Суспільні потреби як соціальна база добробуту

Політична та економічна історія націй стверджує, що внутрішні (інколи й зовнішні) суперечності виникали на основі низького рівня добробуту більшої частини суспільства. Тому уряди країн намагаються забезпечити економічне зростання та підвищення рівня добробуту своїх громадян.

Добробут як соціально-економічне явище є лише результатом рішень уряду і виробничої діяльності зайнятих в економічній сфері. Отже, як рішення уряду, так і результати праці та виробництва мають забезпечити матеріальну і духовну основу добробуту суспіль­ства.

Добробут — соціально-економічний стан суспільства, який виражає відповідність матеріального і духовного забезпе­чення всіх і кожного згідно з їх природними потребами.

Добробут є лише наслідком управлінських і виробничих дій у системі національної економіки. Своєю чергою, управлінські і виробничі дії повинні випливати із суспільних і інди­відуальних потреб. Отже, потреби людей відіграють домінантну роль у формуванні національної економіки та соціальної політи­ки.

Виробнича та соціальна складові господарської системи краї­ни є визначальними в розв'язанні питань, що характеризують стан і рівень добробуту суспільства. Структура виробництва орієн­тується на потреби, а створений продукт — на задоволення сусп­ільних потреб.

Соціальні потреби с складним і багатоаспектним явищем, яке виражає безпосереднє ставлення виробника і споживача до об'єкта виробництва і предмета споживання.

Потреби — види продукції, речей, послуг, які необхідні лю­дям і які вони бажають і прагнуть мати, споживати, вико­ристовувати.

Найзагальніше потреби виражають об'єктивно необхідні пе­редумови виробництва, взаємодії виробників і споживачів. Оста­точний результат виробництва є суспільно необхідним і суспіль­но важливим продуктом, який існує у двох формах: натуральній і грошовій Г .

На цій основі формуються основні категорії рин­ку: пропозиція Q і попит Г_м.

Пропозиція об'єднує реальних вироб­ників товарів і послуг, попит — споживачів товарів і послуг.

Ви­робники створюють предмети потреб, а споживачі через акти купівлі-продажу попит споживачів. Отже, потреби споживачів визначають зміст, структуру й обсяги виробництва, а винагорода грішми стає фактором організації виробництва і праці.

Структура потреб споживачів має визначати структуру галу­зей економіки, структуру національного продукту і структуру доходів грішми споживачів:

Qц = v Гм

Ліва частина рівняння відображає обсяг, структуру і вартість національного продукту, права — доходи грішми зайнятих і не­зайнятих в економіці, структуру доходів грішми і платоспро­можність споживачів.

Відмінності в характері діяльності та умовах життя, економічні, соціальні і психологічні відмінності між людьми зумовлюють відмінності в їхніх потребах.

Зміст категорії "потреби особисто­сті" полягає у тому, що для одних вони є стимулом до підприєм­ництва і праці, для інших — реалізацією життєвих потреб, тобто встановлюється певне співвідношення між пропозицією (виробниц­твом) і попитом (споживанням).

Потреби класифікують:

• за суб'єктом: національні, регіональні, колективні, індивіду­альні (приватні);

• за функціональною роллю: пріоритетні, стійкі, ситуаційні, другорядні:

• за об'єктом (предметом):матеріальні, духовні, етичні, есте­тичні;

• за сферами діяльності: політичні , ідеологічні, потреби у праці, пізнанні, спілкуванні, рекреаційні, релігійні та ін.

Потреби є соціально-економічним, національно-суспільним яви­щем. Вони перебувають у постійному розвитку, мають історич­ний характер. Відсутність усвідомленої потреби збуджує до неї інтерес, формує стимул до підприємництва і до праці для її задоволення. Отже, потреба, стимул, інтерес не існують поза люди­ною чи групою людей. Вони перебувають, у тісному діалектичному зв'язку, є тими ланками, через які виявляють свою дію еко­номічні закони у сферах виробництва і обміну.