоджали важкі умови життя, відсталість медицини, численні війни та епідемії.

Зростання кількості населення прискорилось у 18-19 ст. У 1820 р. на Землі вже налічувався 1 мільярд людей, а в 1927 р. народився 2-мільярдний житель. Особливо швидко кількість населення світу почала зрос­тати в другій половині XX ст.

Які ж причини такого зростання?

Завдяки розвиткові економіки скоротилася тривалість робочого дня; праця людей завдяки механізації стала легшою і безпечнішою; покращились умови життя і якість харчування. Крім того на той момент завдяки вакцинації було ліквідовано майже всі епідемії.

Соціально-економічні досягнення позитивно вплинули на здоров'я людей і тривалість їхнього життя. Як наслідок, знизилися показники смертності, а природного приросту — різко зросли.

Свого піку темпи зростання населення досягли в період 1965–1970 рр. Тоді після здобуття політичної незалежності більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки отримали доступ до медичного забезпечення, завдяки чому рівень смертності у них зменшився вдвічі.

Завдяки передусім країнам, що розвиваються, темпи зростання населення у світі у середині ХХ ст. сягали 2 % на рік. Як наслідок, менш ніж за 40 років, з 1960 по 1999 р., чисельність населення планети зросла вдвічі, а восени 1999 р. перетнула позначку 6 млрд. Це явище стрімкого зростання чисельності населення земної кулі дістало назву «демографічного вибуху».

Отже, демографічний вибух — різке збільшення кількості населення. Зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, що призводить до різкого збільшення кількості населення.

Закономірність цього процесу досить зрозуміла: зростання економіки — зростання середнього рівня життя населення — збільшення тривалості життя і зниження смертності— швид­ке зростання кількості населення.

Але виявилося, що на цьому зміни в демографічних процесах не закінчу­ються. Унаслідок збільшення тривалості життя зростає середній вік насе­лення. При цьому коефіцієнт народжуваності починає падати. Як наслідок, знижуються темпи природного приросту.

Також цьому сприяє процес залучення жінок у виробництво, який поси­люється із розвитком економіки. У результаті кількість дітей в сім'ях змен­шується, що ще більше знижує коефіцієнт народжуваності. Це добре видно зі статистичних даних. Так, у 1960-х pp. темпи приросту населення світу ста­новили близько 2%; у 1980-х pp.— вже 1,7%; на початку 21 ст.— лише 1,16%.

Таким чином, спостерігається послідовна зміна показників народжуванос­ті, смертності та природного приросту, пов'язана із соціально-економічним розвитком світу,— демографічний перехід.

Усього в історії людства виділено чо­тири фази демографічного переходу:

І — високі коефіцієнти народжуваності й смертності, малий коефіцієнт природного приросту;

II — різке зниження коефіцієнта смертності при високому коефіцієнтові народжуваності, що веде до швидкого зростання кількості населення (фаза демографічного вибуху);

III — повільне зниження коефіцієнта смертності й швидке — народжува­ності; зменшення коефіцієнта природного приросту;

IV — подальше урівнювання коефіцієнтів народжуваності й смертності; дуже повільне зростання кількості населення або навіть його скорочення (фаза демографічної кризи)

У 1990-ті роки почала простежуватися тенденція зростання смертності, здебільшого у розвинутих країнах. Як наслідок, темпи зростання населення світу почали неухильно скорочуватися. У нинішній період (2005–2012 рр.) ці темпи становлять приблизно 1,2 % на рік і чисельність населення світу щорічно збільшується приблизно на 89 млн. осіб. Це означає, що через кожні 12 місяців населення Землі зростає на дві «України». За одну добу населення планети збільшується на 250 тис. осіб. За одну хвилину народжується 253 дитини.

Європа у цьому прирості не бере участі, оскільки тут він є нині від’ємним (населення Європи зменшується на 1 млн осіб щорічно). Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких розвинених країнах спричиняє падіння рівня народжуваності і розвиток демографічної кризи. Демографічна криза (або депопуляція) — коли рівень смертності вищий за народжуваність. При цьому від’ємний природний приріст поступово призводить до вимирання населення. До цієї групи потрапили такі високорозвинені країни: Німеччина (-1,1 чол./тис.), Італія (-0,9 чол./тис.), Австрія (-0,01 чол./тис.), Швеція (-0,6 чол./тис.). Тут явище депопуляції пояснюють високою часткою літніх людей, великою зайнятістю чоловіків та жінок у виробництві, значним відсотком розлучень тощо.

Левова частка приросту населення світу припадає на найменш розвинуті регіони, передусім на країни Азії та Африки та Південної Америки. Втім, як передбачається, у подальшому, в 2045–2050 рр., темпи приросту населення навіть у цих частинах світу суттєво знизяться і загалом у світі становитимуть лише 0,3–0,4 % на рік.

Які країни сьогодні перебувають на стадії демографічного вибуху та для яких країн характерна демографічна криза?

(На стадії демографічного вибуху на даний час перебуває більшість країн Африки, зна­чна частина країн Азії та Латинської Америки. При цьому в останньому з на­званих регіонів ряд країн уже перейшли в третю фазу демографічного перехо­ду. Демографічна криза найбільш притаманна постсоціалістичним країнам).

Найбільші країни світу за кількістю населення

	Країни	Регіон	Кількість населення
1	Китай	Азія	І.млрд 340 млн
2	Індія	Азія		1 млрд 120 млн
3	США	Америка		308 млн
4	Індонезія	Азія		240 млн
5	Бразилія	Америка		199 млн
6	Пакистан	Азія		176 млн
7	Бангладеш	Азія		158 млн
8	Нігерія	Африка		150 млн
9	Росія	Європа, Азія		141 млн
10	Японія	Азія		127 млн

Природний рух населення. Чисельність населення світу зростає завдяки тому, що на Землі постійно змінюються покоління людей унаслідок природного руху населення, або його відтворення.

Відтворення (природний рух) населення – це зміна чисельності і складу населення внаслідок народжуваності і смертності, без урахування механічного переміщення.

Відтворення населення визначає розміри природного приросту.

Природний приріст – це різниця між народжуваністю та смертністю (обчислюється на 1000 жителів на рік). Він буває додатним у разі перевищення народжуваності над смертністю і від’ємним, коли смертність більша від народжуваності, або нульовим, коли ці показники мають однакове значення.

Залежно від того, у якій фазі демографічного переходу перебуває та чи інша країна, відтворення має свої особливості. В узагальненому вигляді воно може бути розширеним (у ході процесу відтворення зростає кількість населення досить швидко), простим (кількість населення зростає дуже повільно) та зву­женим (кількість жителів країни зменшується).

На сьогодні в країнах світу виділяють два типи відтворення населення, характерні для різних типів країн:

Для I-го типу відтворення населення характерні низькі та дуже низькі показники народжуваності (10–20 чол./тис.) і невисока смертність (9–12 чол./тис.), тому й низький природний приріст (4–8 чол./тис.). Перший тип від­творення характерний для країн і регіонів, які перебувають на III і IV стадіях демографічного переходу — Європи, Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії, Японії. До першого типу відтворення належать і багато постсоціалістичних країн. Для них характерне звужене відтворення, тобто смертність перевищує народжуваність.

Причини. Низький рівень народжуваності тут пов’язують зі зростанням ролі жінки у суспільному житті, відсутністю ранніх шлюбів, підвищенням рівня культури суспільства, поширенням міського способу життя, «подорожчанням дитини», тобто збільшенням витрат на її утримання та освіту.

З першим типом відтворення населення пов’язано багато проблем. Одна з них – «старіння нації» , тобто зростання частки людей літнього віку. Тривалість життя у цих країнах висока. Найвищі її середні показники демонструють Японія (81,8 років), Австралія (79,8 років), Швеція (79,6 років), Канада (79,4 років), Франція (78,8 років), Нідерланди (78,3 років), Велика Британія (77,7 років), США (77,1 років), В Україні- 70,4роки. «Старіння нації» зумовлює зменшення частки працездатного населення, посилює тиск на медичні та соціальні установи, важким тягарем податків лягає на плечі працюючих, а також призводить до подальшого зниження природного приросту населення.

II тип відтворення населення (розширений) характерний для країн, що розвиваються, та азіатських країн з перехідною економікою. Тож він поширений в Африці, Азії, Латинській Америці, Океанії. Це саме ті регіони світу, де відбувся «демографічний вибух» у XX ст. Цьому типу відтворення населення притаманні високі й дуже високі показники народжуваності (29–50 чол./тис.) і порівняно низька смертність (7–12 чол./тис.). Ці чинники спричиняють високий природний приріст (18–30 чол./тис.).

Найвищий природний приріст у світі має арабська країна Оман — 49 чол./тис., африканська Уганда та азійсьий Ємен, де він перевищує 35 осіб на 1000 жителів.

Причини. Високим показникам приросту сприяють традиційно великі родини, ранні шлюби, залежне становище жінки у родині, переважання сільського способу життя, релігійні постулати тощо.

Країни з другим типом відтворення мають багато проблем, пов’язаних з неконтрольованим високим приростом населення. Це й нестача продуктів харчування, і безробіття, і брак коштів на розвиток соціальної сфери — освіти, науки, культури, медицини.

Демографічна політика держав.

Зменшення кількості населення або його швидке зростання порушує низку проблем. Намагаючись уникнути їх загострення, влада багатьох країн здій­снює демографічну політику — систему державних (адміністративних, економічних, пропагандистських та інших) заходів, спрямованих на регулювання демографічних процесів.

В країнах з першим типом відтворення населення державні заходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного приросту, а в країнах з другим типом, навпаки, на скорочення. Так, у багатьох європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція тощо) запроваджують грошові субсидії, певні міри соціального захисту та стимулювання, інші заходи соціально-економічного характеру для підтримки сімей і жінок, які мають дітей. А в Китаї, навпаки, державного значення набула політика стримування народжуваності.

Статево-віковий склад населення.

Віковий склад населення неоднаковий у різних країнах світу. В країнах, що розвиваються, загалом проживає більше літніх людей, ніж в економічно розвинутих країнах. Однак якщо порівняти частку літніх людей у загальній чисельності населення країн, то спостерігається протилежна ситуація. Так, у більш розвинутих країнах на частка літніх людей складає 21 %. Водночас, у менш розвинутих країнах частка літніх людей помітно менша і становить 9 %. Серед окремих регіонів світу найбільше літніх людей у Європі – 22 %. Приблизно удвічі менше людей цієї вікової категорії в Азії, Латинській Америці та у Карибському басейні – 10 %. Ще менше літніх людей в Африці, де їх частка становить тільки 5 %. У більшості країн і регіонів світу тривалість життя збільшується.

У найменш розвинутих країнах, дві третини з яких зазнають серйозного негативного впливу епідемії ВІЛ/СНІДу, середній показник тривалості життя становить лише близько 50 років.

Контрасти тривалості життя. Найбільша середня тривалість життя населення в Андоррі – 83,5 року. Понад 80 років у середньому триває життя населення також у Сан-Марино і в Сінгапурі (81,7 року), в Японії (81,3 року), в Австралії, Швейцарії та Швеції (80,5 року), в Ісландії (80,3 року), Канаді (80,2 року). Найменша тривалість життя у таких африканських країнах як Свазіленд (32,6 року) і Ботсвана (33,7 року). В Україні тривалість життя населення становить70,4 років.

У глобальному масштабі очікувана тривалість життя після настання 60-річного віку збільшилася з 15 років у 1950–1955 рр. до 20 років у 2005–2010 рр., а в 2045–2050 рр. цей показник досягне 23 років.

Отже, люди літнього віку продовжують старіти, і очікується, що частка осіб у віці 80 років або старше, яка нині становить 1,5 % загальної чисельності населення у світі, в 2050 р. дорівнюватиме 4,4 %. Найбільше літніх людей, як і нині, буде в Європі – 35 % в 2050 р. А найменше літніх людей буде в майбутньому в Африці – лише 10 % населення.

Статевий склад населення світу характеризується незначним переважанням чоловіків над жінками. На 100 жінок припадає приблизно 102 чоловіки. Однак у найбільш працездатному віці – від 15 до 49 років – жінок, навпаки, дещо більше – 52 %.

До того ж тривалість життя жінок вища, ніж тривалість життя чоловіків – 70 проти 65 років. Оскільки очікувана тривалість життя жінок, особливо у старшому віці, вища, ніж у чоловіків, більшість літніх людей становлять жінки. Так, у віковій групі 60 років і старше на кожних 100 жінок припадає 82 чоловіки.

Отже, на сьогодні можна виділити такі закономірності в статево-віковому складі населення світу:

1) Середній вік населення найвищий у розвинених країнах і найнижчий — у відсталих.

2) У розвинених країнах кількість жінок більша, ніж чоловіків, особливо в старших вікових групах.

3) У багатьох мусульманських країнах, а також в Індії та Китаї жінок мен­ше, ніж чоловіків.

Розміщення населення.

Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Цілий материк — Антарк­тида — зовсім не має постійного населення. Натомість у дельті Нілу і на ост­рові Ява густота населення досягає 2000—3000 осіб/км .

Це пояснюється тим, що не всі регіони на континентах мають сприятливі природні умови для життя і господарської діяльності людини. Найбільш густо населеними у світі є прибережні території. Загалом лише на 7 % площі суходолу проживає 70 % населення світу. Утім на чисельність населення в окремих частинах світу вплинули й інші чинники – історичні, політичні, економічні, соціальні.

1.Найбільше жителів має Азія, де на площі понад 43 млн км² постійно проживає 4 млрд 52 млн осіб.

2. Друге місце посідає Африка, де на 30 млн км² мешкає 967 млн осіб.

3. Третє місце належить Європі, де на площі 10 млн км² розмістилось 736 млн осіб.

4. У Північній та Центральній Америці кількість постійного населення становить 528 млн осіб, і живуть вони на площі понад 24 млн км².

5. Передостаннє місце посідає Південна Америка з населенням 387 млн осіб на площі 18 млн км^2.

6. Найменше населена Австралія і Океанія, де на площі менш як 8 млн км² постійно мешкає 35 млн осіб.

Проте показник чисельності населення в тому чи іншому регіоні не відбиває справжніх особливостей розміщення населення. Головним показником розміщення людей на Землі є густота населення – кількість людей, що постійно проживають на 1 км² території. Середня густота населення в світі становить 47 чол./км².

Зрозуміло, що при зростанні чисельності населення та незмінності площі суходолу середня густота населення Землі постійно зростає. Густота населення дуже різниться в різних країнах світу. Так, наприклад, Монако густота населення перевищує 42 тис. осіб/км², у Сінгапурі – понад 18 тис. осіб/км². Понад 2 тис. осіб/км² становить густота населення в Бангладеш, Бахрейні, на Мальті.

Значно вища за середньо-світову густота населення в Японії, у Великій Британії, у Німеччині понад 600 осіб/км², в Італії – понад 500, у Франції – понад 280, в Іспанії – понад 200, у США – понад 80. Водночас в Австралії і Ботсвані – 7 осіб/км², в Ісландії і Мавританії – 8, менше 10 осіб/км² в Канаді та Лівії.

Отже, можна виділити такі закономірності в розселенні людей на Землі:

1) Майже всі жителі Землі на цей час проживають у постійних населених пунктах. У тимчасових поселеннях живе невелика кількість кочівників: бедуїни в пустелях Північної Африки та Саудівської Аравії, кочові цигани, північні народи, які займаються оленярством, тощо.

2) Понад половину людства проживає в 200-кілометровій смузі вздовж бере­гів морів і океанів.

3) Майже 2/3 жителів Землі проживає в Азії.