Науково-технічний потенціал та його значення в розвитку господарства країни.

Сучасний період розвитку України характеризує етап прискореного науково-технічного прогресу. Підйом розвитку національної економіки за рахунок науково-технічного прогресу (НТП) на чергову хвилю зрос­тання базується на суттєвих досягненнях в області мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, використання нових видів енергії, біоніки, ефекту надпровідників, освоєння космічного простору. В багатьох країнах світу найбільш активним елементом відтворювального процесу є нарощування темпів НТП. У розвинених країнах світу пріори­тетним напрямом економічного розвитку виступають наукоємні галузі.

Для України важливим елементом досягнення високого виробничо­го розвитку є реалізація моделі „випереджаючого розвитку" національ­ної економіки.

Перехід до неї може відбутися за рахунок

=підготовки та забезпечення технологічного „прориву",

= гуманізації основних факторів виробництва,

= масштабної інтелектуалізації людського потенціалу,

= при­скорення НТП через призму формування нових знань,

= багаторазове по­силення застосування новітніх інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати гос­подарські завдання.

Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення.

Поняття «на­уковий потенціал» можна застосовувати щодо будь-якої сукупності на­укових організацій (об'єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Тому можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об'єднує наукові організації різного підпоряд­кування.

Відсутність дієвого механізму впровадження технологій і техноло­гічних рішень, скорочення кадрового потенціалу у вітчизняній науці основні перепони на шляху зростання реальної економіки. Україну ха­рактеризує зростання віку наукових працівників, особливо з науковим ступенем, що свідчить про нарощування «вимивання умів» - відплив талановитих та працездатних наукових працівників за межі країни. Тен­денції деградації НТП в Україні у найближчі роки можуть набути незворотного характеру. В цих умовах в Україні за роки становлення держави практично відсутній приріст організацій, які виконують наукові та науко­во-технічні роботи.

Основна маса організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи в Україні, зосереджена в економічно розвинутих регіонах - м. Київ , Харківській , Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях. Харак­терно, що майже в усіх регіонах кількість організацій дещо збільшилась порівняно з 1991 р., тоді як чисельність працюючих скоротилася майже вдвічі. Це призвело до появи невеликих і порівняно малопотужних на­укових колективів.

Важливою складовою наукового потенціалу, від якої значною мірою залежить успішність виконання науково-дослідних і дослідно-кон­структорських робіт (НДДКР), є матеріально-технічна база організацій які виконують наукові та науково-технічні роботи - основні фонди, ще знаходяться в їх розпорядженні.

Спостерігаються надзвичайно низькі темпи оновлення наукового парку. Більшість машин і устаткування, які знаходяться в користуванні організацій, що виконують НДДКР України, перебувають в експлуатації 11-20 років (11,6% всієї кількості) або й понад 20 років (26,2%).

В Україні в розрахунку на одну організацію, яка виконує наукові та науково-технічні роботи, припадає в середньому 29 розробок.

В цілому спостерігається тенденція до зменшення числа поданих за явок у Держпатент України при одночасному збільшенні ролі патентних відомств зарубіжних країн.

В останні роки в Україні спостерігається стійка тенденція до скоро­чення асигнувань на науку - нині відповідно до законодавства України питома вага асигнувань на НДДКР має бути не більше 2,7% ВВП.

Чим більше уваги приділяється державою створенню науково-техніч­ного потенціалу, тим більше коштів на НДДКР витрачають великі ком­панії. На сьогодні фінансування науки в Україні майже в повному обсязі здійснюється з державного бюджету, комерційні структури фактично не асигнують свої кошти, що позбавляє країну важливого джерела заоща­дження і нарощування науково-технічного потенціалу.

У цілому економічна криза в Україні призвела до зниження науко­во-технологічного потенціалу:

=через застарілі технології у виробництві;

=низький рівень впровадження НДДКР для підвищення якості продукції;

=надзвичайно низьку частку бюджетного фінансування НДДКР, науки, освіти, охорони здоров'я;

= значне відставання темпів НДДКР від країн - світових економічних лідерів;

=загрозу перетворення країни на „техноло­гічний смітник", „відпливу умів" за кордон;

= забруднення навколишнього середовища, руйнування екосистеми.

Поза сумнівом, інноваційна модель розвитку є найбільш ефективною в сучасному світі. За інноваційного розвитку реальної економіки викорис­тання нових знань, реалізація конкретних переваг, які полягають в НТП, та людського капіталу країни, забезпечують зростання обсягу виробництва, підвищення якості продукту, зміцнення її конкурентоспроможності.

Найбільш узагальнюючими показниками розвитку інноваційної діяль­ності країни є показники впровадження інновацій на промислових під­приємствах.

Упровадження нововведень на підприємствах, які реалізують іннова­ційну стратегію власного розвитку, надало змогу їм оновити продукцію, підвищити її технічний рівень та конкурентоспроможність, збільшити обсяги виробництва і розширити ринки реалізації, знизити матеріало- та енергомісткість продукції

Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигля­ді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного роз­витку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися.

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комп­лекс, до якого входять дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На по­чаток 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.

Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності ма­лих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічуєть­ся близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реа­лізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Таким чином, пріоритетні напрями розвитку підприємницького сек­тора в Україні полягають у залученні передового світового досвіду в роз­будові нових видів відносин та форм організації в його середовищі та підприємницьких виробничих мереж різного роду.

Загалом розвиток інноваційної діяльності в Україні вирізняється слаб­кою мірою розвитку - понад 80% промислових підприємств не викону­вали жодної інноваційної роботи. На його заваді стоять незначна увага держави до реалізації інноваційної стратегії розвитку її регіонів, брак коштів, дуже низька інвестиційна привабливість більшості промислових об'єктів, особливо для іноземних інвесторів.